РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0191/1025/2012Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.
РІШЕННЯ
"20" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.,
СуддівПриходченко А.П., Моісеєнко Т.І.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, Феодосійської міської ради АР Крим, виконкому Феодосійської міської ради АР Крим, третя особа - Феодосійське міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності, усунення перешкод у користуванні майном, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання незаконним рішень, свідоцтва про право на спадщину та державного акту, визнання прав забудовника, за апеляційною скаргою ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 травня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У травні 2010 року ОСОБА_9 від імені ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, Феодосійської міської ради АР Крим, виконкому Феодосійської міської ради АР Крим, у якому просила визнати домоволодіння по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, та визнати за ОСОБА_6 право власності на ? частку вказаного домоволодіння та земельної ділянки, усунути перешкоди у користуванні домоволодінням шляхом вселення ОСОБА_6, зобов'язання не чинити перешкод, витребувати з незаконного володіння відповідача на користь ОСОБА_7 будівельні матеріали загальною вартістю 50000 грн.(а.с.5-6 т.1).
28 листопада 2011 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до вказаних осіб, в якому просила поновити ОСОБА_6 строк позовної давності, визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Феодосійської міської ради АР Крим від 15 березня 1972 року про продовження ОСОБА_10 договору забудови індивідуальним забудовникам, визнати за ОСОБА_6 право забудовника домоволодіння по АДРЕСА_1, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_10 у вигляді вказаного домоволодіння, виданого ОСОБА_8, визнати частково недійсним рішення 9 сесії 24 скликання Феодосійської міської ради від 25 жовтня 2002 року № 355 про надання земельної ділянки у приватну власність, в частині надання ОСОБА_8 у особисту власність земельної ділянки по АДРЕСА_1, визнати частково недійсним державний акт серія КМ № 125152 від 18 травня 2004 року на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_8, визнати вказану земельну ділянку спільною сумісною власністю подружжя (а.с.182-183 т.1).
Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 22 грудня 2011 року позови об'єднані в одне провадження (а.с.215 т.2).
У березні 2011 року представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_9 подала заяву про доповнення та уточнення позовних вимог від 28 листопада 2010 року та просила поновити ОСОБА_6 строк позовної давності, визнати за подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_6 права забудовників вищезазначеного домоволодіння, визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Феодосійської міської ради від 15 березня 1972 року №111 «Про продовження договору забудови індивідуальним забудовникам» в частині, що стосується ОСОБА_10, рішення виконкому від 29 вересня 1972 року № 5476 про прийняття вказаного будинку в експлуатацію та акт закінчення будівництва від 28 вересня 1972 року на ім'я ОСОБА_10(а.с.37-38 т.2).
Вимоги позову мотивовані тим, що 01 березня 1965 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 зареєстрований шлюб. Мати відповідача - ОСОБА_10 14 липня 1947 року отримала дозвіл на будівництво на території домоволодіння АДРЕСА_1. Під час сумісного проживання сторін та введення спільного господарства, за рахунок родини на території домоволодіння був збудовано будинок з господарськими будівлями. ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на день її смерті будинок було не добудовано та не здано в експлуатацію. Рішенням Феодосійської міської ради АР Крим від 15 березня 1972 року було надано ОСОБА_10 додатковий термін для здачі в експлуатацію будинку до 01 грудня 1972 року. 24 жовтня 1972 року ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_10 у вигляді вказаного домоволодіння, за яким отримав будинок без зазначення його даних, який належав ОСОБА_10 на підставі вищезазначеного договору на право на забудову, тобто на незакінчений будівництвом об'єкт. 18 травня 2004 року ОСОБА_8 на підставі рішення 9 сесії 24 скликання Феодосійської міської ради від 25 жовтня 2002 року № 355 отримав Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1.
Позивач вважає, що оскільки фактично будинок був збудований під час шлюбу та за спільні кошти подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_6, домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, відповідач чинить перешкоди у користуванні вказаним домоволодінням, а також незаконно володіє завезеними ОСОБА_7 зі згоди першого будівельними матеріаліалами.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 07 травня 2012 року позов задоволено частково: зобов'язано ОСОБА_8 не чинити перешкоди ОСОБА_6 у користуванні будинком, усунено ОСОБА_6 перешкоди у користуванні вищезазначеним домоволодінням шляхом вселення. В задоволенні решти позову ОСОБА_6 та задоволенні вимог ОСОБА_7- відмовлено. Додатковим рішенням суду від 27 червня 2012 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_7 та ОСОБА_6 -ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій просить його змінити та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та надання неналежної оцінки доказам.
Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував, що лише після 1971 року сторони збудували будинок у тому вигляді, у якому він був зафіксований при оформленні відповідачем спадщини і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для поновлення позивачці позовної давності, оскільки про порушення своїх прав остання дізналася лише у 2010 році, коли відповідач став чинити перешкоди у користуванні будинком.
Апелянт також зазначає, що судом першої інстанції не було звернуто увагу на те, що представник відповідача у судовому засіданні 07 травня 2012 року визнав позовні вимоги у частині визнання спірного майна спільною сумісною власністю і не врахував, що рішення виконкому Феодосійської міської ради про продовження договору забудови, акт закінчення будівництва та рішення, яким його затверджено, були прийняти після смерті матері відповідача.
Також апелянт вказує на неправильне вирішення судом вимог про витребування будівельних матеріалів, оскільки матеріали справи містять перелік витребуваного майна та відомості про його придбання позивачем, а також свідчать про те, що відповідач утримує майно та перешкоджає позивачу його забрати.
Відповідач ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення судової повістки-повідомлення ним 08.11.2012 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачів, прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, інвентарної справи на домоволодіння, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом вселення позивачки в будинок та зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні будинком, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 є членом сім'ї власника будинку, а тому має право на користування вказаним приміщенням.
В цій частині рішення суду не оскаржується, а тому не перевіряється.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 24 липня 1947 року мати ОСОБА_8 - ОСОБА_10 уклала договір на право забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1, посвідчений Феодосійською державною конторою.
01 березня 1965 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла.
Рішенням виконкому Феодосійської міської ради від 15 березня 1972 року продовжено строк введення у експлуатацію будинку по АДРЕСА_1 (а.с.17 т.1).
Рішенням виконкому Феодосійської міської ради від 29 вересня 1972 року №547-б (а.с.77 т.2) затверджені акти про введення в експлуатацію жилих будинків, зокрема будинку по АДРЕСА_1.
Згідно матеріалів інвентарної справи на вказане домоволодіння, 11.10.1972 року право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року зареєстровано за ОСОБА_10.
24 жовтня 1972 року на ім'я ОСОБА_8 видано свідоцтво про права на спадщину у вигляді жилого будинку по АДРЕСА_1 (а.с.23 т.1).
На підставі якого право власності на спірне домоволодіння 30 жовтня 1972 року зареєстровано за ОСОБА_8
Рішенням 9 сесії 24 скликання Феодосійської міської ради АР Крим від 25 жовтня 2002 року №355 земельна ділянка площею 0,0713 га, розташована по АДРЕСА_1, передана у власність ОСОБА_8 для будівництв та обслуговування земельної ділянки. 18 травня 2004 року ОСОБА_8 отримав державний акт про право власності на вказану земельну ділянку (а.с.9т.1).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що жилий будинок по АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований площею 0,0713 га, не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання вказаного майна спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_6
З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.
Відповідно до положень ст. 22 КЗпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
За чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством індивідуальне житлове будівництво здійснювалося з метою забезпечення житловою площею тих громадян та членів їх сімей, яким в установленому законом порядку надано у безстрокове користування земельну ділянку.
Як встановлено судом та не спростовано позивачами, земельна ділянка під будівництво будинку будинок по АДРЕСА_1 була надана матері відповідача ОСОБА_10, яка і була забудовником, про що свідчить укладення нею 24.07.1947 року договору забудови, посвідченого нотаріально за реєстровим номером №1479.
Участь інших осіб у будівництві є підставою для визнання права власності за ними, якщо між цими особами та забудовником було досягнуто домовленості про створення спільної власності на жилий будинок (угоди про створення спільної власності) і саме з цією метою вони вкладали свою працю і несли затрати на будівництво жилого будинку.
Матеріали справи, зокрема, відомості про надання земельної ділянки для будівництва житлового будинку саме ОСОБА_10, акт прийняття будинку в експлуатацію на ім'я забудовника, свідчать про те, що будівництво жилого будинку велось ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Фактичних даних, на підставі яких можливо було б встановити, що жилий будинок, що прийнятий в експлуатацію 29 вересня 1972 року, був збудований подружжям або став результатом спільної праці ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 як членів сім'ї позивачкою не надано.
Не містять матеріали справи відомостей і про те, що між забудовником - ОСОБА_10 та подружжям ОСОБА_10 було досягнуто домовленості про створення спільної власності на спірний будинок і саме з цією метою вони вкладали свою працю і несли затрати на будівництво жилого будинку.
Участь у будівництві подружжя, про що підтвердили допитані в суді свідки, не створює для них права приватної власності на жилий будинок, а є лише підставою для відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.
Відповідно до положень ст. 24 КЗпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний будинок не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_6
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність вказаного висновку суду.
Твердження апелянта про те, що прокурором, який здійснює представництво інтересів відповідача, вимоги позову про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя визнавалися, тому суд необґрунтовано відмовив у їх задоволенні, з урахуванням положень ст.174 ЦПК України, яка передбачає наслідки визнання позову саме відповідачем, який позов в цій частині не визнав, колегією суддів не бере до уваги.
Виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання за подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_6 прав забудовників домоволодіння по АДРЕСА_1.
Відмовляючи у визнанні спільною сумісною власністю земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача, а не спільною сумісною власністю, набутим подружжям за час шлюбу, оскільки відповідач безоплатно отримав її в приватну власність на підставі рішення ради у 2002 році, використавши своє право громадянина на приватизацію.
Такий висновок є правильним, виходячи з того, що правовідносини подружжя щодо спірної земельної ділянки виникли до прийняття Закону України від 11.01.2011 року про внесення змін до ст.61 СК України, за якими приватизована земельна ділянка є спільним майном подружжя.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно зі чч. 1 та 2 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Законом України від 11 січня 2011 року №2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, ст. 61 СК України доповнено ч. 5, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, (дія редакції до 13.06.2012 року).
Відповідно до положень ст. ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Відповідно до вимог ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно змісту ст. 3 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зокрема у ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З вищенаведених норм закону випливає, що обов'язковою умовою для звернення з позовом до суду та його задоволення є факт порушення або не визнання прав позивача.
Як встановлено судом спірне домоволодінні не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_6: про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Феодосійської міської ради АР Крим від 15 березня 1972 року про продовження строку введення у експлуатацію будинку по АДРЕСА_1; рішення виконкому Феодосійської міської ради АР Крим від 29 вересня 1972 року № 547-б про прийняття вказаного будинку в експлуатацію; акту закінчення будівництва від 28 вересня 1972 року на ім'я ОСОБА_10, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_10 у вигляді вказаного домоволодіння, виданого ОСОБА_8; визнання частково недійсним рішення 9 сесії 24 скликання Феодосійської міської ради від 25 жовтня 2002 року № 355 про надання земельної ділянки у приватну власність в частині, що стосується надання земельно ділянки ОСОБА_7, визнання частково недійним державного акту серія КМ № 125152 від 18 травня 2004 року на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 виданого ОСОБА_8, оскільки вищенаведені акти не впливають і не стосуються прав та обов'язків позивачки ОСОБА_6
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_6 за пропуском позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.80 ЦК УРСР (1963року) встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову, є підставою для відмови у позові.
За положеннями ч.4 ст.267 ЦПК України (2004року) сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З вищенаведених норм закону випливає, що пропуск позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові і застосовується при встановленні факту порушення прав позивача.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що права ОСОБА_6 не були порушені, а тому застосування судом наслідків спливу позовної давності як підстава для відмови у задоволенні вищенаведених позовних вимог є помилковим.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм матеріального права є підставою для зміни рішення суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції на застосування спливу позовної давності як на підставу для відмови у позові ОСОБА_6
Також заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення судом першої інстанції вимог ОСОБА_7 про витребування майна.
Відмовляючи у задоволенні вказаних вимог, суд першої інстанції пославшись па положення ст.11 ЦПК України, виходив з того, що позивач заявив вимоги про витребування майна на суму 50000 грн., не зазначивши яке саме майно необхідно витребувати, надавши платіжні документи про придбання майна на суму 160 728,47 грн. та 9724,61 руб.
З таким висновком не може погодитись колегія суддів, з огляду на таке.
Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що представником ОСОБА_7 було представлено в суд першої інстанції схему-таблицю із зазначенням конкретного майна та його місцезнаходження (а.с.36 т.1), вказані документи були приєднані до матеріалівв справи.
З матеріалів справи також вбачається та не оспорюється ОСОБА_8, що у володінні останнього за відсутності правових підстав знаходиться майно, що належить згідно фінансових документів ОСОБА_7 (а.с.36,44,46,218-248 т.1), а саме: труба канд. НР110*3 інтрепласт 6 шт. загальною вартістю 338,10 гривень, труба Е2 бензанапорна для наружної каналізації Д300(6м)Н4 6 шт. на суму 8816,4 гривень, труба Е2 -ДЛР для недоук дрен. 220 Д 110 (6м) 3 шт. на суму 529,65 гривень, стеклоткань ССК -100Н+13 м. погон. на суму 65 гривень, тройнік з внутрішній різьбою 40*11/4 1 шт. вартістю 52 грн., муфту з внутрішній різьбою 40*11/4 1 шт. вартістю 32 грн., муфту з зовнішньою різьбою 40*11/4 3 шт. на суму 75 грн., перехід н/в Bush 2*5/4 1 шт. вартістю 18,7 грн., трійник 32 1 шт. вартістю 11 грн., труба ЕК2К Д 110/6 1 шт. вартістю 170,8 гривень, отвід Д 110х90 1 шт. вартістю 5 грн., труба Е2К бензанапорна для зовнішньої каналізації Д 300(6м)Н4 4 шт. на суму 5877,6 грн., брус 3,75 м.куб. на суму 4500 грн., метало черепашник м -5010 (синя) 85 шт. на суму 27625грн., проволока чорна 1,2 мм 118 кг на суму 1062 грн., труба Е2К Д 400(6м)/6м 2 шт. на суму 3056,0 грн, шланг гофра 25мм. - 50 м.пог. на суму 75 грн., шланг гофра 20 мм - 400 погон.м. на суму 400 грн., шланг гофра 16 мм. - 200 погон. м. на суму 160 грн., провід ПВС 3х2,5 - 300 пог.м. на суму 2070 грн, провід ПВС 3х1,5 - 500 пог.м. на суму 2100 грн., тачка оцинков. 70 літ. однаколесна вартістю 205 грн., запас. колесо вартістю 61 грн., дробина трансоформер алюм. 1 шт. вартістю 844 грн., захисний ролет Ш-285 В 2500 1 шт. вартістю 2500 грн., трубу сталь Д 159 мм - 3,7 м. пог. на суму 566,10 грн., швелер №3 11,7 м. - 23,4 м. пог. вартістю 67 грн.за м. на суму 1567,8 грн.(а.с.238 т.1), швелер №10 - 37,86 м. пог. на суму 1640 грн., швелер №12 11,7 м. - 23,5 м. пог. вартістю 87,3 за1 м з урахуванням скидки 3% на суму 1990 грн. (а.с.236 т.1), дошку 4,5*20*2,5 0,697 м. куб. (вартість 1 м. куб. 1200 грн.) на суму 836 грн., дошку 4,5*15*2,5 - 2 м.куб на суму 2400 грн., теплоізоляцію Rockmin 50 мм в уп. 9 кв.м. - 16 шт. на суму 3680 грн., бак для води 400л - 1шт. вартістю 632 грн., бетономішалка 0,25 м. куб. 220 В. вартістю 3120 грн., арматура Д 10мм - 3460 пог.м. (а.с.242 т.1), арматура Д 10мм - 400 пог.м. на суму 1120 грн., арматура Д 12мм - 600 пог.м. на суму 2400 грн., арматура Д 14мм - 843 пог.м. на суму 5995 грн., арматура Д 12мм ( от 1,5 до 4 м) - 278 пог.м. на суму 18334,6 грн., арматура Д 10 мм - 23,1 пог.м. на суму 80,85 грн., уголок 63х63х6 (9 метрів) - 45 м. пог. на суму 2025 грн., квадрат 12х12 (9м) - 700 м.пог. на суму 7350 грн., труба Д 40х3,5 - 12 м. пог. на суму 400 грн., цеглина вогнестійка ША.5 - 28 шт. на суму 154 грн., цеглина вогнестійка Часовоярский - 182 шт. на суму 873,6 грн., цвяхи 20 кг. на суму 140 грн., камінь-ракушка 1630 шт. на суму 7742 грн.
Наявність вказаного майна та його місце розташування сторонами визнається (а.с.36 т.1), зазначене майно та його вартість також перелічено в таблиці, наданою апелянтом (а.с.158-160 т.2).
Також матеріали справи містять відомості про те, що відповідач перешкоджає позивачу забрати належне йому майно з території домоволодіння ОСОБА_8, таким чином незаконно утримуючи його.
Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, безпідставно пославшись на положення ст. 11 ЦПК України та невідповідність вартості витребуваного майна вартості, зазначеної в платіжних документах, не звернув уваги на те, що предметом позову є не стягнення грошових коштів в сумі 50000 гривень, а витребування майна, перелік якого місять матеріали справи, як і платіжні документи щодо його придбання позивачем.
Відмовивши в позові за вказаних обставин, суд першої інстанції тим самим спір по суті не вирішив, право позивача на судовий захист України не забезпечив.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими, а вимоги позивача про витребування вищезазначеного майна з володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню.
Зокрема, вимоги щодо витребування майна: тачки оцинкованої, зазначеної в таблиці вдруге (а.с.36 т.1) та швелеру №3, 23,5м. (визначений в таблиці, наданої апелянтом, як швелер №12, 23,5 м., кількістю 23,4 м.пог., вартістю 87,3 кв.м. на суму 2055,8 грн. а.с.159.т.2) задоволенню не підлягають, оскільки товарний чек, на якій посилається позивач на а.с.238 т.1 містить лише відомості про придбання позивачем швелеру №3, 11,7 м. кількістю 23,4 м.пог. вартістю 67 грн. за м. на суму 1567,8 гр., який і витребувано, також витребувано швелер №12 11,7 м. - 23,5 м. пог., вартістю 87,3 за1 м з урахуванням скидки 3% на суму 1990 грн. (а.с.236 т.1). Відомостей щодо придбання швелеру №12, 23,5м., кількість - 23,4 м.пог. вартістю 87,3 кв.м. на суму 2055,8 грн., а також другої тачки матеріали справи не містять.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про витребування майна з чужого незаконного володіння та додаткове рішення про розподіл судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вказаних вимог.
Оскільки відповідач ОСОБА_8 як інвалід другої групи звільнений від сплати судового збору, судові витрати необхідно віднести на рахунок держави.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3, 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - ОСОБА_9 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 травня 2012 року - задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 травня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції на застосування спливу позовної давності як на підставу для відмови у позові.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим 07 травня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про витребування майна з чужого незаконного володіння та додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим 07 травня 2012 року скасувати.
Ухвалити у справі в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги ОСОБА_7 задовольнити частково.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 наступне майно:
Трубу канд. НР110*3 інтрепласт 6 шт. (вартість 1 шт. 56,35 грн.) загальною вартістю 338,10 гривень, трубу Е2 бензанапорну для наружної каналізації Д300(6м)Н4 6 шт. (вартість 1 шт. 1469,40 грн.) на суму 8816,4 гривень, трубу Е2 -ДЛР для недоук дрен. 220 Д 110 (6м) 3 шт. (вартість 1 шт. 176,55) на суму 529,65 гривень, стеклоткань ССК -100Н+13 м. погон. (вартість 1 м. пог. 5 грн.) на суму 65 гривень, тройнік з внутрішній різьбою 40*11/4 1 шт. вартістю 52 грн., муфту з внутрішній різьбою 40*11/4 1 шт. вартістю 32 грн., муфту з зовнішньою різьбою 40*11/4 3 шт. (вартість 1 шт. 25 грн.) на суму 75 грн., перехід н/в Bush 2*5/4 1 шт. вартістю 18,7 грн., трійник 32 1 шт. вартістю 11 грн., трубу ЕК2К Д 110/6 1 шт. вартістю 170,8 гривень, отвід Д 110х90 1 шт. вартістю 5 грн., трубу Е2К бензанапорну для зовнішньої каналізації Д 300(6м)Н4 4 шт. (вартість 1 шт. 1469,40 грн.) на суму 5877,6 грн., брус 3,75 м.куб. (вартість 1 м. куб. 1200 грн.) на суму 4500 грн., метало черепашник м -5010 (синя) 85 шт. (вартість 1 шт. 325 грн.) на суму 27625грн., проволоку чорну 1,2 мм 118 кг (вартість 1 кг. 9 грн.) на суму 1062 грн., трубу Е2К Д 400(6м)/6м 2 шт. (вартість 1 шт. 1528 грн.) на суму 3056,0 грн, шланг гофра 25мм. - 50 м.пог. (вартість 1 м. пог. 1,5 грн.) на суму 75 грн., шланг гофра 20 мм - 400 погон.м. (вартість 1 м. погон. 1 грн.) на суму 400 грн., шланг гофра 16 мм. - 200 погон. м. (вартість 1 м. погон. 0,8 грн.) на суму 160 грн., провід ПВС 3х2,5 - 300 пог.м. (вартість 1 м. пог. 6,9 грн.) на суму 2070 грн, провід ПВС 3х1,5 - 500 пог.м. (вартість 1 м. пог. 4,2 грн.) на суму 2100 грн., тачку оцинков. 70 літ. однаколесна вартістю 205 грн., запас. Колесо вартістю 61 грн., дробину трансоформер алюм. 1 шт. вартістю 844 грн., захисний ролет Ш-285 В 2500 1 шт. вартістю 2500 грн., трубу сталь Д 159 мм - 3,7 м. пог. (вартість 1 м. погон. 153 грн.) на суму 566,10 грн., швелер №3 11,7 м. - 23,4 м. пог. (вартість 1 м. погон. 67 грн.) на суму 1333,8 грн, швелер №10 - 37,86 м. пог. (вартість 1 м. погон. 43,3) на суму 1640 грн., швелер №12 11,7 м. - 23,5 м. пог. (вартість 1 м. погон. 87,80 грн.) на суму 1990 грн., доску 4,5*20*2,5 0,697 м. куб. (вартість 1 м. куб. 1200 грн.) на суму 836 грн., доску 4,5*15*2,5 - 2 м.куб (вартість 1 м. куб. 1200 грн.) на суму 2400 грн., теплоізоляцію Rockmin 50 мм в уп. 9 кв.м. - 16 шт. (вартістю 1 шт. 230 грн.) на суму 3680 грн., бак для води 400л - 1шт. вартістю 632 грн., бетономішалку 0,25 м. куб. 220 В. вартістю 3120 грн., арматуру Д 10мм - 3460 пог.м., арматуру Д 10мм - 400 пог.м. (вартість 1 м. погон. 2,8 грн.) на суму 1120 грн., арматуру Д 12мм - 600 пог.м. (вартість 1 м. погон. 4 грн.) на суму 2400 грн., арматуру Д 14мм - 843 пог.м. (вартість 1 м. погон. 6,4 грн.) на суму 5995 грн., арматуру Д 12мм ( от 1,5 до 4 м) - 278 пог.м. (вартість 1 м. погон. 65,9 грн.) на суму 18334,6 грн., арматуру Д 10 мм - 23,1 пог.м. (вартість 1 м. погон. 3,5 грн.) на суму 80,85 грн., уголок 63х63х6 (9 метрів) - 45 м. пог. (вартість 1 м. погон. 45 грн.) на суму 2025 грн., квадрат 12х12 (9м) - 700 м.пог. (вартість 1 м. погон. 10,5 грн.) на суму 7350 грн., трубу Д 40х3,5 - 12 м. пог. (вартість 1 м. погон. 33,33 грн.) на суму 400 грн., цеглину вогнестійкий ША.5 - 28 шт. (вартість 1 шт. 5,5 грн.) на суму 154 грн., цеглину вогнестійкий Часовоярский - 182 шт. (вартість 1 шт. 4,8 грн.) на суму 873,6 грн., цвяхи 20 кг. (вартість 1 кг. 7 грн.) на суму 140 грн., камінь-ракушка 1630 шт. (вартість 1 шт. 4,75 грн.) на суму 7742 грн.
В решті позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
В решті рішення Феодосійського міського суду АР Крим 07 травня 2012 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.
Т.С. Авраміді Т.І. Моісеєнко А.П. Приходченко