УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/1623/2012Головуючий суду першої інстанції:Лошакова Т.А.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.
"13" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.,
СуддівПриходченко А.П., Самойлової О.В.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Насипнівської сільської ради м. Феодосії АР Крим, треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Комунальне підприємство «Феодосійське МБРТІ» про визнання права власності на нерухоме майно у порядку набувальної давності, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та її представника - ОСОБА_11 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 04 жовтня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Насипнівської сільської ради м. Феодосії АР Крим, треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Комунальне підприємство «Феодосійське МБРТІ», у якому просить визнати за набувальною давністю право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно наказу директора радгоспу - заводу «Феодосійський» № 446 від 28 грудня 1977 року радгосп продав їй 1/5 частку житлового будинку зі всіма спорудами, що перебувають по АДРЕСА_1. Вартість вказаного нерухомого майна становила 1073 руб., які були сплачені радгоспу у повному обсязі. Між тим договір у встановленій форму (нотаріальній) не укладався, право власності зареєстровано не було. Незважаючи на це з 1977 року вона весь час проживає у вказаній квартирі. Згідно довідки Насипновської сільської ради, запису в погосподарській книзі вказане домоволодіння закріплено за позивачем. Оскільки вона добросовісно заволоділа вказаним майном і продовжує відкрито, безперервно володіти їм більш чим десяти років просить на підставі положень ст. 344 ЦК України визнати за нею права власності на спірне майно.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 04 жовтня 2012 року у позові відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 та її представник - ОСОБА_11 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на незаконність та безпідставність рішення суду про відмову у задоволенні позову.
Також в апеляційній скарзі йдеться про помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність головних умов виникнення права власності на спірне нерухоме майно за правилами набувальної давності, а саме: добросовісності та правомірності набуття, оскільки договір купівлі-продажу житла нотаріально посвідчений не був.
На думку апелянта суд при вирішенні спору не врахував відсутність у позивачки можливості укласти зі стороною, яка продала їй вказану квартиру радгоспом-заводом «Феодосійський», у встановленому порядку договору купівлі-продажу спірної квартири у зв'язку з його реорганізацією у ПАТ «Феодосійський», яким не було прийнято на баланс вказану квартиру.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та її представника, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, директором колгосп-заводу «Феодосійський» виданий наказ № 446 від 28 грудня 1977 року, (а.с. 6 ) про продаж 1/5 частки житлового будинку зі всіма спорудами по АДРЕСА_2 ОСОБА_6, яка є наймачем вказаного житла, уповноважено особу від імені радгоспу на підписання договору в нотаріальному порядку.
Відповідно до ч. 2 наказу вартість 1/5 частки будинку у розмірі 1073 руб. внесено в касу колгоспу у повному розмірі. Також даний факт підтверджується копіями квитанцій (а.с. 7).
Згідно вказаного наказу будинок складається з 2-х кімнат площею 36,8 кв.м., кухні, коридору. Житлова площа всього будинку 51 кв.м.
Відповідно до технічного паспорту на будинок по АДРЕСА_1, в якій зареєстрована позивачка, складається з: 1- кімната пл. 8,6 кв.м., 2 - кімнати пл.7,8 кв.м., 3- кухні пл.10,7 кв.м., 4- кімнати пл.12,8 кв.м., тамбурів 12,3 кв.м., 7,6 кв.м., 4,9 кв.м., загалом 64,7 кв.м.(а.с.14-18).
Відомості про реєстрацію права власності на спірне житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 відсутні.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання за позивачем права власності на вказану квартиру за правилами ст. 344 ЦК України.
З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.
Відповідно до положень ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Таким чином, у випадку, якщо є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою - вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця.
Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.
Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.
Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкритого, без таємниць, а також те, що протягом означеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.
Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.
Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Таким чином, особою, яка володіє чужим майном при зазначених обставинах у всіх випадках не може бути власником, оскільки останній ні в якому випадку не може набути майно у власність за давністю володіння.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що відмовляючи в задоволенні позову, суд не врахував, що позивачка більш 30 років володіє спірним майном, за тих підстав, що лише давність володіння нерухомим майном не є підставою набуття майна у власність.
Оскільки встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правомірності набуття майна позивачкою з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 227 ЦК України (1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що договір купівлі-продажу 1/5 частки житлового будинку зі всіма спорудами, по АДРЕСА_1 між позивачем та радгоспом-заводом «Феодосійський» нотаріально посвідчений не був, а тому відсутні підстави вважати ОСОБА_6 добросовісним володільцем частки жилого будинку.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про визнання права власності за набувальною давністю, оскільки відсутні підстави вважати, що позивач добросовісно заволоділа чужим майном, що виключає застосування правил ч. 1 ст. 344 ЦК України.
Посилання апелянта на положення ч. 2 ст. 47 ЦП України (1963 року), яка передбачає визнання судом договору купівлі-продажу дійсним не можна визнати обґрунтованими, оскільки не стосуються предмету позову.
Доводи апелянта про визнання відповідачем Насипнівською сільською радою м. Феодосії АР Крим заявленого позову, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з довідки Насипнівської сільської ради домоволодіння АДРЕСА_3 на балансі ради не значиться (а.с.20). Рішення про визнання вказаної квартири безхазяйною матеріали справи також не містять.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 та її представника - ОСОБА_11 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 04 жовтня 2012 року відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 04 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В. Самойлова