УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/1754/2012Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.

"18" грудня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівПриходченко А.П., Самойлової О.В.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Дачнівської сільської ради м. Судака АР Крим, треті особи - Судацька державна нотаріальна контора, відділ Держкомзему м. Судака АР Крим, про визнання права постійного користування в порядку спадкування, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права на оформлення та отримання правовстановлюючих документів, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 24 жовтня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Дачнівської сільської ради м. Судака АР Крим, у якому просить визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 0,04 га розташованої між будинками АДРЕСА_1, встановити факт прийняття спадщини у вигляді вказаної земельної ділянки та визнати право на оформлення та отримання правовстановлюючого документа на вищезазначену земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача - ОСОБА_7, після якої він прийняв спадщину у встановленому законом порядку. За життя ОСОБА_7 рішенням виконкому Дачнівської сільської ради м. Судака № 7 від 23 червня 1997 року надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,04 га розташованої між будинками АДРЕСА_1. Крім того, рішенням виконкому Дачнівської сільської ради м. Судака від 31 серпня 2004 року ОСОБА_7 був наданий дозвіл розробки проекту відводу земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва по АДРЕСА_1. Для оформлення спадщини у вигляді вищезазначеної земельної ділянки позивач звернувся до нотаріальної контори, однак у здійсненні нотаріальної дії було відмовлено, свідоцтво про право на спадщину у вигляді спірної земельної ділянки видано не було. Позивач вважає свої права порушеними і просить їх захистити у вищезазначений спосіб.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 24 жовтня 2012 року у позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В апеляційній скарзі йдеться про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що за життя ОСОБА_7 не набула права користування земельною ділянкою, оскільки воно було отримано спадкодавцем за рішенням виконавчого комітету від 23.06.1997 року, за яким вказана земельна ділянка була надана ОСОБА_7 у користування для ведення особистого підсобного господарства та наданий дозвіл на отримання державного акту.

На думку апелянта, суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував, що до складу спадщини входить належне на час відкриття спадщини на підставі рішення виконкому від 23.06.1997 року право користування земельною ділянкою, а також право на її оформлення, яке не припинилося у зв'язку зі смертю спадкодавця і було прийнято позивачем відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України.

За тих підстав, що позивач за відсутністю правовстановлюючих документів позбавлений права на оформлення земельної ділянки у нотаріуса, про що свідчить відмова у вчиненні нотаріальної дії, його права підлягають захисту в судовому порядку у обраний ним спосіб.

Після перерви позивач та його представники в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача ОСОБА_8 направила до суду клопотання з проханням відкласти розгляд справи у зв'язку з виїздом позивача до м. Києва та звернення з запитами, яке документально не підтверджено. Ухвалою колегії суддів відмовлено у задоволенні клопотання, розгляд справи продовжений у відсутності позивача та його представників на підставі положень ч.2 ст.305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та не оспорюється сторонами, позивач та ОСОБА_7 з 30 липня 1964 року перебували у шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

22 липня 2009 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, що відкрилась після смерті ОСОБА_7 і складається із житлового будинку по АДРЕСА_2.

Постановою державного нотаріусу Судацької державної нотаріальної контори № 299/0231 від 21 червня 2012 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку розташовану між будинками АДРЕСА_1.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), проте ОСОБА_7 за життя не набула права на спірну земельну ділянку, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконкому Дачнівської сільської ради м. Судака № 7 від 23 червня 1997 року ОСОБА_7 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,04 га розташованої між будинками АДРЕСА_1.

Згідно статті 1 ЗК України (1990 року) земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідного до нього.

Частиною третьою статті 6 ЗК України (1990 року) передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.

Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, відповідно до пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок", посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Проте, моментом виникнення права власності на землю, відповідно до статті 22 ЗК України (1990 року), є встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, зокрема право власності на землю посвідчується державним актом (стаття 23 ЗК України (1990 року)).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 державний акт на спірну земельну ділянку не отримувала, межі земельної ділянки в натурі не встановлювались.

Посилання апелянта на встановлення меж в натурі при виготовленні проекту відводу земельної ділянки (за рішенням виконкому 31.08.2004 року) для ведення індивідуального садівництва у 2007 році, як на виконання вимог ст. 22 ЗК України 1990 року та реалізації рішення виконкому 1997 року не заслуговують на увагу.

Підстави для застосування правил п. 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. N 15-92 щодо зупинення дії статті 23 Земельного кодексу України, відсутні, оскільки відповідне рішення в порядку цього Декрету щодо спірної земельної ділянки компетентним органом не приймалось, запис у земельно-кадастрових документах не проводився, про що свідчить відповідь Дачнівської сільської ради м. Судака АР Крим.

Пунктом 1 розділу Х Перехідних положень ЗК України (2001 року) передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Однак, прикінцеві та перехідні положення актів цивільного законодавства вказують, яким чином регулюються відносини, які виникли до набрання чинності цими актами.

Норма передбачена пунктом 1 розділу Х Перехідних положень ЗК України (2001 року), охоплює невирішені питання по виконанню рішень про надання в користування земельних ділянок і ці питання підлягають розгляду, вирішенню та реалізації органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку та з дотриманням вимог нового Земельного кодексу, розділом IV якого визначено підстави і порядок набуття і реалізації права на землю.

Отже у ОСОБА_7 за правилами ЗК України 1990 року на підставі рішення виконкому Дачнівської сільської ради м. Судака № 7 від 23 червня 1997 року право постійного користування на земельну ділянку площею 0,04 га розташованої між будинками АДРЕСА_1 не виникало.

Оскільки рішення виконкому про надання у користування земельної ділянки не було виконано. Питання щодо прав ОСОБА_7 на спірну земельну ділянку підлягало вирішенню за правилами ЗК України 2001 року.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконкому Дачнівської сільської ради м. Судака від 31 серпня 2004 року ОСОБА_7 був наданий дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва по АДРЕСА_1.

Рішення щодо передачі права на вказану земельну ділянку за правилами, встановленими ЗК 2001 року, компетентним органом за життя ОСОБА_7 не приймалося.

З урахуванням положень статті 125, 126 ЗК України, які виникнення права на землю пов'язують із видачею документу, що посвідчують таке право та з державною реєстрацією цих прав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_7 не набула право на спірну земельну ділянку на підставі ЗК України 2001 року.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Отже, до складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець і які належали йому на законних підставах. Не набуття права на річ спадкодавцем не дає підстав для виникнення такого права у спадкоємців останнього.

До того ж, встановлення факту прийняття спадщини за правилами ЦК України 2003 року не передбачено.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 0,04 га розташованої між будинками АДРЕСА_1 та встановлення факту прийняття спадщини ґрунтується на законі.

Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що за життя ОСОБА_7 набула право користування на спірну земельну ділянку.

Також судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання права на оформлення та отримання правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що порядок набуття права на земельну ділянку та його оформлення визначається Главою 19, Розділу ІV ЗК України.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Основні способи захисту прав визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 13 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Однак, факту порушення прав позивача не встановлено, спосіб визначений позивачем, чинним законодавством не передбачений.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про визнання права на оформлення та отримання правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, а також підстав для скасування рішення суду не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 24 жовтня 2012 року - відхилити.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 24 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В. Самойлова