Справа №2-828/10 Головуючий у суді у 1 інстанції - Сапон О.В.

Номер провадження 22-а/1890/18843/12 Суддя-доповідач - Ведмедь

Категорія - 99

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ адміністративного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Ведмедь Н. І.,

суддів - Таран С. А., Литовченко Н. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні апеляційного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області

на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 25 травня 2010 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області

про визнання протиправною бездіяльність і зобов'язання доплатити державну соціальну допомогу,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 25 травня 2010 року вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01 січня по 31 грудня 2009 року у розмірі 1240 грн. 20 коп.

Стягнуто на користь позивача 171 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати цю постанову суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводить, що поклавши на відповідача обов'язок виплати підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV, суд не прийняв до уваги положення ст.7 зазначеного Закону про те, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Вказує, що Законом України «Про Державний бюджет на 2009 рік» не передбачались видатки для фінансового забезпечення спірних виплат, а тому підстави для цих виплат в іншому розмірі відсутні.

Дослідивши матеріали, та перевіривши законність і обґрунтованість постанови, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір і частково задовольняючи позов, місцевий суд у вірно керувався Законами України «Про соціальний захист дітей війни», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законами України про Державний бюджет України за відповідні роки, на відповідні норми яких і послався в постанові, навівши мотиви та обґрунтування своїх висновків, з якими колегія суддів погоджується і які не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Так, суд правильно виходив з того, що відповідач як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинен був діяти у відповідності з вимогами ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування за спірний період. Але у порушення вимог зазначеного Закону відповідач таких нарахувань не проводив, чим допустив протиправну бездіяльність.

Місцевий суд обґрунтовано не прийняв до уваги заперечення відповідача щодо відсутності механізму фінансування підвищення пенсій відповідно до ст.6 Закону № 2195-ІV, оскільки реалізація позивачем пов'язаного з отриманням бюджетних коштів права, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормах законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У той же час, колегія суддів вважає помилковим і таким що знаходиться поза компетенцією суду висновок у постанові у частині проведення обрахунків та визначення конкретних сум, які належать до виплати позивачеві.

Так, відповідно до ст.ст.105, 162 КАС України адміністративний позов повинен містити вимоги, а суд у разі його задоволення, повинен прийняти постанову щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.

Відповідно до пп. 6 п. 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах в містах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, Управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

Тому колегія суддів вважає, що визначення та перерахунок розміру пенсії, в тому числі підвищення до пенсії, належить до компетенції органів Пенсійного фонду України і суд не може самостійно визначати розмір підвищення до пенсії, яке належить нарахувати та виплатити позивачу.

Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанцій повинен був лише визнати такі дії відповідача протиправними та зобов'язати відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати. Разом з тим, зазначивши в постанові конкретні грошові суми, суд діяв за межами повноважень, визначених ст.162 КАС України фактично виконавши функції відповідача.

Також суд першої інстанції вирішуючи питання про розподіл судових витрат по немайновому по суті спору, помилково стягнув з Управління на користь позивача витрати на ІТЗ розгляду справи в розмірі 120 грн., а не у передбаченому Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825) розмірі для вимог немайнового характеру - 37 грн.

За таких обставин з відповідача на користь позивача потрібно стягнути 37 грн. на відшкодування вказаних судових витрат.

Крім того, суд не врахував, що відповідно до п.п."д"п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито", вимоги немайнового характеру позивачеві потрібно було оплачувати в розмірі 8 грн. 50 коп., а оскільки відповідач звільнений від сплати державного мита, відповідно до п.34 ч.1 ст.4 згаданого Декрету, то в силу ст.88 ЦПК України компенсувати ці судові витрати позивачеві слід за рахунок держави.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідно до ст.201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є, зокрема, правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, колегія суддів вважає, що ухвалена у справі постанова підлягає зміні в частині розподілу судових витрат та виключення з мотивувальної та резолютивної частин зазначення сум, що підлягають виплаті позивачу.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.2 ч.1 ст.198, ст.ст.201, 205, 207 КАС України, Законом України «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами», колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області задовольнити частково.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 25 травня 2010 року у даній справі за адміністративним позовом - змінити., виключивши з її мотивувальної та резолютивної частин вказівку про конкретні суми підвищення до пенсії, які підлягають нарахуванню ОСОБА_2.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області на користь ОСОБА_2 37 грн. на відшкодування судових витрат, понесених у суді першої інстанції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 8 грн. 50 коп. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

У іншій частині цю постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий -

Судді -