ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2012 р. Справа № 17/5007/98/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіБожок В.С.

суддівКорсака В.А., Сибіги О.М.

розглянувши матеріали касаційної скаргиобласного дочірнього підприємства по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур"

на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2012

у справігосподарського суду Житомирської області

за позовомзаступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до1) виконавчого комітету Житомирської міської ради 2)приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" 3) обласного дочірнього підприєжмства по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур"

провизнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився

- відповідача-1не з'явився

- відповідача-2Кудько В.В.

- відповідача-3Багатченко Ю.В.

- Генеральної прокуратури УкраїниТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2011 року заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до виконавчого комітету Житомирської міської ради, приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", обласного дочірнього підприємства по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур", в якій просив визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 10.01.2001 р. про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег", видане обласному дочірньому підприємству "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" та визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на майновий комплекс туристичної бази "Лісовий берег" в м. Житомир, Житомирської області, судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.11.2011 (суддя Шніт А.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 р. (головуючий Юрчук М.І., судді Василишин А.Р., Дужич С.П.) у справі № 17/5007/98/11 позов задоволено частково. Визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на майновий комплекс туристичної бази "Лісовий берег", що розташований в м. Житомир, Чуднівське шосе, 1. В частині позову про визнання незаконним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 р. про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег", видане Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" провадження у справі припинено. Стягнуто з виконавчого комітету Житомирської міської ради на користь Державного бюджету України судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, обласне дочірнє підприємство по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, касатор посилається на ст.ст. 73, 76 Конституції Української РСР, ст.ст. 70, 71 Конституції СРСР, Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", постанову пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18.12.2009 р., ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що виконавчим комітетом Житомирської міської ради Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" видано свідоцтво про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 р. Підставою для видачі свідоцтва зазначено рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 № 1045. (т.1 а.с. 15)

Спір у даній справі виник з приводу визнання незаконним та скасування зазначеного свідоцтва та визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на майновий комплекс туристичної бази "Лісовий берег", що розташований в м. Житомир.

В обґрунтування заявленого позову, прокурор послався на ст.ст. 34, 121 Конституції України, ст.ст. 257, 267, 392 Цивільного кодексу України, Закон України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", ст. 361 Закону України "Про прокуратуру", рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 р.

Припиняючи провадження у справі в частині визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег" на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій частині не підвідомчий господарським судам.

Щодо визнання права власності, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що спірне майно є власністю держави, право розпорядження ним повинно здійснюватись Фондом державного майна України, дії ж виконавчого комітету Житомирської міської ради щодо оформлення права власності на спірний об'єкт, кваліфіковані як безпідставні та неправомірні. При цьому, суди виходили з того, що чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, оскільки судами при прийнятті рішень не надано правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення для правильного вирішення цього спору.

Відповідно до статті 86 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Право власності набувається на підставах визначених Цивільним кодексом Української РСР та Законом України "Про власність" № 697-XII від 07.02.1991.

Як вбачається з матеріалів справи Рішенням виконкому Житомирської міської депутатів трудящих № 371 від 14 травня 1968 року Житомирській Обласній Раді по туризму було виділено земельну ділянку, площею 1,5 га в південно-західній стороні Корбутівського лісопарку для будівництва туристичної бази на 265 місць. (т.1 а.с.29)

Рішенням зазначеного виконкому № 362 від 07 травня 1970 року Житомирській Обласній Раді по туризму було виділено земельну ділянку, площею 314,0 кв. м. для будівництва насосної станції і башти в Корбутівському гідропарку. (т.1 а.с.30)

В подальшому, відповідно до актів державного прийняття будівель (споруд) від 1972, 1973 років було побудовано та введено в експлуатацію комплекс турбази в лісопарковий зоні, Корбутовка в м. Житомирі (т.1, а.с.17-22, т.2, а.с. 94-99).

Як вбачається з акту державного прийняття будівель (споруд) від 21 грудня 1972 року замовником (забудовником) та організацією, на яку покладено експлуатацію побудованої бази зазначено "Обласну Раду по туризму та екскурсіям".

В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які установчі документи (положення, статут) Житомирській Обласній Раді по туризму, якій надавались земельні ділянки для будівництва бази а також відсутні будь-які установчі документи (положення, статут) Обласної Ради по туризму та екскурсіям, яка зазначена замовником (забудовником) та організацією, на яку покладено експлуатацію побудованої бази.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про те, що майно є державним, насамперед не з'ясували правового статусу особи, якій було надано земельну ділянку для будівництва, та особи, яка визначена замовником (забудовником) та організацією, на яку покладено експлуатацію побудованої бази безпосередньо після будівництва.

Колегія вважає, що зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення цього судового спору щодо визнання права власності.

Також колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції який стосується підстав виникнення права власності на майно. Зробивши такий висновок, суд послався на ст. 21 Закону України "Про власність" № 697-XII від 07.02.1991 із змінами і доповненнями, відповідно до якої право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Відповідно до акту державного прийняття будівель (споруд) від 21 грудня 1972 року (т.1, а.с.23) в графі яка стосується особи генпідрядника зазначено, що майно будувалось "хозспособом". Суди попередніх інстанцій зазначеній обставині не надали належної правової оцінки та належним чином не з'ясували з яких джерел та якою особою фінансувалось будівництво спірного майна. Судові акти які оскаржуються не містять висновків щодо зазначених обставин.

Таким чином, колегія дійшла до висновку, що в ході розгляду цієї справи судами не було встановлено усіх істотних обставин справи, необхідних для правильного вирішення даного судового спору.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що матеріали даної справи містять копії документів (т.1, а.с.17-41, т.2, а.с. 63-67, 81-99) не засвідчених належним чином, що не відповідає вимогам до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України № 55 від 07.04.2003 р. та вимогам ч. 2 ст. 36 ГПК України, якою встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. До матеріалів справи також залучені копії документів неналежної якості, які неможливо повністю прочитати. (т.2 а.с. 63-66, 95-99)

Що стосується висновків суду першої інстанції щодо строків позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позові.

З матеріалів справи вбачається, що приватним акціонерним товариством "Укрпрофтур" було подано заяву про застосування строків позовної давності (т. 2, а. с. 35-40). Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні заяви цієї заяви виходив з того, що прокуратурі області, яка подала позов, про порушення інтересів держави стало відомо в ході проведення перевірки на виконання завдання Генеральної прокуратури України. Таким чином, за висновком суду першої інстанції перебіг позовної давності починається з червня 2011 року (т. 2, а.с.117).

Зазначені висновки не можна визнати достатньо обґрунтованими з огляду на те, що стаття 261 ЦК України пов'язує початок перебігу з виникненням права на позов саме у особи, право якої порушено, тобто в даному разі -у Фонду державного майна України, а не у заступника прокурора, який є самостійним учасником судового процесу (аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 25.07.2012 справа № 40/248).

В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду, не виявив вказаних порушень. Постанова суду апеляційної інстанції не містить жодних висновків стосовно застосування строків позовної давності.

Таким чином, суди попередніх інстанцій належним чином не встановили коли саме було порушено право позивача та коли він дізнався про порушення свого права.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржені судові акти таким вимогам не відповідають.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 статті1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій -скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, визначити повне коло та правовий статус учасників цієї справи, з'ясувати коли відбулось порушення права позивача, коли він дізнався про порушення свого права і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Житомирської області від 10.11.2011 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 у справі № 17/5007/98/11 скасувати.

Справу № 17/5007/98/11 направити на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя В.С. Божок

С у д д і В.А. Корсак

О.М. Сибіга