Справа № 22-2256        2006 р.                                              Рішення ухвалено під головуванням

Категорія________ 39                                                                           Павленка IB.

Доповідач   Пащенко Л.В.

РІШЕННЯ

Апеляційного суду Вінницької області від 02.10.2006 року.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія судців судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого:  Нагорняка В.А.

Суддів:    Пащенко Л.В.. Мартьянової Л.І

При секретарі Пшеничній Л .В.

За участю -______________________________________________________

                    Розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

На рішення Калинівського районного суду від 11 липня 2006 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Агромаш-Трубний» про зміну формулювання причин звільнення та стягнення моральної шкоди, -

Встановила:

В червні 2006 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до ТОВ «Агромаш-Трубний» про зміну формулювання причин звільнення та стягнення моральної шкоди.

В заяві зазначав, що з 02.01.2003 року працював у відповідача на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно його заяви він з 27.03. по 26.04.2006 року перебував у черговій відпустці. В період цієї відпустки 10.04.2006 року ним була подана заява про звільнення з роботи за власним бажанням, на якій директором зроблено відповідну

резолюцію.

В останній день відпустки 26.04.2006 року він прийшов на підприємство і звернувся до директора з проханням видати йому трудову книжку в зв'язку з тим, що передбачений ч.І ст.38 КЗпП України двотижневий строк попередження працівником про наступне звільнення пройшов.

Однак йому було запропоновано подати нову заяву про звільнення з 27.04.2006

року.

Оскільки він не міг продовжувати працювати, т.я. мав намір працевлаштуватись на іншому підприємстві, а обов'язки ІНФОРМАЦІЯ_1 виконувала інша людина, то він на роботу не виходив, продовжував чекати рішення керівництва ТОВ і ще декілька разів усно звертався, щоб отримати трудову книжку.

2

Лише 12.05.2006 року цінним листом він отримав свою трудову книжку, в яку було внесено запис №НОМЕР_1 від 27.04.2006 року про звільнення його в зв'язку з прогулом без поважних причин по ч.4 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу №НОМЕР_2 від 10.05.2006 року.

Поновлюватись на попередній роботі він не бажає. Але вважає мотиви звільнення неправильними та просив змінити формулювання причин його звільнення з п.4 ст.40 КЗпП на п.1 ст. 38 КЗпП України та стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 1000 грн., завдану неправомірними діями керівництва ТОВ, і судові витрати.

Рішенням Калиновського районного суду від 11 липня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду, як постановлене з порушенням вимог закону, скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити його позовні вимоги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, його представника та представників відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення по слідуючих підставах.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що ОСОБА_1. написав заяву про звільнення за власним бажанням 10.04.2006 року, знаходячись у відпустці, і двотижневий строк мав би розпочатися лише 27.04.2006 року по виходу його з відпустки, а оскільки позивач після закінчення відпустки на роботу не вийшов, то звільнення його з роботи відповідачем по п.4 ст. 40 КЗпП України відповідає вимогам чинного законодавства.

Проте такий висновок суду є необгрунтованим, помилковим і не узгоджується з фактичними обставинами справи і вимогами закону.

Статтею 38 КЗпП України передбачено право працівника на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з попередженням про це власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні. Тобто, дана норма закону не зобов'язує працівника відпрацьовувати два тижні після подачі заяви про звільнення, а лише передбачає обов'язок в зазначений строк письмово попередити власника про звільнення. Тому заяву про звільнення за власним бажанням працівник вправі подати, знаходячись у відпустці (чи на лікарняному, тощо).

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 з 02.01.2003 року. Згідно наказу №НОМЕР_3 від 21.03.2006 року позивачу ОСОБА_1. була надана чергова щорічна відпустка з 27.03.2006 року включно по 26.04.2006 року. Знаходячись у відпустці, позивач 10.04.2006 року подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, яка була з резолюцією директора ТОВ передана до виконання згідно вимог трудового законодавства начальнику відділу кадрів (а.с. 6). В подальшому позивач прийшов на підприємство в останній день відпустки 26.04.2006 року і звернувся до директора з проханням видати йому трудову книжку, оскільки закінчився двотижневий строк попередження про наступне звільнення, однак йому було запропоновано відпрацювати два тижні, починаючи з 27.04.2006 року.

Вирішуючи спір, суд взяв до уваги доводи представника відповідача про те, що позивач після закінчення відпустки 27.04.2006 року на роботу не вийшов, а вийшов лише 06.05.2006 року, від підпису акту передачі справ та від пояснень відмовився. При цьому, поза увагою суду залишилась та обставина, що і 26.04. і 06.05.2006 року, прийшовши до відповідача, позивач наполягав на своєму звільненні згідно поданої ним 10.04.2006 року заяви.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд дійшов помилкового

висновку про відмову позивачу в задоволенні позову.

Оскільки по справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи судом встановлені повно, але допущено помилку в застосуванні матеріального права та зроблено висновок, який не відповідає встановленим обставинам, то рішення суду підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення.

Поскільки звільнення позивача з роботи проведено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства, то вимоги ОСОБА_1. про зміну формулювання причин його звільнення з роботи і про стягнення судових витрат в сумі 200 грн. підлягають до задоволення.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, то вона не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано об'єктивних і переконливих доказів того, що така шкода була йому завдана.

Доводи представників відповідача про те, що позивач за період своєї роботи неналежно виконував свої обов'язки і, бажаючи звільнитися за власним бажанням, він відмовився підписати акт передачі справ, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ці обставини не пов'язані з підставами звільнення позивача: ні з тими, по яких просив його звільнити ОСОБА_1., ні з тими, по яких його було звільнено відповідачем.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Калинівського районного суду від 11 липня 2006 року скасувати.

Позов ОСОБА_1. задоволити частково.

Зобов'язати ТОВ «Агромаш-Трубний» змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з п.4 ст.40 КЗпП України на ч.І ст.38 КЗпП України.

Стягнути з ТОВ «Агромаш-Трубний» на користь ОСОБА_1 200 грн. судових витрат.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку у Верховний Суд України протягом двох місяців з дня його проголошення.

Судді:    підписи: