Справа № 2 -227/ 2007
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2007 року Ріпкинський районний суд Чернігівської області в складі: головуючого - судді Шляхова В. І.
при секретарі Костюк Г. О., за участю позивача, відповідачів та представника співвідповідача Павленко Я. П. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2(відповідач -1), ОСОБА_3 (відповідач -2), Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області (співвідповідач) про визнання свідоцтва про право власності відповідача - 1 на квартиру незаконним; визнання договору дарування квартири відповідачем 1 відповідачу 2 незаконним; визнання відповідачів особами, що втратили право користування житловим приміщенням за спірною адресою,
встановив:
ОСОБА_1звернулася до суду з позовом до відповідачів зазначивши, що у 1996 році на підставі ордеру з сім'єю вселилася уАДРЕСА_1, яка була віднесена до службового житла, та якою з 1984 року користувався відповідач 1 та добровільно виселився з неї у 1996 році. Згідно судового рішення від 21. 05. 1997 року, яке набрало законної сили, позивача виселено зі спірної квартири з наданням іншого житла, але це рішення до виконання ніхто не звертав. У 2000 році квартира перейшла до комунальної власності, а у 2001 році відповідач 1 приватизував спірну квартиру та подарував відповідачу 2. Оскільки у квартирі проживала позивач, то ці дії відповідачів, як й реєстрацію у 2000 році відповідача 1 у спірній квартирі, вважає незаконними й просить у судовому порядку визнати свідоцтво про право власності відповідача 1 на спірну квартиру та договір її дарування відповідачем 1 відповідачу 2 незаконними. Через судове втручання у 2007 році розпорядження органу приватизації про приватизацію цієї квартири скасоване. Факт не проживання відповідачів з 1996 року у квартирі, відносно якої виник спір, свідчить, що вони втратили право користування цим житловим приміщенням, тому просить визнати їх відповідними особами.
У судовому засіданні позивач підтримала заявлені вимоги, обґрунтовуючи їх обставинами, викладеними в позовній заяві.
Відповідач 1 позовних вимог не визнав. Заперечення обґрунтовує тим, що на підставі ордеру у 1984 році з сім'єю вселився у службову квартиру, відносно якої виник спір, й не втрачав прав на користування нею, оскільки виселився у 1996 році в порядку обміну житлом. На виконання судового рішення, яким обмін було скасовано та виселено позивача по справі зі спірного житла, зареєструвався в цій квартирі а у 2001 році приватизував її. Як власник, законно розпорядився власністю й у вересні 2003 року подарував квартиру сину. Через викладене останній законно володіє квартирою і є її єдиним законним власником. Знає, що рішення суду про виселення ОСОБА_1 із займаного житлового приміщення, знищене.
Відповідач 2 у заперечення позовних вимог зазначає, що його батько у встановленому законодавством порядку подарував йому АДРЕСА_1у вересні 2003 року. Цей договір посвідчений нотаріально, що було б неможливо у разі його незаконності.
Представник співвідповідача позовні вимоги визнав через підставність та обґрунтованість. Його визнання позову ґрунтується на тому, що з вселенням позивача у 1996 році, на підставі ордеру до службового житла КСП „Полісся", відповідач ОСОБА_2 втратив право на користування ним, так як виселився з нього добровільно та мав ордер на вселення до іншого житла. Судове рішення про виселення позивача з наданням іншого житла не виконане у
частині надання позивачу іншого житла, а тому не могло бути підставою для його реєстрації (прописки) органами ОВС у цій квартирі у 2000 році на житлову площу зайняту позивачем по справі й без її згоди. Через викладене й те, що спірна квартира була виключена зі списку службових а потім знову включена до цього списку, єдиною підставою вселення ОСОБА_2 Є прийняття відповідного рішення власником з видачею РДА ордеру, але таке рішення не приймалося, ордер не видавався та й ОСОБА_2 з лютого 2000 року не перебував у трудових відносинах з власником житла. Зважаючи на те, що розпорядження ЗАТ „Комунсервіс" про приватизацію квартири ОСОБА_2, судовим рішенням скасоване та на його виконання також скасоване належним державним органом, правонаступником ЗАТ, вважає що усі подальші дії що до видачі свідоцтва про право власності на це житло, його дарування є незаконними й підлягають скасуванню. Оскільки відповідачі 1 та 2 не проживають у спірному житловому приміщенні з 1996 року, їх належить визнати особами що втратили право користування житловим приміщенням в порядку, визначеному ст. ст. 71, 107 Житлового кодексу України.
Залучене до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог ВГІРФО Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області свого представника до суду не направило без поважних причин, надавши письмову заяву що як структурний підрозділ УМВС не є третьою особою. На пропозицію суду Ріпкинська державна нотаріальна контора вирішення спору відносить до компетенції суду. Клопоче про розгляд справи без участі їх представника. За ст. 169 ЦПК України процесуальні перепони до розгляду справи відсутні, тому суд розглянув справу без участі представників вказаних осіб. Потреби вислуховувати особисті пояснення представників відсутні, на виконання вимоги суду про задоволення клопотання представника співвідповідача ВГІРФО надало письмову довідку.
Вислухавши пояснення, дослідивши письмові докази, суд виходить з вимог ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", - передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина; статей 9; 58; 65; 122 ЖК України, - ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом; - на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет відповідної Ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення; - на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет відповідної Ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення; - наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх ч.1енів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити у займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків а також інших осіб; статей 86; 243 ЦК України (1963 p.): - право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном; - за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність; статті 1212 ЦК України (2003 p.): - особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
З досліджених письмових доказів убачається, що рішенням від 08 грудня 1984 року № 343 виконкому Ріпкинської райради квартира за спірною адресою була включена до числа службових квартир. На підставі ордеру № 367 від того ж числа відповідач 1 отримав право на вселення до цього службового житла. З копії паспорту відповідача 1 серії НК № НОМЕР_1 убачається, що з 19 жовтня 1996 року він зареєстрований (прописаний) за адресою АДРЕСА_2з 25 травня 2000 року, - за спірною адресою, з 19 вересня 2003 року у АДРЕСА_3Трудова книжка колгоспника № 32 та трудова книжка БТ - 11 НОМЕР_2на його ім'я свідчать, що відповідач 1 перебував у трудових відносинах з колгоспом ім. Леніна з 20 вересня 1984 року по 26 січня 1993 року і з його правонаступником КСП „Полісся" з 01 липня 1997 року по 23 лютого 2000 року з виключенням з ч.1енів КСП.3а архівною випискою з розпорядження Ріпкинської РДА від 09 жовтня 1996 року № 353 ним було прийняте рішення видати позивачу ордер на зайняття з
дочкою службового жилого приміщення за спірною адресою, такий ордер видано за № 117. Копія паспорту позивача серії НК № НОМЕР_3 свідчить про її реєстрацію (прописку) у спірній квартирі з 26 жовтня 1996 року та не зміну у подальшому місця реєстрації. За рішенням Чернігівського районного суду від 21 травня 1997 року позивача виселено зі спірної квартири з наданням іншого житла. Цей обов'язок покладено на КСП „Полісся". Листом № 8 - 13307 -98 від 22. 01. 1999 року заступник Генерального прокурора України повідомив КСП, що підстави для опротестування судових рішень відсутні. Розпорядженням співвідповідача по справі № 494 від 12 грудня 2000 року з квартир за спірною адресою знято статус службових. Розпорядженням Представника Президента України, правонаступником якого є співвідповідач по справі, № 125 від 04 грудня 1992 року при управлінні ЖКГ створено госпрозрахунковий підрозділ по приватизації державного житла. Спільним розпорядженням співвідповідача по справі та Ріпкинської районної ради від 09 квітня 2004 року ці повноваження передані структурному підрозділу співвідповідача та визнане таким, що втратило силу, попереднє розпорядження. Розпорядженням органу приватизації № 62 від 09 серпня 2001 року відповідачу 1, як наймачу, на підставі ЗУ „Про приватизацію державного житлового фонду" передано у власність спірну квартиру й того ж числа Ріпкинською РДА видане свідоцтво про право власності відповідача 1 на спірне житло у цілому. 18 вересня 2003 року Ріпкинською районною державною нотаріальною конторою посвідчений договір, за яким спірну квартиру відповідач 1 подарував, а відповідач 2 прийняв у дар спірну квартиру, при цьому було встановлено, що вона належить дарителю за відповідним свідоцтвом від 09 серпня 2001 року, виданого на підставі розпорядження (наказу) № 62 від 09 серпня 2001 року. Даритель стверджував, що квартира в спорі не перебуває, прав щодо неї у третіх осіб немає. За копією паспорту відповідача 2 серії НК НОМЕР_4він з 19 вересня 2003 року зареєстрований за спірною адресою. Довідкою № 583 від 30 жовтня 2006 року Ріпкинська ЖЕД стверджує, що за цією адресою відповідач 2 зареєстрований один. ВГІРФО Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області довідкою № 2245 повідомила що позивач знята з реєстрації за спірною адресою та з обліку 22 червня 2000 року на виконання рішення Ріпкинського районного суду. Відповідач 1 переїхав з цієї адреси та зареєстрований з 19 вересня 2003 року за іншою адресою. Підставність проведених реєстрацій перевірити неможливо через закінчення строків зберігання первинних документів. З листа ДВС у Ріпкинському районі від 22 листопада 2006 року № 01 - 29/3796 убачається, що компетентний орган примусового виконання судових рішень виконавчий лист на примусове виконання рішення Чернігівського районного суду від 21 травня 1997 року у частині примусової виписки позивача та реєстрації відповідача 1 за спірною адресою не отримував. Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 23 березня 2007 року розпорядження ЗАТ „Комун сервіс" № 62 від 09 серпня 2001 року про передачу спірної квартири у власність відповідача 1 скасоване, як й розпорядженням співвідповідача по справі за № 195 від 26 квітня 2007 року, (а. с. б/н)
У судовому засіданні встановлено, що з добровільним виселенням у 1996 році відповідача 1 з житла за спірною адресою, він втратив право користування ним, оскільки це житло було надане у встановленому законодавством порядку у користування позивачу. На час вселення позивача у спірному службовому житлі інші наймачі там не проживали й зареєстровані не були. Доказів прийняття власником житла рішення про надання дозволу відповідачу 1 на вселення до спірного житла після зазначеного часу ним не надано й у судовому засіданні не здобуто. Шляхом виконання судового рішення від 21 травня 1997 року у частині надання позивачу по справі іншого житла, у відповідача 1, при наявності на той час законних підстав, може виникнути право вимагати надання цього житла у користування, але це питання знаходиться за межами вимог, що розглядаються. Відповідачами не надано доказів відселення позивача зі спірного житла, або того що вони були ч.1енами її сім'ї чи отримали її письмову згоду та повнолітніх ч.1енів її сім'ї на їх реєстрацію (прописку). Оскільки через судове втручання та рішення співвідповідача розпорядження органу приватизації про передачу у власність відповідачу 1 спірної квартири скасоване, то видане співвідповідачем свідоцтво про право власності відповідача 1 на спірне житло у цілому, є незаконним. Внаслідок цього законні підстави для розпорядження спірним об'єктом нерухомості шляхом дарування
відповідачем 1, як власником, відповідачу 2 відпали, майно набуте відповідачем 2 безпідставно і через викладене договір дарування належить визнати незаконним.
Приймаючи рішення суд враховує, що постановою Ріпкинського районного суду від 01 листопада 2006 року та його рішенням від 27 листопада 2006 року відмовлено відповідачу 2 у задоволенні вимог про визнання ордеру на спірне жиле приміщення виданого позивачу по справі та відповідачам про її виселення відмовлено. На час прийняття рішення порушені права позивача, як наймача жилого приміщення на користування ним та реєстрацію за місцем проживання. їх належить захистити частковим задоволенням вимог, а визнання позову не обмеженим у повноваженнях представником співвідповідача не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб. Оскільки позивач не визначилась з підставою визнання відповідачів особами, що втратили право користування жилим приміщенням ( ст. 71 або 107 ЖК України), а у судовому засіданні не здобуто доказів що вони є наймачами спірного житла або ч.1енами його сім'ї, тобто належними сторонами у спорі є наймодавець (власник) та наймач або ч.1ени його сім'ї, то у цій частині позов є безпідставним й задоволенню не підлягає.
Під час звернення до суду позивачем понесені судові витрати, розмір яких підтверджено документально (а.с. 1, 2) і за ст. 88 ЦПК України їх належить стягти з відповідачів на користь позивача. Документально підтверджені витрати, понесені позивачем у зв'язку з викликом до суду шляхом опублікування оголошення у пресі відповідача 2 належить стягти на її користь з останнього.
На підставі ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", статей 9; 58; 65; 122 ЖК України, статей 86; 243 ЦК України (1963 p.), статті 1212 ЦК України (2003 p.), керуючись статтями 10; 11; 58 - 60; 174; 209, 212- 215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Видане 09 серпня 2001 року Ріпкинською районною державною адміністрацією Чернігівської області свідоцтво про право власності ОСОБА_2наАДРЕСА_1 у цілому визнати незаконним.
Визнати незаконним договір дарування, посвідчений 18 вересня 2003 року виконуючим обов'язки державного нотаріуса Ріпкинської районної державної нотаріальної контори, за умовами якого ОСОБА_2подарував, а ОСОБА_3прийняв у дар АДРЕСА_1
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1відмовити.
З ОСОБА_2та ОСОБА_3 у солідарному порядку на відшкодування понесених судових витрат на користь ОСОБА_1стягти 08 грн. 50 коп. судового збору на 07 грн. 50 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у Ріпкинському районному суді.
З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1на відшкодування понесених нею витрат, пов'язаних з його викликом до суду стягти 109 грн. 82 коп.
Рішення набирає законної сили по закінченню строку на його оскарження.
Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана учасниками без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.