АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/2690/16289/2012

Головуючий у 1- й інстанції: Чех Н.А.

Доповідач: Гаращенко Д.Р.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.

при секретарі - Трончуку М.Ю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6, про усунення перешкод у здійсненні права власності,

ВСТАНОВИЛА:

21 березня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, у якому просив усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження 45/100 частин квартири АДРЕСА_3 у м. Києві шляхом: зобов'язання відповідачів не чинити перешкод у здійсненні ним права та розпорядження вказаною частиною квартири, примусового виселення з спірної квартири відповідачів, вселення його в спірну квартиру, зняття відповідачів з реєстраційного обліку по спірній адресі, зобов'язання відповідачів в 10-тиденний термін з моменту набрання законної сили рішення суду звільнити спірну частину квартири від будь-яких речей наявних у квартирі, та просив стягнути з відповідачів солідарно судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 вересня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено частково та усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження 45/100 частинами квартири АДРЕСА_3 у м. Києві наступним шляхом:

зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не чинити перешкод у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження 45/100 частинами квартири АДРЕСА_3 у м. Києві;

вселити в квартиру АДРЕСА_3 у м. Києві ОСОБА_3.;

примусово виселити із квартири АДРЕСА_3 у м. Києві відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

зняти з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_3 відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_5 і ОСОБА_4;

зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнити 45/100 частин квартири АДРЕСА_3 від будь-яких речей наявних в квартирі та стягнено солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 107, 3 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

05 жовтня 2012 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на вказане рішення, у якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального права, просить суд його скасувати та закрити провадження у справі. В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначила, що суд першої інстанції безпідставно вирішив примусово виселити її та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_3 у м. Києві та зняти їх з реєстраційного обліку, не взявши до уваги ту обставину, що вони є власниками 55/100 частин вказаної квартири. Також апелянт вказала, що у рішенні суду відсутнє посилання на норму матеріального права, на підставі якої відповідачів виселено із спірного житлового приміщення. На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно не застосовано ст. 383 ЦК України та ст. 109 ЖК України, що підлягали застосуванню при вирішенні справи. Крім того апелянт вказала, що про належність спірного житлового приміщення ОСОБА_3 вона дізналася лише у суді, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження обставин перешкоджання нею у здійсненні ним права користування належною йому власністю.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримав та просив суд її задовольнити.

ОСОБА_3, представник ОСОБА_6 за довіреністю - ОСОБА_8 апеляційну скаргу просили відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилися, належним чином були повідомлені про час та місце апеляційного розгляду, тому розгляд справи за апеляційною скаргою на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України проведено за їх відсутності.

Вислухавши доповідь судді Гаращенка Д.Р., пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 23 вересня 2009 року між ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (продавці) та ОСОБА_6 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавці продали, а покупець купила 45/100 частин квартири АДРЕСА_3 у м. Києві (том І а.с. 11).

Того ж дня між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, яка діяла від власного імені та без повноважень визначених довіреністю від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено попередній договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_6 за ціною, визначеною договором зобов'язалась продати ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 до 23.04.2011 року 45/100 частин квартири АДРЕСА_3 у м. Києві.

30 березня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, яка діяла від власного імені та без повноважень визначених довіреністю від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено Договір про внесення змін № 1 до вказаного попереднього договору, у якому сторони домовились укласти договір купівлі-продажу 45/100 частин квартири АДРЕСА_3 у м. Києві до 30 травня 2011 року.

18 жовтня 2011 року між ОСОБА_6 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровуваний) був укладений договір дарування частини квартири, згідно з яким дарувальник передала, а обдаровуваний прийняв у власність безоплатно 45/100 частин квартири АДРЕСА_3 у м. Києві.

Право власності ОСОБА_3 було зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на майно 24 жовтня 2011 року.

Також судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 та продовжують проживати у спірному житловому приміщенні.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції керувався ст.ст. 316, 317, 319, 391 ЦК України та правильно виходив з того, що законом або договором не передбачено збереження права користування житлом за старими власниками та членами їх сім'ї, а тому після продажу спірної частини квартири у відповідачів відсутні передбачені чинним законодавством підстави (найм, оренда, вселення за згоди власника тощо) для проживання в проданих ними 45/100 частинах квартири АДРЕСА_3 у м. Києві.

Відхиляючи посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно вирішив примусово виселити її та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_3 у м. Києві та зняти їх з реєстраційного обліку, не взявши до уваги ту обставину, що вони є власниками 55/100 частин вказаної квартири, колегія суддів виходить з того, що згідно з даними КП «КМБТІ та РОН» станом на 21 березня 2012 року (том І а.с. 125) ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартира АДРЕСА_3 у м. Києві не прав власності не належить.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що у рішенні суду відсутнє посилання на норму матеріального права, на підставі якої відповідачів виселено із спірного житлового приміщення, оскільки згідно рішення суду ОСОБА_3 було усунено перешкоди у користуванні і розпорядженні 45/100 частинами квартири АДРЕСА_3 у м. Києві шляхом виселення відповідачів.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в частині безпідставного незастосування судом першої інстанції ст. 383 ЦК України та ст. 109 ЖК України, оскільки відповідачі не є власниками спірного житлового приміщення, а ОСОБА_3 заявляв позовні вимоги про усунення йому перешкод у здійсненні права власності.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження обставин перешкоджання нею у здійсненні ОСОБА_3 права власності, так як встановлено, що відповідачі продовжують проживати у спірному житловому приміщенні без законних на те підстав.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 вересня 2012 року є законним і обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 вересня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді