АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
МСП - 03680, м. Київ-680, вул. Солом'янська, 2а
Справа № 22-2690-17316 Головуючий у 1 інстанції - Яровенко Н.О.
Доповідач - Семенюк Т.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 грудня 2012 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Семенюк Т.А.
Суддів - Кравець В.А., Музичко С.Г.
при секретарі - Чайці І.В.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, представника ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним та зустрічний позов ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-я особа Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки , -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним відмовлено.
Зустрічний позов ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 у розмірі 431 461 долар США 85 центів, що в еквіваленті до національної валюти станом на 06.04.2012 року становить 3 447 380 грн. 18 коп., звернуте стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 114,80 кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 11.11.2004 року.
Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу квартири АДРЕСА_1 ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з поточною ціною реалізації предмета іпотеки 2215 206 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» 3219 грн. судового збору.
В решті позову відмовлено.
ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічного позову, вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Представник ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить рішення змінити, задовольнити позовні вимоги про виселення відповідачів зі спірної квартири, вважаючи, що судом не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ Комерційний банк «Приватбанк», посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 6 лютого 2008 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір за яким йому було надано кредит у розмірі 332 547 доларів США. В забезпечення виконання боргових зобов'язань за кредитним договором 06.02.2008 року був укладений договір іпотеки квартири АДРЕСА_1. Кредитний договір суперечить законодавству України, оскільки відповідачем не виконано переддоговірну роботу, а саме не повідомлено в письмовій формі про умови надання кредиту та не надано в повному обсязі інформації про умови кредитування. Банк не повідомив його як споживача, що вартість робіт (послуг) може істотно зрости, чим ввів в оману, а відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Умови кредитування є дискримінаційними, так як ще в момент підписання договору його поставлено в невигідне та таке, що порушує його права, становище.
В подальшому позивачем було уточнено позовні вимоги, відповідно до яких просив також визнати іпотечний договір недійсним, оскільки іпотечний договір суперечить законодавству України. Оспорюваний договір іпотеки квартири підлягає нотаріальному посвідченню, тобто для його укладення обов'язковим було отримання дозволу органів опіки та піклування, так як в квартирі проживають малолітні діти.
ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 06 лютого 2008 року був укладений кредитний договір.
Свої зобов'язання за кредитним договором позивач за зустрічним позовом виконав в повному обсязі, а ОСОБА_2 свої зобов'язання не виконує належним чином, в зв'язку з чим йому було направлено вимогу про виконання порушеного зобов'язання та попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вищевказана вимога залишена відповідачем-1 поза увагою. Станом на 09.04.2012 року виникла заборгованість по кредитному договору в сумі 431 461,85 доларів США, що є еквівалентним 3 447 380 грн. 18 коп.
В забезпечення виконання зобов'язань між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 6 лютого 2008 року був укладений договір іпотеки квартири АДРЕСА_1. В договорі іпотеки сторони погодили, що у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 2215 206 грн. Звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення всіх мешканців. Тому просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № КЗВЬСАІ5006723 від 06.02.2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1; встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу квартири АДРЕСА_1 ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Приватбанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; початковою ціною реалізації предмета іпотеки визначити 2215206 грн.; виселити осіб, які проживають в АДРЕСА_1, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3; зняти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з реєстраційного обліку у ВГІРФО з квартири АДРЕСА_1; судові витрати покласти на відповідачів.
Як вбачається з матеріалів справи, 6 лютого 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № КЗВЬСАІ5006723 (а.с.7-12).
4 листопада 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору (а.с.54). За умовами кредитного договору Приватбанк надав ОСОБА_2 споживчий кредит під заставу квартири АДРЕСА_1 300 000 доларів США, а також 32 547 доларів США на сплату страхових платежів (п.8.1. кредитного договору).
Погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється відповідно до умов кредитного договору та згідно графіку погашення кредиту, який є додатком № 2 до кредитного договору (а.с.13-15).
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Приватбанк та ОСОБА_2 06 лютого 2008 року був укладений договір іпотеки квартири, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а.с. 16-20).
Судом встановлено, що Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позивачу кредит, що не оспорюється сторонами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитедавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, отримуючи кредит позичальник зобов'язується повернути суму кредиту, а також сплатити проценти в розмірі та на умовах, передбаченими кредитним договором.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено порушень Закону України «Про захист прав споживачів» з боку ПАТ КБ «Приватбанк» як при укладанні кредитного договору, так і при його виконанні.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
За положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Судом встановлено, що при підписанні як кредитного договору, так і договору іпотеки, позивач за первісним позовом мав реальну можливість ознайомитись з умовами договору, зауважень при підписанні договорів у ОСОБА_2 не було.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Проте, ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він звертався до банку щодо надання йому в письмовій формі інформації про умови надання кредиту та інформації про умови кредитування.
Також позивачем не доведено факту укладення кредитного договору під впливом обману з боку відповідача, не надано жодного доказу на підтвердження того, що на дату підписання кредитного договору існували обставини, щодо яких відповідач навмисно ввів позивача в оману, які мали істотне значення і обізнаність щодо яких позивача могла вплинути на вчинення ним спірного правочину.
Також колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2, що судом першої інстанції не враховано, що іпотечний договір укладено з порушенням вимог законодавства, не враховано, що в квартирі АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані малолітні діти позивача, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення іпотечного договору - 6 лютого 2008 року, ані ОСОБА_3, ані малолітні діти ОСОБА_2 не були зареєстровані за спірною адресою - АДРЕСА_1.
З довідки Ф. № 3 від 6 лютого 2008 року вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований і проживає ОСОБА_2 (а.с. 99).
Зазначені обставини підтвердив і апелянт ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції.
Задовольняючи частково зустрічну позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що за кредитним договором ОСОБА_2 не виконував належним чином свої обов'язки щодо погашенню боргу, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 09.04.2012 року складає 431 461 доларів 85 центів США з них: заборгованість за кредитом - 280 395 доларів 35 центів США, заборгованість за відсотками - 76 986 доларів 45 центів США, заборгованість з комісії - 2 090 доларів 87 центів США, заборгованість з пені - 71 989 доларів 18 центів США (а.с. 62-64).
24 червня 2011 року з врахуванням умов кредитного договору, ПАТ КБ «Приватбанк» була направлена на адресу ОСОБА_2 вимога про дострокове погашення кредиту та вимога про виселення з квартири АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки (а.с. 65, 74).
ОСОБА_2 зазначені листи-претензії отримані особисто (а.с. 66, 75).
25 червня 2011 року на адресу ОСОБА_3 була направлена вимога про виселення з предмету іпотеки, яка отримана нею 29.06.2011 року (а.с.72, 73).
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачі за зустрічним позовом були належним чином повідомлені про порушення ОСОБА_2 умов кредитного договору, заборгованості по кредиту, нарахованим процентам та пені, які останній у встановлений законом строк не погасив, тому ПАТ КБ «Приватбанк» набув право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку».
Згідно зі ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або належного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотека будь-якій особі - покупцеві на підставі рішення суду.
Відповідно п. 6 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Укладаючи договір іпотеки квартири від 6 лютого 2008 року сторони визначили вартість предмета іпотеки в розмірі 2215 206 грн.
В судовому засіданні сторонами не оспорювалась вартість предмета іпотеки, яка визначена в договорі іпотеки квартири.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції вважав заявлені вимоги передчасними, оскільки відповідачі мають право в добровільному порядку виселитись протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги про звільнення квартири АДРЕСА_1, на яку звернуто стягнення як на предмет іпотеки, тому в цій частині зустрічний позов не підлягає задоволенню.
Також передчасним є і вимога про зобов'язання ВГІРФО зняти відповідачів за зустрічним позовом з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги представника ПАТ КБ «Приватбанк», що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову в частині виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстраційного обліку, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи.
Згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст.ст. 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом.
При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
Як вбачається з матеріалів справи, вимога ПАТ КБ «Приватбанк» про звільнення відповідачами іпотечної квартири та виселення з неї направлялася 25 червня 2011 року до звернення стягнення на предмет іпотеки.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі не позбавлені можливості добровільно виселитися зі спірного житла після звернення стягнення на предмет іпотеки.
Інші доводи апеляційних скарг також висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм чинного законодавства, висновки суду відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_2, представника ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді