АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
МСП - 03680, м. Київ-680, вул. Солом'янська, 2а
Справа № 22-2690-17584 Головуючий у 1 інстанції - Вовк Є.І. Доповідач - Семенюк Т.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 грудня 2012 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Семенюк Т.А.
Суддів - Кравець В.А., Музичко С.Г.
при секретарі - Чайці І.В.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МБК «Сіленд» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МБК «Сіленд» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 жовтня 1012 року у задоволенні позову відмовлено.
Представник ТОВ «МБК «Сіленд» подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином. Представник апелянта подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням, проте, у зв'язку з відсутністю належних доказів щодо поважних причин пропуску (наказу про відрядження, копії посвідчення про відрядження), колегія суддів клопотання не задовольнила, вважає за можливе слухати справу у відсутності нез'явившихся осіб, відповідно до ст. 305 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що ТОВ «МБК «Сіленд» звернулося до суду з даним позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що недбалі дії відповідача, з яким позивачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків виконроба на Товаристві з обмеженою відповідальністю «МБК «Сіленд» призвели до заподіяння шкоди цьому підприємству на суму 22587 грн. 42 коп. А саме відповідач, на виконання договірних зобов'язань позивача перед ОСОБА_3, виконуючи роботи з демонтажу водопровідних труб у ванній кімнаті АДРЕСА_1 допустив помилку при демонтажі «полетенцесушителя», в зв'язку з чим відбулося залиття нижче розташованої квартири НОМЕР_1, ремонт якої коштував 22587 грн. 42 коп. та був здійснений позивачем за власний рахунок на відшкодування шкоди, заподіяної ОСОБА_4 у зв'язку з затопленням вказаної квартири НОМЕР_1.
Судом встановлено, що 1 червня 2009 року ОСОБА_2 прийнятий на роботу до позивача на посаду виконроба (а.с. 6).
1 червня 2009 року між ТОВ «МБК «Сіленд» та ОСОБА_2 укладено договір про повну матеріальну відповідальність (а.с. 7).
У обґрунтування своїх вимог щодо спричинення шкоди, позивач посилався на недбалі дії відповідача при виконанні ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1, що призвело до залиття нижче розташованої квартири НОМЕР_1 цього будинку.
Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази щодо укладання між позивачем та ОСОБА_3 договору на виконання ремонтних робіт в АДРЕСА_1, що унеможливлює визнання виконання таких робіт відповідачем як виконання трудових обов'язків.
Суд першої інстанції критично оцінив надану позивачем копію наказу від 16 квітня 2010 року про призначення відповідальної особи за виконання вказаних робіт, оскільки наказ є одностороннім правочином, вчиненим зацікавленою особою - директором позивача (а.с.8).
Також суд першої інстанції дав належну оцінку і акту про залиття квартири АДРЕСА_2 від 05 травня 2010 року, та не прийняв його до уваги, враховуючи, що даний акт складений працівниками ТОВ «МБК «Сіленд» зацікавленої особи, без залучення представників комунальних служб - експлуатуючої організації (ЖЕКу), мешканців квартир.
Як вбачається з договору підряду від 6 травня 2010 року між ОСОБА_4 та ТОВ «МБК «Сіленд», останнім виконано ремонтні роботи в жилому приміщенні у зв'язку з його затопленням.
Разом з цим, ані в акті про залиття, ані у договорі підряду не зазначено, які пошкодження заподіяні квартирі АДРЕСА_2, та розмір вартості ремонтних робіт.
Також суду не надано належних та допустимих доказів щодо встановлення винних дій ОСОБА_2 у спричиненні шкоди.
Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено позовні вимоги.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що шкода, заподіяна підприємству підтверджена кошторисом та платіжними документами, оскільки, як встановлено судом, позивачем не надано доказів про пошкодження заподіяні квартирі АДРЕСА_2 залиттям та розмір вартості ремонтних робіт саме на відшкодування наслідків залиття.
Також колегія суддів не може погодитись і з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано, що з відповідачем укладено договір про повну матеріальну відповідальність і він мав нести відповідальність за збереження об'єкту, наданого йому підприємством, оскільки ці доводи спростовуються вищевикладеним, крім того, відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі - Перелік).
Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року № 14 роз'яснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював у позивача виконробом і з ним було укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність.
Проте, до згаданого вище Переліку посади виконроба не внесено.
Як зазначено у постанові № 6-16ЦС12 Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року, договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в зазначеному Переліку не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність.
Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ТОВ «МБК Сіленд» відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді