АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/2690/6636/2012

Головуючий у 1- й інстанції: Шевчук О.П.

Доповідач: Гаращенко Д.Р.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.

при секретарі - Трончуку М.Ю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 лютого 2012 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Екос» АТ ХК «Київміськбуд» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 лютого 2012 року позов ДП «Екос» АТ ХК «Київміськбуд» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 було задоволено та виселено ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ДП «Екос» АТ ХК «Київміськбуд» судові витрати в розмірі 45, 5 грн.

05 березня 2012 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказане рішення, у якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить суд його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ДП «Екос» АТ ХК «Київміськбуд» у задоволенні позову. В обґрунтування заявлених вимог апелянт вказав на невідповідність обставинам справи висновку суду першої інстанції про самоправне зайняття ним кімнати № 68, оскільки він пропрацював на підприємстві «Київміськбуд» більше 12 років, а тому має право проживати у гуртожитку. Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції безпідставно вважав, що йому у користування була надана кімната № 92, так як ордеру на вселення у вказану кімнату йому не видавалось, а на даний час у вказаній кімнаті проживає ОСОБА_3, з якою фактично припинені шлюбні стосунки. Крім того апелянт вважає його виселення без надання іншого житлового приміщення незаконним на підставі ст. 125 ЖК України. На думку апелянта, суд першої інстанції при ухваленні рішення порушив ст. 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та взяв до уваги докази, що є недопустимими.

05 березня 2012 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на вказане рішення, у якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, просить суд його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ДП «Екос» АТ ХК «Київміськбуд» у задоволенні позову. В обґрунтування заявлених вимог апелянт вказує на те, що разом зі своєю донькою проживає у кімнаті № 92, а тому суд першої інстанції безпідставно виселив її з кімнати, яку вона не займає.

У судовому засіданні ОСОБА_3, ОСОБА_2 та його представник за довіреністю - ОСОБА_4 апеляційні скарги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник ДП «Екос» АТ ХК «Київміськбуд» у судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час та місце апеляційного розгляду, тому розгляд справи за апеляційними скаргами на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України проведено за його відсутності.

Вислухавши доповідь судді Гаращенка Д.Р., пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 15 травня 1995 року будинок АДРЕСА_1 було закріплено на праві повного господарського відання за АТ ХК «Київміськбуд» (а.с. 7-9).

Рішенням АТ ХК «Київміськбуд» вказаний будинок було передано на баланс ДП «Екос» АТ ХК «Київміськбуд» (а.с. 10).

Відповідачі зареєстровані та проживають у вказаному гуртожитку у кімнаті № 92 (а.с. 11, 69).

Згідно з направленням ЖУ «Лівобережне» ДП «Екос» № 39 кімнату АДРЕСА_1 було надано ОСОБА_5 на 3 особи (а.с .13).

Відповідно до акту від 13.12.2010 року, підписаному комісією у складі інспектора житлового фонду ОСОБА_6, завідуючої гуртожитком ОСОБА_7, юрисконсультом ОСОБА_8 та мешканцем ОСОБА_9, 12 грудня 2010 року близько 22:00 год. вказана кімната була самоправно зайнята ОСОБА_2 та ОСОБА_3

23 березня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було попереджено про необхідність негайного звільнення кімнати № 68 як такої, що зайнята безпідставно та без належно оформлених документів (а.с. 15, 16, 17, 18).

Задовольняючи позов суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачі самовільно зайняли кімнату АДРЕСА_1, а тому підлягають виселенню з неї на підставі ст. 116 ЖК України без надання іншого житлового приміщення.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно вважав необгрунтованими посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що він понад 10 років пропрацював на підприємстві, оскільки позивачем вимога про його виселення з гуртожитку не заявляється, право користування кімнатою № 92 не оспорюється, а тривале перебування у трудових відносинах не дає право на зайняття будь-якої кімнати у гуртожитку. З цих же підстав колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_2 на ст. 125 ЖК України та ст. 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Також колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що кімната № 92 у гуртожитку йому не надавалась, так як ордеру на вселення у вказану кімнату не було, оскільки користування ОСОБА_2 кімнатою № 92 у гуртожитку встановлено рішення колегії суддів Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2011 року, підтверджено довідкою ЖУ «Лівобережне» № 219 від 13.02.2012 року та не заперечується позивачем.

Відхиляючи посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення безпідставно взяв до уваги акт від 13.12.2010 року, доповідну записку коменданта та пояснювальну записку швейцара гуртожитку, колегія суддів виходить з того, що складені зацікавленими особами позивача, колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_2 факт користування кімнатою № 68 не оспорює.

Також відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3, оскільки на підтвердження своїх доводів про непроживання у спірній кімнаті вона не надала жодного доказу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Деснянського районного суду від 14 лютого 2012 року є законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 лютого 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді