АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

МСП - 03680, м.Київ-680, вул. Солом'янська, 2-А

Справа № 22-ц-2690/17853/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Андрейчук Т.В.

Доповідач: Кравець В.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2012 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючої - Кравець В.А.,

Суддів - Семенюк Т.А., Музичко С.Г.

при секретарі - Чайці І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2012 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати недійсним кредитний договір №047-2915/840-0586, укладений між ним та відповідачем 18.12.2007 року, посилаючись на те, що умови кредитного договору порушують принцип юридичної рівності сторін, створюють дисбаланс договірних прав та обов'язків, положення кредитного договору, які надають банку право змінювати в односторонньому порядку відсоткову ставку, протирічить законодавству України.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року - в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на доказах. Зазначає, що запропоновані Банком умови договору є несправедливими та суперечать приписам законодавства про договір.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з безпідставності вимог позивача, які базувались на порушенні відповідачем принципу юридичної рівності сторін, дисбалансу договірних прав та обов'язків та невідповідність договору Закону України «Про захист прав споживачів».

Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.

У ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою га шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, яз яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом встановлено, що 18.12.2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №047-2915/840-0586, за яким позивачу було надано кредит у розмірі 185 000,00 доларів США на строк з 18.12.2007 року по 10.12.2037 року з відсотковою ставкою 11,95 % річних, а у випадку прострочення позичальником терміну сплати щомісячного платежу встановлюється відсоткова ставка в розмірі 35,85 % річних.

Окрім того, п.2.12 договору передбачено, що банк вправі збільшити в односторонньому порядку відсоткову ставку за користування кредитом.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що, підписавши кредитний договір, сторони тим самим засвідчили свою згоду та прийняли умови, які були в ньому закріплені. Зазначені обставини свідчать про те, що сторони діяли вільно та на власний розсуд визначали умови кредитного договору.

Не є підставою для скасування рішення суду посилання апелянта на те, що зміна відсоткової ставки в односторонньому порядку порушує норми чинного законодавства, оскільки недійсними умови договору щодо одностороннього підвищення банком процентної ставки можуть бути визнанні лише з моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12.12.2008 N 661-VI.

Проте, оспорюваний кредитний договір був укладений до набрання чинності цим Законом.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживачів», вказуючи на те, що умови договору є несправедливими і як наслідок мають істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків.

Натомість, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини. Тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Отже, розглядаючи спір у межах заявлених вимог, суд вірно встановив правовідносини сторін, що чітко випливають з умов укладеного договору, відповідність його закону та наявність волевиявлення сторін на укладення такого договору.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд дійшов вірного висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим щодо позивача, оскільки при підписанні договору позивач мав реальну можливість ознайомитись з умовами договору, волевиявлення щодо укладення останнього скріплено підписом позивача.

Таким чином, суд повно, всебічно та об»єктивно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий Судді