АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
МСП - 03680, м. Київ-680, вул. Солом'янська, 2а
Справа № 22-2690-16976 Головуючий у 1 інстанції - Лозинська М.І. Доповідач - Семенюк Т.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2012 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Семенюк Т.А.
Суддів - Кравець В.А., Музичко С.Г.
при секретарі - Чайці І.В.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про захист права власності, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку; визнання недійсним договору дарування частини земельної ділянки, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, не обґрунтовані.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що позивачі звернулись до суду з позовом до відповідачів, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що відповідно до рішення Київської міської ради від 03 лютого 2000 року № 13/734 та Державних актів на право приватної власності на землю, виданих Головним управлінням земельних ресурсів 16 серпня 2001 року, серії ІV-КВ 148618 та Серії ІV-КВ 148619, вони є співвласниками земельної ділянки по АДРЕСА_1, ОСОБА_2 належить 30/100 від 0,1000 га земельної ділянки по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 - 51/100 від 0,1000 га.
Відповідачкою ОСОБА_4, яка є власником сусідньої земельної ділянки по АДРЕСА_2 та співвласником частини домоволодіння по зазначеній адресі, в 2002 році незаконно побудовано споруду, яка позначена на технічному плані як сарай під літ. «Е» без дотримання вимог Державно-будівельних норм, не дотримано протипожежну відстань у 1 м від гаражу, який знаходиться на земельній ділянці позивачів, тобто прибудовано сарай в притул стіни їх гаражу.
Оскільки дана споруда побудована з порушенням державно-будівельних норм, вважають, що вона повинна бути знесена за рахунок відповідачів, оскільки порушує їх права як власників частини земельної ділянки на якій знаходиться дана споруда, просили зобов'язати відповідачів демонтувати частину даної споруди.
Крім того, вважають, що відповідачкою ОСОБА_4 незаконно приватизовано земельну по АДРЕСА_2, оскільки видача Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку відбулась з численними порушеннями, допущеними посадовими особами Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, посилаючись на те, що розмір земельної ділянки, зазначеної в державному акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_4 не відповідає розміру, зазначеному в рішенні Київської міської ради, оскільки в даному рішенні ОСОБА_4 передано у власність земельна ділянка площею 67/100 від 0,0787, проте, в державному акті зазначений розмір земельної ділянки загальною площею 67/100 від 0,0796 га.
Вважають, що даний акт повинен бути визнаний недійсним, оскільки рішення Київською міською радою про передачу у власність земельної ділянки площею 67/100 від 0,0796 не приймалось.
Також зазначають, що з огляду на розмір земельної ділянки, який зазначений в державному акті, виданий ОСОБА_4, - 0,0009 га, які увійшли до складу земельної ділянки відповідачів, фактично належать до земельної ділянки позивачів, що надавалась їм для обслуговування житлового будинку та господарських споруд ще у 2000 році і таким чином частина земельної ділянки 0,0009 га і є тією частиною земельної ділянки позивачів, на якій відповідач і побудувала частину своєї споруди-сарай під літерою « Е» , приєднавши її до стіни гаражу позивачів.
Крім того, вважають, що оскільки державний акт на право власності на частину земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства, як наслідок, договір дарування земельної ділянки від 3 липня 2008 року, за яким ОСОБА_4 подарувала частину земельної ділянки відповідачці ОСОБА_5, який був укладений на підставі оспорюваного державного акту, також повинен бути визнаний недійсним.
Також вказують, що з червня 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 почали проводити роботи по покращенню належної їм господарської споруди, внаслідок чого зруйнували кришу гаражу, який належить позивачам на праві власності та завалили огорожу. Як зазначають позивачі по даному факту, вони неодноразово звертались до правоохоронних органів, на що отримали постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.
Вважають, що оскільки досягнути мирового врегулювання спору їм не вдалось, за їх зверненням комісією при Солом'янській районній у місті Києві ради та держадміністрації по розгляду земельних спорів щодо меж земельних ділянок було розглянуто спір та вирішено рекомендувати сторонам спору встановити межу земельної ділянки, розташованої між садибами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно до мотивувальної частини рішення Жовтневого районного суду м. Києва від 20 жовтня 1999 року.
З врахуванням даного рішення комісії просили зобов'язати відповідачів відновити межу земельної ділянки.
Судом встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради від 3 лютого 2000 року № 13/734 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків і господарських будівель» передано у спільну часткову власність земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1, ОСОБА_8-15/100 від 0,1 га, ОСОБА_3 - 51/100 від ОД га, ОСОБА_2 - 15/100 від 0,1 га, ОСОБА_9-19/400 від 0,1 га, ОСОБА_10-19/400 від 0,1 га, ОСОБА_7-19/400 від 0,1 га, ОСОБА_11 - 19/400 від 0,1 га та видані Державні акти на право приватної власності на земельну ділянку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником 30/100 частин земельної ділянки за зазначеною адресою, з урахуванням 15/100 частин земельної ділянки, прийнятих у дар від ОСОБА_8 на підставі договору дарування та 30/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 є власником 51/100 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 та йому належить 51/100 частин домоволодіння за зазначеною адресою ( а.с. 10-15, 16-27 т.1)..
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Київської міської ради від 24.05.2007 року № 697/1358 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у Солом'янському районі м. Києва» передано у спільну часткову власність земельну ділянку площею 0,0787 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 ОСОБА_12 та ОСОБА_4 і, на підставі зазначеного рішення Київської міської ради, ОСОБА_12 та ОСОБА_4 було видано Державні акти на право приватної власності на земельну ділянку - ОСОБА_4 - на земельну ділянку площею 67/100 від 0,0796 га по АДРЕСА_2, серія ЯЖ № 018014 від 08 квітня 2008 року (а.с.124 т.1).
Відповідно до договору дарування, ОСОБА_4 безоплатно передано в дар ОСОБА_5 67/100 частин земельної ділянки по АДРЕСА_2, проте, Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на 67/100 частин на ім'я ОСОБА_5 Головним управлінням земельних ресурсів не виданий та не зареєстрований.
Відповідно до ст. 118 Земельного Кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Згідно зі ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Судом встановлено, що рішення Київської міської ради про передачу у власність земельної ділянки відповідачці ОСОБА_4 є чинним і позивачами не оспорюється.
Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Враховуючи, що позивачами не оспорюється рішення Київради, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що доводи позивачів про порушення їх прав при приватизації ОСОБА_4 земельної ділянки не доведені і таких порушень судом не встановлено.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги, що видача державного акту ОСОБА_4 відбулась з численними порушеннями, допущеними посадовими особами Головного управління земельних ресурсів, з підробленням підписів, оскільки судом першої інстанції ці доводи позивачів досліджувалися і судом дана цим обставинам належна оцінка, вироку суду щодо підробки документів, які слугували підставою для оформлення права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, на час ухвалення даного рішення, немає.
Наявність порушеної Солом'янським РУГУ МВС України у м. Києві кримінальної справи по факту скоєння злочину, передбаченого ч. 2 статті 190 КК України, щодо незаконного оформлення документів на приватизацію земельної ділянки невстановленими особами, не може бути прийнятим колегією суддів до уваги, оскільки рішення за наслідками порушеної кримінальної справи не прийняте.
Як вбачається з матеріалів технічної документації по складанню державних актів, місцеположення кутів зовнішніх меж присадибної ділянки встановлено в натурі по фактичному їх положенню на місцевості в присутності власників земельної ділянки, претензій під час встановлення зовнішніх меж земельної ділянки суміжними землевласниками і землекористувачами претензій не заявлено. ( а.с. 182-184 т.1).
Колегія суддів не може також погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано доводи позивачів, що відповідачка ОСОБА_4 внаслідок незаконної прибудови сараю під літер. «Е» впритул стіни їх гаражу збільшила розмір своєї ділянки на 0,0009 га, які увійшли в розмір земельної ділянки, яка передана у власність відповідачки звернулись за вирішенням свого спору до Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, оскільки, як вбачається з рішення комісії Солом'янської районної у місті Києві ради та держадміністрації по розгляду земельних спорів щодо меж земельних ділянок від 30.08.2010 року, вирішено рекомендувати сторонам спору встановити межу земельної ділянки, розташованої між садибами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно до мотивувальної частини рішення Жовтневого районного суду м. Києва від 20.10.1999 року, на виконання рішення комісії, відповідачкою ОСОБА_5 укладений договір з КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» по виконанню робіт по відновленню меж земельної ділянки на АДРЕСА_2. ( а.с. 61-62, 130,131 т.1).
Відповідно до ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, судом неодноразово - у судовому засіданні від 13.04.2011 року
та у судовому засіданні від 11.05.2012 року роз'яснювалось право позивачів на подачу клопотання щодо призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи з метою надання висновку спеціаліста щодо визначення межі та розміру земельних ділянок, їх відповідності даним земельного кадастру, а також щодо можливості відновлення межі земельної ділянки відповідно до мотивувальної частини рішення Жовтневого районного суду м. Києва, проте, позивачка та представник позивачів своїм правом на забезпечення доказів способом призначення експертизи не скористались.
Як вбачається з мотивувальної частини рішення Жовтневого райсуду м. Києва судом встановлений конкретний порядок користування земельною ділянкою домоволодіння по АДРЕСА_1 відповідно до висновку судово-будівельної експертизи від 28.09.1999 року, та судом вирішення питання щодо визначення варіантів встановлення порядку користування ділянкою відповідно до часток кожного домоволодіння із співвласника, проте, частки співвласників у домоволодінні по АДРЕСА_1 на час розгляду даного спору змінились.
Враховуючи викладене та зважаючи на відсутність відповідного висновку спеціаліста щодо можливості відновлення межі земельної ділянки, чинення перешкод позивачами у відновленні меж земельної ділянки на місцевості по виконанню рішення комісії з земельних спорів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності позовних вимог, оскільки визначення меж та розміру земельних ділянок можуть бути підтверджені певними засобами доказування і не можуть бути підтверджені іншими.
Також колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання відповідачів за власний рахунок демонтувати частину господарської споруди, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи.
Судом встановлено, що відповідно до розпорядження Солом'янської районної в м. Києві
державної адміністрації від 21.05.2004 року № 659 ОСОБА_4 та ОСОБА_12 надано дозвіл на введення в експлуатацію побудованих: тамбуру-площею 4,4 кв.м, туалету-1,1 кв.м, ванни-2,1 кв.м, пральні-3,5 кв.м, прихожої-9,5 кв.м, веранди-4,3 кв.м, їдальні-6,5 кв.м в жилому будинку
під літерою-А, а також сараю під літерою Е, який позивачі просять демонтувати, а також погоджено їх розміщення на земельній ділянці АДРЕСА_2. ( а.с.132 т.1).
Дане розпорядження є чинним, на час постановлення рішення суду не скасовано та позивачами не оспорюване.
Судом встановлено, що на підставі даного розпорядження Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю надано дозвіл № 579 від 16.08.2004 року на прийняття зазначених вище, об'єктів в експлуатацію, в тому числі спірного сараю. (а.с.142).
Вказаний дозвіл позивачами також не оспорюється.
Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна проведено перерахунок дольової участі співвласників у домоволодінні АДРЕСА_2. ( а.с.129 т.1).
Так, визначено, що у користуванні відповідачки ОСОБА_4 знаходиться коридор 3-1, розміром 3,4, кухня 3-2/6,9 ; житлова кімната 3-3/10,3; столова 3-4/6,4 кв.м; кухня 2-1/8,6; житлова 2-2/16,7; вбиральня 2-3/1,1; ванна 2-4/2,1; постирочна 2-5/3,5; вітальня 2-6\9,3; веранда 1/4,3; а також спірний сарай «Е», що складає 67/100 частин домоволодіння. ( а.с.8-11 т.2).
Враховуючи, що будівництво сараю «Е» та введення його в експлуатацію погоджено в установленому порядку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для зобов'язання відповідачів провести демонтаж спірного сараю за власний рахунок.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання договору дарування 67/100 частин земельної ділянки по АДРЕСА_2, укладеного 03.07.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( а.с. 47 т. 1), оскільки даний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 1728, особу сторін, їх дієздатність, належність відчужувану відповідної земельної ділянки нотаріусом перевірено.
Відповідно до ст. 717, 719 ЦК України за договором дарування одна сторона
дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні
обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Судом першої інстанції не встановлено будь-яких порушень при укладанні даного договору та відсутні підстави для визнання його недійсним.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді