АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
МСП - 03680, м. Київ-680, вул. Солом'янська, 2а
Справа № 22-2690-17054 Головуючий у 1 інстанції - Захарчук С.С. Доповідач - Семенюк Т.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2012 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Семенюк Т.А.
Суддів - Кравець В.А., Музичко С.Г.
при секретарі - Чайці І.В.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «СІМ» про стягнення компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_3 через свого представника подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
Апелянт та його представник в судове засідання не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, колегія суддів вважає за можливе слухати справу у відсутності нез'явившихся осіб, відповідно до ст. 305 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «СІМ» про стягнення компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що він працював у ПП «СІМ» на посаді водія з 1 травня 2003 року до 24 листопада 2010 року.
При звільненні та виплаті розрахунку, крім інших сум йому було виплачено компенсацію за невикористані відпустки за 86 календарних днів.
Враховуючи, що за весь час роботи в ПП «СІМ» він був у відпустці лише в 2004 році, просив стягнути з відповідача на його користь 10424 грн. 56 коп. компенсації за невикористані відпустки за весь час роботи на підприємстві, 14269 грн. 83 коп. грошового відшкодування за несвоєчасну сплату належних йому при звільненні сум.
Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 3000 грн.
В процесі розгляду справи, позивачем неодноразово уточнювалися позовні вимоги, остаточно просив стягнути з ПП «СІМ» на його користь 14 242 грн. 67 коп. компенсації за невикористані відпустки за період з 1 травня 2003 року до 24 листопада 2010 року за 168 календарних днів, середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні сум і 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Судом установлено, що ОСОБА_3 працював у ПП «СІМ» на посаді водія з 1 травня 2003 року до 24 листопада 2010 року (а.с. 4-6).
Відповідно до ст. 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно з ч.ч. 4. 5 ст. 79 КЗпП України, черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Судом встановлено, що за період роботи в ПП «СІМ», ОСОБА_3 перебував у щорічних відпустках у періоди: згідно наказу від 10 жовтня 2003 року з 13 жовтня 2003 року на 24 календарних дні, згідно наказу від 30 липня 2004 року з 2 серпня 2004 року на 24 календарних дні, згідно наказу від 31 серпня 2006 року з 1 вересня 2006 року на 24 календарних дні, згідно наказу від 28 вересня 2007 року з 1 жовтня 2007 року на 24 календарних дні (а.с. 27, 28, 29, 30).
Факт перебування позивача у відпустках за вказані періоди та факт нарахування останньому відпускних підтверджується зазначеними вище наказами, а також відомостями про заробітну плату табелями обліку використання робочого часу, графіками відпусток, заявами ОСОБА_3 про надання відпусток (а.с. 50-56, 57-60, 61-65, 83-84).
Як пояснив в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача, ОСОБА_3 з відпусток не відкликався.
Наказом від 24 листопада 2010 року позивача було звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 7).
Частиною 1 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Як вбачається з розрахунку, при звільненні позивачу було виплачено компенсацію за невикористані відпустки у кількості 86 календарних днів за 2005 рік, 2008 рік, 2009 рік та 14 календарних. днів 2010 року у розмірі 14 937 грн. 34 коп. (а.с. 7-11. 26, 45-46, 82).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або
уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа,
організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що 24 листопада 2010 року при ознайомленні з наказом про звільнення, позивач відмовився від отримання належних йому сум, у зв'язку з чим, належна йому до виплати сума при звільненні була перерахована на картковий рахунок позивача (а.с. 47, 48).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач у 2003, 2004, 2006 та 2007 роках перебував у відпустках, за невикористані відпустки у 2005, 2008, 2009, 2010 роках ним було отримано відповідну компенсацію при звільненні, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.
Враховуючи, що при звільненні з позивачем було проведено розрахунок, виплачено компенсацію за невикористані відпустки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив з того, що підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди немає, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо незаконних дій відповідача та спричинення йому моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що висновок суду щодо надання позивачку відпусток не ґрунтується на доказах, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи. Як вбачається з наказів від 10 жовтня 2003 року, від 30 липня 2004 року з 2 серпня 2004 року, від 31 серпня 2006 року, від 28 вересня 2007 року, з 1 жовтня 2007 року позивачу надавались відпустки, відповідно до заяв та графіку відпусток.
Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування зазначеного, ОСОБА_3 не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Також не можуть бути прийнятими до уваги посилання в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції не проведено почеркознавчу експертизу, що призвело до необ'єктивного розгляду справи, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, судом неодноразово призначалась почеркознавча експертиза, проте, не була проведена у зв'язку з ненаданням позивачем вільних зразків підпису ОСОБА_3, тобто, позивач розпорядився своїми правами щодо доказування своїх вимог на власний розсуд.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Інші доводи скарги також висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду відповідають обставинам справи, обґрунтовані, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 9 жовтня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді