Справа №22-А-5342-2006                                                                      Головуючий

Категорія: заробітна плата                                                                    1 інстанції  Панченко Л.В.

Доповідач     Кукліна Н.О.

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

12 жовтня 2006 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого     Карімової Л. І.

Суддів        Кірсанової Л.І. Кукліної Н.О. При секретарі   Чоларія К.З. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2, третя особа Ізюмський міськрайонний центр зайнятості про стягнення заробітної плати , середнього заробітку за затримку розрахунку та відшкодуванню моральної шкоди та зустрічному позові приватного підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

по апеляційній скарзі ОСОБА_1

на рішення Ізюмського міськрайонного суду від 28 серпня 2006 року

В СТАНОВИЛА:

В листопаді 2002 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_2 про зобов'язання видати трудову книжку , стягти невиплачену в день звільнення заробітну плату, середній заробіток за затримку розрахунку і відшкодувати моральну шкоду, яку вона оцінює в 1000 грн. В обгрунтування зазначала, що вона за договором працювала у відповідачки реалізатором , з 27 жовтня 2002 року її не допустили до роботи і не звільнили, не видали трудову книжку і не провели розрахунок належних до виплати сум заробітної плати. З вини приватного підприємця, яка не видає наказу про звільнення, трудову книжку та довідку про заробітну плату , вона не може стати на облік в центрі зайнятості. В наступному вимоги доповнила і просила визнати незаконним звільнення її 15 листопада 2002 року по п.2 ст. 41 КЗпП України . Просила змінити причину формулювання звільнення на ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. ( а.с. 2,7 )

Відповідачка вимоги не визнала і в грудні 2002 року заявила зустрічний позов про стягнення 68,37 грн. прибуткового податку і загальнообов'язкових зборів в державні фонди , виплачених із коштів підприємця, та відшкодуванню моральної шкоди в сумі 2000 грн., посилаючись на те, що у ОСОБА_1 була встановлена недостача, матеріали направлені в прокуратуру. Позивачка з 28 жовтня 2002 року подала заяву про звільнення за угодою сторін і перестала виходити на роботу . Вона, як роботодавець, згоди на припинення трудового договору за цією підставою не давала, будь яких порушень трудового законодавства не допускала. ОСОБА_1 звільнена з роботи 15 листопада 2002 року по п. 2 ст. 41 КЗпП України, звільнення зареєстровано в Ізюмському міськрайонному центрі зайнятості. Заборгованості перед позивачкою по заробітній платі немає. Неправомірними діями позивачки завдається моральна шкода.   ( а.с. 15-16)

Третя особа - Ізюмський міськрайонний центр зайнятості зазначав, що дійсно приватним підприємцем ОСОБА_2 здійснено донарахування і оплату страхових внесків за найманого працівника ОСОБА_1. У вирішенні спору покладався на розсуд суду. ( а.с. 132)

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду від 28 серпня 2006 року в позові ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати , середнього заробітку за затримку розрахунку та відшкодуванню моральної шкоди відмовлено. Зустрічний позов приватного підприємця ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП ОСОБА_2 помилково не утриманих сум із сум виплаченого заробітку прибуткового податку та внесків до загальнообов'язкових фондів в сумі 68,37 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 300 грн. В зустрічному позові про відшкодування моральної шкоди відмовлено. ( а.с. 191-194)

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду 1 інстанції скасувати та справу передати на новий розгляд до того ж суду. В обгрунтування зазначала, що суд не врахував і не перевірив її твердження про незаконність звільнення та несвоєчасний розрахунок, невиплату заборгованості по заробітній платі в 215 грн. та середньомісячний заробіток за затримку розрахунку в сумі 14727 грн. Дійсно прибутковий податок за період з 8.02.2002 року по 15.11. 2002 року із її заробітної плати відповідачем не утримувався. Перерахування податку здійснено тільки після звільнення. Такі дії і пояснення відповідача по справі сфальсифіковані. Відповідач перерахував прибутковий податок із власних коштів тільки після її вимог про проведення з нею розрахунку.

Судова колегія в процесі розгляду справи встановила, що при ухваленні рішення судом не прийнято рішення щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ПП «ОСОБА_2 про зміну причин формулювання звільнення, внесення змін до запису у трудовій книжці про причини звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП України та видачу трудової книжки .

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги знаходить, що без ухвалення із зазначених позовних вимог додаткового рішення суд апеляційної інстанції позбавлений можливості відповідно до ст. 303 ЦПК України перевірити законність та обгрунтованість ухваленого судом 1 інстанції рішення в межах доводів апеляційного скарги.

Відповідно до ст. 297 ч.4 ЦПК України для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення справа повертається до суду 1 інстанції.

Викладене є підставою для передачі справи до суду 1 інстанції для усунення перешкод в апеляційному розгляді справи відповідно до ст. 297 ч.4, 220 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 297, 303, 304 ,319, 324   ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 разом із справою передати до суду 1 інстанції для усунення перешкод в апеляційному розгляді справи відповідно до норм чинного процесуального законодавства в строк до 22 жовтня 2006 року.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і оскарженню не підлягає.