Справа № 2-904/11

Провадження № 2/409/1218/12

РІШЕННЯ

іменем України

"21" травня 2012 р.

Дніпровський суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Ковальової А.Б.

при секретарі Золотих Л.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпродзержинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору державний нотаріус Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 позов по суті та за обставинами справи не визнали.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним. В обґрунтування позову посилається на те, що 10 травня 2006 року між ним та відповідачем, який є його братом, був укладений договір дарування 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який був посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. Вважає, що існують обставини , які є підставою для визнання договору дарування недійсним, оскільки цей договір було вчинено під впливом обману. Відповідно до умов договору дарування він передав безоплатно у власність його брата ОСОБА_3 1/3 частку квартири по АДРЕСА_1. Але на момент укладення цього договору, перед самим його підписанням, коли він та відповідач знаходилися у нотаріуса, він зауважив, що напевно є необхідність порадитися з його дружиною ОСОБА_9 щодо дарування частки квартири, на що нотаріус та відповідач повідомили, що згода від його дружини вже отримана, про що і було зазначено в договорі дарування: «згода іншого із подружжя дарувальника на укладення цього договору отримана в установленому законом порядку». Підстав не довіряти державному нотаріусу та брату в нього не було і він погодився підписати договір. В подальшому з'ясувалося, що його дружина згоди на укладення ним договору дарування не надавала і взагалі вперше чує про укладений ним договір дарування. Вважає, що відповідач та нотаріус Бурдік С.С. свідомо ввели в його оману щодо істотних обставин, які впливали на вчинення правочину з його сторони, оскільки, з урахуванням заперечень дружини щодо укладення цього договору, він не став би підписувати його та дарувати належну йому 1/3 частку квартиру відповідачу. Крім цього, до укладення договору дарування відповідач обіцяв йому, що в разі дарування 1\3 частки квартири, він, відповідач, подарує йому, позивачу, інше житлове приміщення, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, і він, позивач, не мав сумнівів в правдивості обіцянок брата та дійсності його намірів, і сподівався, що брат виконає данні ним обіцянки. У 2008 році кімната АДРЕСА_2 була введена в експлуатацію, і він, позивач, неодноразово звертався до відповідача з вимогою виконати дану ним при укладенні договору дарування обіцянку. Останній раз його звернення до брата відбулося у травні 2010 року, але відповідач категорично відмовився подарувати йому кімнату у АДРЕСА_2, і пояснив, що він з самого початку не мав наміру дарувати йому кімнату в гуртожитку. В подальшому брат ігнорував всі його звернення з приводу виконання ним своєї обіцянки. Вважає, що відповідач навмисно ввів йому в оману щодо подальшого дарування йому кімнати в гуртожитку, оскільки заздалегідь не мав наміру вчиняти таку дію. Маючи намір заволодіти його часткою в квартирі АДРЕСА_1, відповідач свідомо пообіцявши взамін йому, позивачу, інше житло, одночасно розумів, що він не отримає його в майбутньому. Обіцянка брата подарувати йому в майбутньому кімнату в гуртожитку є істотною обставиною, яка вплинула на вчинення оспорюваного правочину, і у випадку, якщо б брат не дав такої обіцянки, він не став би дарувати йому свою 1\3частку квартири. Просить суд визнати недійсним договір дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, укладений між ним, позивачем та відповідачем.

12 квітня 2012 року, не змінюючи предмет та підстави позову, позивач надав додаткові пояснення до свого позову ( а.с. 80-81), зазначивши, що при укладенні договору дарування в нього, позивача, не було підстав не довіряти брату та нотаріусу, і він погодився підписати договір. Однак, згодом він дізнався, що його дружина не надавала ніякої згоди на укладення ним договору дарування частки квартири, і взагалі вперше чує про договір дарування. Отже нотаріус та відповідач свідомо ввели його в оману щодо істотних обставин, які вплинули на вчинення правочину з його сторони, оскільки у разі, коли б він знав про те, що його дружина заперечує проти дарування частки квартири, він не став би підписувати відповідний договір 10 травня 2006 року. В той же час, усвідомлюючи та припускаючи, що згода дружини може бути необхідною, він поставив питання своєму братові та нотаріусу перед підписанням договору. Тобто він під час підписання договору дарування мав на мені дотримання всіх вимог законодавства, якими мають керуватися сторони такого договору. Не дивлячись на те, що законодавство, можливо, і не вимагало обов'язкової наявності згоди його дружини на вчинення ним правочину по відчуженню частки квартири, обдарований та нотаріус, що посвідчував угоду, запевнили його в оттому, що така згода вже отримана і хвилюватися немає приводу. Зазначена обставина, а саме отримання згоди від його дружини, було зафіксовано в самому договорі, а він не мав жодного уявлення про порядок отримання такої згоди. Відсутність згоди його дружини, яка не була ніяким чином отримана до підписання договору дарування, свідчить про те, що відповідач та нотаріус , що посвідчувала угоду, свідомо ввели його в оману щодо обставин, які мали істотне значення, оскільки, якщо б вони повідомили йому дійсні факти про відсутність згоди дружини, він би відмовився від підписання договору.

18 травня 2012 року позивач надав додаткові пояснення до свого позову ( а.с. 89), зазначивши, що під час розгляду справи та отриманні від нотаріальної контори та ОКП «Дніпродзержинське БТІ» копій спірного договору дарування виявилося, що договір має явні ознаки виправлень на дільницях, де зазначені номери квартири та будинку, в якому розташована квартира. В ОКП «Дніпродзержинське БТІ»наявний договір, який містить виправлення, що не застережені нотаріусом та без повторення в кінці посвідчувального напису. Про наявність порушення форми обов'язкової умови договору свідчить текст спірного договору, відповідно до якого номер квартири, яка дарується зазначений іншим текстом, ніж текст договору, і дана обставина не застережена нотаріально відповідно до норм діючого законодавства, а тому, він, позивач, вважає, що є підстави для визнання даного договору недійсним. В той же час адреса квартири, частка якої дарується, є істотною умовою договору дарування та впливає на зміст договору, його умови, а також на права та обов'язки сторін, викладених в положеннях даного правочину. Невірне визначення в спірному договору предмету договору, а саме адреси квартири, фактично порушує сутність самого правочину.

06 вересня 2011 року відповідач ОСОБА_3 надав суду письмові заперечення на позов (а.с. 16 -18) , зазначивши, що квартира по АДРЕСА_1 належала на праві спільної власності позивачу, їх з позивачем матері ОСОБА_7 та їх батькові ОСОБА_8. ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер, і спадщину після його смерті почали оформляти лише у 2006 році. За домовленістю між ним, відповідачем, та позивачем уся спадщина була оформлена на мати. Враховуючи, що позивач не мешкав в квартирі по АДРЕСА_1, а проживав по АДРЕСА_3, йому було запропоновано переоформити свою частку на його, відповідача, ім'я. Відносини між ними на той час були добрими і позивач погодився на укладення договору дарування своєї частки йому, відповідачу. Відповідно до п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 (із змінами та доповненнями), дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. При укладенні договору нотаріусом були роз'яснені всі вимоги діючого законодавства, які регулюють цей вид правочинів (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину), про що свідчить преамбула договору. Як вбачається з п.1.3 договору дарування, згадувана 1/3 частина квартири є особистою власністю позивача і спільною сумісною власністю не є. Ствердження позивача щодо дарування йому однокімнатної квартири замість подарованої 1\3 частки квартири є безпідставними, оскільки нотаріусом було роз'яснено, що відповідно до статті 717 ЦК України договір дарування є безоплатним. Враховуючи, що позивач дарував йому частину квартири, а не навпаки, з його сторони при укладенні договору дарування не могло існувати ніяких обставин, які могли б перешкодити його підписанню, про які він замовчував. Тобто при укладенні договору дарування 1/3 частки квартири всі вимоги діючого законодавства були виконані. Тому просить відмовити позивачу в задоволенні його позову.

03 листопада 2011 року відповідач ОСОБА_3 надав суду письмове клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмови позивачу в задоволенні позовної заяви з цих підстав.

Державний нотаріус Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. в судове засідання не з'явилася, надала суду клопотання про розгляд справи за її відсутності та письмові пояснення, в яких державний нотаріус зазначила, що нею 10 травня 2006 року був посвідчений договір дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стосовно 1\3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1, за реєстровим номером 1-1240. Договір був посвідчений у відповідності до чинного законодавства, діючого у 2006 році, текст був складений згідно діючих форм Міністерства юстиції того часу, саме тому в тексті зазначені загальні тезиси, щодо згоди іншого з подружжя. З правовстановлюючого документу, на підставі якого був посвідчений договір (свідоцтво про право власності, видане 13 квітня 2004 року Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська), вбачається, що відчужуване майно є особистою приватною власністю дарувальника (відповідно до сімейного кодексу України, діючого в 2006 році, зміни до ст. 60 СК України стосовно приватизованого житла, було внесено тільки в 2011 році), про що також зазначено в тексті договору. Згідно інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріуси посвідчують правочин, нотаріальне посвідчення яких передбачено законом. Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Так як з моменту посвідчення договору дарування сплинуло досить багато часу, вона не може достеменно згадати всі обставини посвідчення договору між сторонами, але впевнено стверджує, що нею були виконані всі, передбачені чинним законодавством того часу, дії при посвідченні правочину та встановлено дійсні наміри сторін, інакше договір дарування не міг бути нею посвідчений.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності третьої особи згідно вимог частини 2 ст. 158 ЦПК України, відповідно до якої особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги по суті та за обставинами справи та пояснив суду, що при укладенні договору дарування відповідач та нотаріус ввели його в оману, запевнивши, що його, позивача, дружина ОСОБА_9 надала нотаріально посвідчену згоду на дарування належної йому, позивачу, 1/3 частки квартири, розташованої в АДРЕСА_1, до укладення договору дарування відповідач запропонував йому продати належну йому, позивачу, 1\3 частину квартири, уклавши договір дарування, а взамін пообіцяв подарувати однокімнатну квартиру, але своєї обіцянки не виконав. У випадку розподілу майна між ним та дружиною, він не має іншого місця проживання, ніж квартира по АДРЕСА_1, і при укладенні договору він не радився з дружиною з приводу дарування 1\3 частки квартири, усіма справами щодо укладення договору дарування частки квартири по АДРЕСА_1 займався брат, він до укладення правочину у нотаріуса не був жодного разу, хто отримував витяг з державного реєстру прав він не пам'ятає, всі документи збирав відповідач. Вважає, що нотаріус та відповідач обманули його, оскільки не було згоди його , позивача, дружини, яка була присутньою при розмові, що відбулася між ним та позивачем з приводу саме продажу належної йому, позивачу, 1/3 частки квартири. Крім цього, в договорі дарування зазначено, що він, позивач, подарував відповідачу 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, але частка цієї квартири йому ніколи не належала, він був власником 1\3 частки квартири АДРЕСА_1. Яким чином ОКП «Дніпродзержинське БТІ» зареєструвало на ім'я відповідача право власності на 1\3 частку квартири по АДРЕСА_1, що належала йому, позивачу, при тому, що згідно договору він подарував 1\3 частку квартири по АДРЕСА_1, йому, позивачу, невідомо. З 01 вересня 2006 року і до теперішнього часу він, позивач, зареєстрований в квартирі по АДРЕСА_2, яку брат обіцяв йому подарувати. В цій же квартирі зареєстрований і відповідач. Просить задовольнити його позов в повному обсязі, визнати договір дарування недійсним, оскільки відповідач ввів його в оману. В зв'язку з тим, що п. 2 позовної заяви щодо виклику та допиту свідка є клопотанням про забезпечення доказів у справі, він відмовляється від своїх позовних вимог в частині допиту свідка ОСОБА_9.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав позов ОСОБА_1 по суті та за обставинами в повному обсязі та пояснив суду, що договір дарування повинний бути визнаний недійсним, оскільки при укладенні договору нотаріус та відповідач запевнили позивача, що його дружина надала нотаріально посвідчену згоду на укладення ним договору дарування квартири, і тому він підписав договір дарування. В 2010 році позивач дізнався що його дружина ніякої згоди не надавала, а відповідач, який при укладенні договору дарування обіцяв взамін подарувати позивачу однокімнатну квартиру, свої обіцянки не виконав. Просить суд задовольнити позов ОСОБА_1 та визнати договір дарування 1\3 частки квартири по АДРЕСА_1 недійсним, оскільки при його укладенні позивач був введений в оману. В зв'язку з тим, що п. 2 позовної заяви щодо виклику та допиту свідка є клопотанням про забезпечення доказів у справі, позивач відмовляється від своїх позовних вимог в частині допиту свідка ОСОБА_9.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позов по суті та за обставинами справи не визнав та пояснив суду, що в березні 2006 року вони були у нотаріуса, щоб написати заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті батька на користь їх з позивачем матері ОСОБА_7 Позивач заздалегідь звертався до нотаріуса, збирав документи, приходив до нотаріальної контори разом із своєю дружиною. Позивач каже неправду, оскільки він добровільно підписав договір дарування 1\3 частки квартири по АДРЕСА_1, що належала йому на підставі права власності, яке він набув згідно приватизації квартири. В травні 2006 року був оформлений договір дарування належної позивачу частки квартири, в якому він, відповідач, поставив свій підпис, ніхто позивача не обманював та нічого не обіцяв. Він, відповідач, проживає разом з матір'ю ОСОБА_7 в квартирі по АДРЕСА_1, позивач в цій квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує, і він ніколи не казав ОСОБА_1, що від його дружини була отримана згода на дарування належної позивачу частки квартири по АДРЕСА_1, і він, відповідач, не обіцяв подарувати позивачу частку квартири по АДРЕСА_2. Через три місяці після укладення договору дарування, в вересні 2006 року, він дійсно надав дозвіл на реєстрацію позивача в квартирі по АДРЕСА_2, де ОСОБА_1 і зараз є зареєстрованим, і ця квартира на праві спільної власності належить йому, відповідачу, та позивачу. Просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позову.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 позов по суті та за обставинами справи не визнав, просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Судом досліджені письмові докази по справі шляхом оголошення їх у судовому засіданні:

- договір дарування 1/3 частки квартири (а.с. 6), яким підтверджується нотаріальне посвідчення 10 травня 2006 року державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. договору дарування 1/3 частки квартири, розташованої в АДРЕСА_1, житловою площею 41,4 кв.м., загальна площа квартири 69,9 кв.м., укладеного між ОСОБА_1, як дарувальником, та ОСОБА_3, як обдарованим;

- копія паспорту позивача ОСОБА_1 (а.с. 7), яким підтверджується його особа громадянина України та факт його реєстрації з 01 вересня 2006 року за адресою: АДРЕСА_2;

- копія паспорту відповідача ОСОБА_3 ( а.с. 19), яким підтверджується його особа громадянина України та факт його реєстрації за адресою: АДРЕСА_2;

- договір дарування 1/3 частки квартири (а.с. 25), яким підтверджується нотаріальне посвідчення 03 червня 2006 року державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. договору дарування 1/3 частки квартири, розташованої в АДРЕСА_1, квартира за номером двадцять чотири (24), житловою площею 41,4 кв.м., загальна площа квартири 69,9 кв.м., укладеного між ОСОБА_7, як дарувальником, та ОСОБА_3, як обдарованим;

- свідоцтво про укладення шлюбу (а.с. 46), яким підтверджується факт реєстрації шлюбу 26 грудня 1992 року Дніпровським відділом ЗАГС м. Дніпродзержинська, актовий запис № 1085 між ОСОБА_1 та ОСОБА_9;

- свідоцтво про право власності на житло, видане Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська 13 квітня 2001 року на підставі розпорядження № 5ц/514-р ( а.с. 50), яким факт належності квартири по АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_1;

- повідомлення Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації»від 11.10.2011 р. за вих.. № 13899 ( а.с. 51), яким підтверджується факт реєстрації за ОСОБА_3 права власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору дарування, посвідченого Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою від 10 травня 2006 року за р. № 1-1240 -1/3 частина, на підставі договору дарування, посвідченого Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою від 03 червня 2006 року за р. № 1-1657 -1/3 частина, та на підставі договору дарування, посвідченого Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою від 14 липня 2010 року за р. № 1-3166 -1\3 частина;

- договір дарування 1/3 частки квартири (а.с. 25), яким підтверджується нотаріальне посвідчення 14 липня 2007 року державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. договору дарування 1/3 частки квартири, розташованої в АДРЕСА_1, квартира за номером двадцять чотири (24), житловою площею 41,4 кв.м., загальна площа квартири 69,9 кв.м., укладеного між ОСОБА_7, як дарувальником, та ОСОБА_3, як обдарованим;

- Витяг з Державного реєстру правочинів ( а.с. 86), яким підтверджується факт, що в державному реєстрі правочинів зроблений запис про правочин (договір дарування) № 1295309, дата нотаріального посвідчення 10 травня 2006 року, номер у реєстрі нотаріальних дій 1- 1240, посвідчено Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою, Бурдік С.С., предмет правочину: квартира, 1\3 частка за адресою: АДРЕСА_1, дарувальник -ОСОБА_1, Обдарований -ОСОБА_3, який 26 жовтня 2011 року засвідчений державним нотаріусом Бурдік С.С. щодо вірності копії з оригіналу документу і відсутності в останньому підчисток, дописок, закреслених слід, незастережених виправлень або інших особливостей.

Крім цього, судом досліджений оригінал нотаріальної справи щодо договору дарування від 10 травня 2006 року, згідно якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, реєстр. № 1-1240, а саме:

а.с. 154 - договір дарування 1\3 частини квартири по АДРЕСА_1, а.с. 155 -довідка про склад зареєстрованих осіб в кількості однієї особи ОСОБА_7 в квартирі по АДРЕСА_1; а.с. 156 - довідка від 10.05.2006 року про те, що квартира по АДРЕСА_1 під забороною не перебуває; а.с. 157 - Витяг з Єдиного реєстру заборони відчуження майна від 10 травня 2006 року, а.с. 158,- відомості про відсутність обтяжень на квартиру по АДРЕСА_1, а.с. 159 - Витяг з Державного реєстру правочинів, а.с. 160 - Витяг з Державного реєстру права власності від 23 квітня 2006 року на квартиру по АДРЕСА_1 , яким підтверджується реєстрація права власності на 1/3 частку квартири за ОСОБА_1 та на 2/3 частки квартири за ОСОБА_10; а.с. 161 - завірена копія свідоцтва Фонду комунальної власності від 13 квітня 2001 року про право власності на квартиру по АДРЕСА_1 , а.с. 162 -копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_1, а.с. 163 -копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_3, а.с. 164 -Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 10 травня 2006 року договору дарування, в якому предметом правочину зазначено - 1\3 частки квартири по АДРЕСА_1.

Вислухав сторони у справі, їх представників, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_7, вивчивши письмові докази та матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та дослідивши їх доказами, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні судом встановлені наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що 13 квітня 2001 року Фондом комунальної власності м. Дніпродзержинська, на підставі розпорядження Фонду № 5ц/514-р (а.с. 50), було видане свідоцтво про право власності на житло, яким посвідчувалося, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 дійсно належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_8 та членам його сім'ї - ОСОБА_7 та ОСОБА_1.

Після смерті ОСОБА_8 спадщину у вигляді 1\3 частки вищевказаної квартири прийняла його дружина та мати сторін у справі -ОСОБА_7, якій 11 березня 2006 року нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори було видане Свідоцтво про право на спадщину на 1\3 частку квартири по АДРЕСА_1, що підтверджується записом про належність цієї частки квартири дарувальнику в нотаріально посвідченому Договорі дарування 1/3 частки квартири від 03 червня 2006 року, укладеному між ОСОБА_7, як дарувальником, та ОСОБА_3, як обдарованим.

Відповідач ОСОБА_3 участі в приватизації квартири по АДРЕСА_1 не приймав, і частка квартири йому у власність не передавалася. Починаючи з 31 березня 2000 року він зареєстрований в квартирі, розташованій в АДРЕСА_2, і до теперішнього часу значиться зареєстрованим в зазначеній квартирі, що підтверджується записом про реєстрацію в його паспорті громадянина України ( а.с. 19- оберт).

Що стосується позивача ОСОБА_1, то він після приватизації вищевказаної квартири знявся з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, і зареєструвався у квартирі, розташованій по АДРЕСА_3, яка на праві власності належить дружині позивача ОСОБА_9, з якою позивач перебуває в зареєстрованому шлюбі з 26 грудня 1992 року (а.с. 46 -свідоцтво про укладення шлюбу).

Після смерті батька та отримання матір'ю сторін свідоцтва про право на спадщину за законом, внаслідок чого їй стала належати 2\3 частки квартири по АДРЕСА_1, між позивачем з одного боку та відповідачем і ОСОБА_7, з іншої сторони, була досягнута домовленість щодо передачі всієї квартири у власність відповідачу, якій є старшим сином ОСОБА_7, і який проживає в спірній квартирі без реєстрації з 2000 року, при цьому сторони домовилися, що взамін відповідач дарує позивачу квартиру по АДРЕСА_2 після її приватизації.

10 травня 2006 року між сторонами у справі був укладений договір дарування 1\3 частки квартири по АДРЕСА_1, але при цьому при складенні та посвідченні цього договору нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори була допущена помилка щодо предмету договору дарування, і замість 1\3 частки квартири по АДРЕСА_1, нотаріус зазначила, що відчужується 1\3 частка квартири по АДРЕСА_1.

Не зважаючи на невірність адреси нерухомого майна, яка було об'єктом договору дарування між сторонами у справі, ОКП «Дніпродзержинське БТІ» зареєструвало за ОСОБА_3 право власності на 1\3 частку квартири по АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, яка раніше належала ОСОБА_1.

Як було вставлено судом, для реєстрації відповідач надав до ОКП «ДБТІ» копію договору дарування, із значенням адреси майна, що було передано в дар відповідачу ОСОБА_1, - 1\3 частка квартири по АДРЕСА_1. Хоча згідно дослідженого судом під час розгляду справи оригіналу нотаріальної справи щодо договору дарування від 10 травня 2006 року, за цим договором ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, реєстр. № 1-1240, і будь-які виправлення нотаріусом до договору дарування від 10 травня 2006 року не вносилися, і в матеріалах справи знаходиться договір дарування 1\3 частки квартири по АДРЕСА_1.

Але при цьому згідно Витягу з Державного реєстру правочинів (а.с. 86), який 26 жовтня 2011 року посвідчений державним нотаріусом Бурдік С.С., предметом правочину зазначена 1/3 частка квартири по АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, дарувальник -ОСОБА_1, Обдарований -ОСОБА_3, і при цьому держаний нотаріус Бурдік С.С. засвідчує вірність копії з оригіналу документу і відсутність в останньому підчисток, дописок, закреслених слів, незастережених виправлень або інших особливостей.

Не зважаючи на те, що суд допускає ймовірність існування механічної помилки щодо адреси предмету договору дарування, сторони не змогли пояснити суду факт виправлення цієї помилки без зазначення відомостей про це в оригіналі матеріалів нотаріальної справи щодо договору дарування від 10 травня 2006 року і факт пред'явлення відповідачем до ОКП «ДБТІ» для реєстрації договору дарування від 10 травня 2006 року, виправлення до якого внесенні в порушення діючого законодавства

Згідно п. 23 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03березня 2004 року № 20/5, тексти нотаріально посвідчених правочинів, засвідчуваних копій (фотокопій) документів і виписок з них, тексти перекладів та заяв повинні бути написані зрозуміло і чітко; числа і строки, що стосуються змісту посвідчуваних правочинів, мають бути позначені хоча б один раз словами. Дописки і виправлення повинні бути застережені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (сторін правочинів та інших осіб, які підписали правочин, заяву та ін.) і повторені в кінці посвідчувального напису, при цьому виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилкове написане, а потім закреслене можна було прочитати.

Якщо документ, що підлягає посвідченню або засвідченню, викладений неправильно чи неграмотно (чи складений з порушенням вимог чинного законодавства), нотаріус пропонує особі, що звернулася за вчиненням нотарільаної дії, виправити його або скласти новий. На бажання зацікавленої особи документ може бути складено нотаріусом.

Однак у ОКП «Дніпродзержинське БТІ» наявний договір, який містить виправлення, що не застережені нотаріусом та без повторення в кінці посвідчу вального напису.

Крім цього, суд також враховує, той факт, що сторони не повідомили суд, що їх було запрошено для виправлення договору дарування і коли, яким чином відбулося внесення виправлень в договір, суду не пояснили, а із письмових пояснень нотаріуса, що надані суду, вбачається, що нею ніякі виправлення в договір дарування не вносилися.

Отже наявним є порушення форми обов'язкової умови договору, що у свою чергу є підставою для визнання даного договору дарування недійсним.

Після укладення договору дарування між сторонами у справі, 03 червня 2006 року мати сторін у справі ОСОБА_7 подарувала своєму старшому сину - відповідачу ОСОБА_3 1\3 частку квартири по АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, право власності на яку вона набула в порядку спадкування за законом після свого померлого чоловіка ОСОБА_8 (а.с. 25 -договір дарування), а 14 липня 2006 року вона подарувала йому і іншу 1\3 частку квартири по АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, яка була передана їй у власність відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду (а.с. 54).

Таким чином, після укладення всіх договорів дарування відповідач ОСОБА_3 став власником в цілому всієї квартири по АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську.

А позивач ОСОБА_1 01 вересня 2006 року зареєструвався у однокімнатній квартирі по АДРЕСА_2, де був зареєстрований відповідач ОСОБА_3 В подальшому ця квартира була приватизована братами, і кожному стало належати по 1\2 частці цієї квартири.

Як пояснила суду ОСОБА_7, яка була допитана судом в якості свідка, ще до приватизації квартири, по АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, відповідач пропонував позивачу відкупити в нього його 1\3 частку квартири, але син Костянтин на той час відмовився від пропозиції старшого сина ОСОБА_3, а в 2006 році позивач забажав подарувати відповідачу належну йому 1\3 частку квартирі по АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, зробив він це добровільно, і при укладенні договору дарування нотаріус роз'яснила йому всі наслідки договору дарування.

Суд критично оцінює пояснення свідка ОСОБА_7 щодо безвідплатної передачі в дар позивачем відповідачу частки квартири по АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, оскільки згідно її ж пояснень, ще в 2000 році старший син бажав купити у молодшого сина 1/3 частку квартири, отже між братами фактично протягом більше, ніж п'ять років до укладення договору дарування вирішувалося питання щодо варіантів набуття відповідачем права власності на частку квартири, що стала належати позивачу після приватизації квартири.

Отже, суд не має підстав не довіряти позивачу в тій частині, що між ним та відповідачем дійсно відбулася домовленість щодо передачі відповідачем в дар позивачу квартири по АДРЕСА_2 після її приватизації, взамін дарування позивачем відповідачу ОСОБА_3 1\3 частки квартири по АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську.

Про існування такої домовленості між сторонами у справі та їх матір'ю і свідчить той факт, що через три місяці після укладення договору дарування, а саме 01 вересня 2006 року, відповідач надав згоду на реєстрацію. ОСОБА_1 в квартирі по АДРЕСА_2.

Але відповідач порушив домовленість, яка була досягнута між ним та позивачем при укладанні договору дарування частки квартири по АДРЕСА_1, і не передав позивачу в дар належну йому 1\2 частку однокімнатної квартири по АДРЕСА_2.

Згідно запису про реєстрацію в паспорті, відповідач ОСОБА_3 і до цього часу є зареєстрованим в квартирі по АДРЕСА_2, і як пояснив він суду, на теперішній час віє є власником 1\2 частки квартиру, а позивачу належить інша 1\2 частка квартири по АДРЕСА_2.

Також судом встановлено, що дійсно при нотаріальному посвідченні договору дарування від 10 травня 2006 року, що був укладений між сторонами у справі між сторонами у справі, нотаріус не отримувала ніяку згоду від дружини позивача ОСОБА_9 на відчуження належної ОСОБА_1 1\3 частки квартири по АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, до нотаріальної контори вона не викликалася і будь-яких заяв не писала та не подавала. Але при цьому в договорі дарування від 10 травня 2006 року нотаріусом було зазначено, що: «згода іншого із подружжя Дарувальника на укладення цього договору отримана в установленому законом порядку».

Як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_9, яка була допитана судом в якості свідка, про укладення договору дарування, на підставі якого її чоловік ОСОБА_1 подарував відповідачу 1/3 частку квартиру по АДРЕСА_1, їй стало відомо лише наприкінці 2010 року, коли чоловік запитав її, чи давала вона згоду на відчуження належного йому майна і чи викликали її до нотаріуса. На що вона відповіла, що ніякої згоди вона не давала і до нотаріальної контори її не викликали. Їй було відоме, що чоловік має у власності 1\3 частку квартири по АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, але вона не знала, що чоловік збирається її подарувати своєму брату ОСОБА_3, але вона чула розмови з приводу цієї частки квартири між сторонами.

А отже суд вважає, що дійсно при укладенні договору дарування позивач був введений в оману з приводу отримання згоди його дружини на укладення ним правочину, про що його запевнив як відповідач, так і нотаріус, яка зазначила в договорі, що згода дружини дарувальника отримана в установленому законом порядку.

Суд дійшов до висновку, що в даному випадку немає значення - чи потрібно було у відповідності з вимогами законодавства отримувати згоду дружини дарувальника на укладення договору дарування, чи ні, але факт фіксування в тексті договору дарування про отримання такої згоди у встановленому законом порядку при її відсутності дійсно було особисто для позивача на момент підписання договору істотною обставиною.

Зважаючи на те, що для позивача наявність або відсутність згоди його дружини є суттєвою умовою укладання договору дарування і має для нього істотне значення, суд вважає, що внесення до договору відомостей про отримання згоди при її відсутності, повинно розцінюватися як обман, оскільки відповідач та нотаріус приховали від позивача відсутність згоди його дружини, і це є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Суд вважає встановленим наявність фактів з таких мотивів.

Згідно статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першими - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваних правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин помилися щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речей, які якісно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування

Відповідно до ст. 59 СК України той з подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та використання ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно дот закону мають право користуватися ним.

Що стосується наслідків спливу строку позовної давності, на застосуванні яких наполягає відповідач в своєму клопотанні ( а.с. 49), суд вважає, що клопотання відповідача не може бути задоволено, оскільки згідно ч. 3 ст. 258 ЦЦК України, яка була чинною на момент укладення договору дарування та на момент звернення позивача до суду, до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману існувала позовна давність у п'ять років. Зважаючи на те, що договір дарування між сторонами укладався 10 травня 2006 року, а з позовом про визнання його недійсним ОСОБА_1 звернувся до суду 05 квітня 2011 року, тобто до спливу п'яти років з моменту укладення договору, суд дійшов до висновку, що позивач звернувся до суду захистом своїх прав в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коди він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд вважає, що належить стягнути з відповідача на користь позивача сплачені останнім при зверненні до суду судові витрати: судовий збір в сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн., так як відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. На підтвердження понесених витрат позивач надав відповідні квитанції (а.с. 1, 2).

Керуючись ст. си. 203, 215, 229, 230, 258, 717 ЦК України, ст. 59 СК України, ст. ст. 8,10, 57, 58, 59, 60, 158 ч.2., 209, 212-218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору державний нотаріус Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. про визнання договору дарування недійсним, задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування 1/3 квартири АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, укладений 10травня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування понесених позивачем при зверненні до суду судових витрат: 37 гривень -інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи, 8 гривень 50 копійок -судовий збір.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А.Б. Ковальова