Справа № 22-а-409                                          Головуючий у 1-й інстанції: Собина О.І.

Категорія 36                                                      Суддя - доповідач: Ведмедь Н.І.

УХВАЛА іменем     України

02 листопада 2006 р. колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської  області в складі:

головуючого - Ведмедь Н.І.,

суддів               - Данильченко Л.О., Батюка А.В.,

при секретарі - Кияненко Н.М., у присутності осіб, що беруть участь в справі - ОСОБА_1., Чайченко О.В., розглянула у відкритому   судовому   засіданні   в приміщенні   апеляційного суду цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про визнання відомостей, які містяться в наказах УМВС України в Сумській області № НОМЕР_1 від 07 грудня 1995 року та № НОМЕР_2 від 22 січня 1996 року такими, що не відповідають дійсності та порочать його честь та гідність, -

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2006 року, якою в задоволенні його позовних вимог відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, та ухвалити нову постанову про задоволення позову. Вказує, що суд всупереч вимог ч.І ст. 158 КАС України не розглянув справу по суті, обгрунтувавши лише відмову в зв'язку із пропуском строку звернення до суду. Вважає, що в данному випадку строк позовної давності згідно ст. 83 ЦК України (1963 року) не застосовується, оскільки ним заявлені вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, так в позові йшлося про визнання відомостей такими, що не відповідають дійсності, та про захист честі і гідності.

Судом першої інстанції встановлено, що з 01 квітня 1988 року по 15 січня 1996 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ. Наказом № НОМЕР_2 від 22 січня 1996 року по особовому складу управління MB С України в Сумській області відповідно до Положення "Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" він був звільнений з органів внутрішніх справ за ст. 66 п. "а" - за дискредитацію звання рядового і начальницького складу. Підставою звільнення став наказ управління УМВС Сумської області № НОМЕР_1 від 07 грудня 1995 року "Про грубі порушення встановленного порядку документування громадян і покарання винних", в якому зазначено, що за вступ в неділові зв'язкі з особою із числа злочинних авторітетів і дії на шкоду інтересів служби, не відвертість, проявлену при перевірці, вчинки, які дискредитують ІНФОРМАЦІЯ_1 капітана міліції ОСОБА_1., із органів внутрішніх справ звільнити за дискредитацію. Позивач вважає, що зазначені дії ним не скоювалися, і ці відомості є такими, що порушують його честь та гідність.

Перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд першої інстанції вірно з'ясував правовідносини, повно, всебічно встановив обставини, що мають значення для справи, дослідив всі наявні докази в справі і дав їм оцінку, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні на підставі ст. 86 ч. 1 КАС України, та дійшов до вірного висновку, відмовивши у задоволені позовних вимог ОСОБА_1. виходячи з наступного.

2

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом про визнання відомостей, які містяться в поданні на його звільнення із органів внутрішніх справ згідно наказу УМВС України в Сумській області від 07 грудня 1995 року № НОМЕР_1 про те, що він з використанням службового становища надав допомогу раніше судимому громадянину Грузії в отриманні документів, що посвідчують особу, а також відомостей, що містяться в наказі № НОМЕР_2 від 22 січня 1996 року про його звільнення зі служби, такими, що порочать його честь та гідність, і визнання цих відомостей такими, що не відповідають дійсності. Таким чином, спірні правовідносини виникли ще в 1996 році. ОСОБА_1. зі змістом вказаних наказів був ознайомлений, тобто про порушення своїх прав на цей час був обізнаний.

При цьому, посилання апелянта на те, що згідно ст. 83 ЦК України (1963 року), який діяв на той час, строк позовної давності не розповсюджується на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, а тому й позовна давність не застосовується при вирішенні данного спору, на думку колегії суддів, є безпідставним, оскільки зазначена норма є загальною, в той час як спеціальною нормою - ч.З ст. 7 ЦК України (1963 року) передбачено, що до вимог про спростовання відомостей, які не відповідають дійсності та порочать честь та гідність, і компенсації моральної шкоди встановлений строк позовної давності в один рік, який, враховуючи обізнанність позивача у порушенні його прав ще в 1996 році, ним пропущений. Жодних доказів на підтвердження поважності пропуску вказаного строку ОСОБА_1. суду не надав, із відповідною заявою до суду не звертався.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду 08 грудня 2005 року, строк звернення до адміністративного суду в один рік, встановлений ст. 99 КАС України, що набрав чинності з 01 вересня 2005 року, ним також пропущений.

Доводи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції, не розглянувши його позовні вимоги по суті, відмовив в їх задоволенні на підставі пропуску строку звернення, і що це суперечить нормам процесуального права, на думку колегії суддів, також є безпідставними, оскільки такий порядок передбачений ст. 100 КАС України. Так, ч.І вказаної статті передбачено, що пропущення строку звернення є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, що мало місце в данному випадку з боку відповідача. І, згідно ч.2 ст.100 КАС України, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом, тобто розглядається по суті.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, а постанова ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з викладеного вище та керуючись ч.І та ч.2 ст. 100, ст. 195, п. 1 ч.І ст. 198 , ст. 200, ст. 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Зарічного районного суду м. Суми від 28 серпня 2006 року - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.