Справа № 22-Ц-1384 2006р. Головуючий у 1-й інстанції Семенюк І.М.
Категорія 5 Суддя-доповідач Данильченко Л.О.
УХВАЛА іменем України
02 листопада 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого - Данильченко Л.О.
суддів - Ведмедь Н.І., Білецького О.М.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
адвоката - ОСОБА_1
та осіб, які приймають участь у справі - позивачки ОСОБА_2.,
представника апелянта ОСОБА_3. - ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Конотопського міськрайонного суду від 02 серпня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_6, виконавчий комітет Конотопської міської ради, ЖЕД «Сім вітрів» про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на 1\3 частину квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, виконавчого комітету Конотопської міської ради, треті особи: ОСОБА_6, Житлово-будівельний кооператив № 10, комунальне підприємство Конотопське міжміське бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання незаконним рішень виконавчого комітету Конотопської міської ради № НОМЕР_1 від 26 квітня 2004 року та № НОМЕР_2 від 21 квітня 1983 року та визнання права власності на квартиру за ОСОБА_3.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Данильченко Л.О., вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника апелянта ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_1, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення на ці доводи позивачки ОСОБА_2., колегія суддів
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Конотопського міськрайонного суду від 02 серпня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені повністю.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19 травня 2004 року серія САА № НОМЕР_3, видане виконавчим комітетом Конотопської міської ради на ім'я ОСОБА_5.
Визнано право власності на квартиру № АДРЕСА_1 а м. Конотоп за ОСОБА_5 та ОСОБА_2 по 1/2 частині за кожним.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3. просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2. Апелянт вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Так, ОСОБА_3. зазначає, що вона стала членом житлово-будівельного кооперативу
у 1974 році, тобто задовго до одруження сина та народження внучки, і вважає, що суд дійшов неправильного висновку про те, що вступ ОСОБА_3. до ЖБК носив формальний характер з метою отримання квартири для проживання родини свого сина. Вказує, що кошти (перший внесок 3300 карбованців) були зароблені її сином до вступу в шлюб, і не є спільною сумісною власністю подружжя.
Крім цього, апелянт вважає, що її син не був членом кооперативу, а ОСОБА_3. не виходила з членів кооперативу, оскільки рішення зборів ЖБК про виключення її з членів кооперативу не приймалось.
Також апелянт вважає, що суд не міг вирішувати питання про залучення до участі справі законного представника ОСОБА_5 - Першу обласну спеціалізовану лікарню м. Ромни, так як ОСОБА_2. не визнавався особою недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності.
Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року був зареєстрований шлюб, який було розірвано за рішенням суду в жовтні 1992 року (а.с.68), а ІНФОРМАЦІЯ_2 розірвання шлюбу зареєстровано в відділі РАЦС. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_6, 1980 року народження.
Ордер на кооперативну квартиру виданий 21 січня 1983 року члену кооперативу ОСОБА_3. на сім'ю з чотирьох чоловік: вона, її син ОСОБА_5, невістка ОСОБА_2., онука ОСОБА_6. ОСОБА_3. внесла перший внесок за квартиру в сумі 3300 карбованців з коштів, зароблених її сином ОСОБА_5. в районах Крайньої Півночі. Залишок суми вартості квартири у розмірі 4575 карбованців виплачувався ОСОБА_5. протягом 1983-1992 років.
ОСОБА_3. була прописана у спірній квартирі з 02 березня 1983 року, а 20 квітня 1983 року змінила місце прописки на вул. АДРЕСА_2. Рішенням виконкому Конотопської міської ради № НОМЕР_2 від 21 квітня 1983 року ОСОБА_5. визнано наймачем спірної квартири згідно його заяви та заяви ОСОБА_3.
Право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_5., згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 травня 2004 року, виданого на підставі рішення виконкому Конотопської міської ради № НОМЕР_1 від 24 квітня 2004 року.
ОСОБА_3. має у власності 53/100 частин будинку № АДРЕСА_3 у м. Конотопі згідно рішення суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав:
Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3. дійсно була членом житлово-будівельного кооперативу № 10 і 21 січня 1983 року їй був виданий ордер на квартиру на сім'ю з 4-х чоловік.
Доводи апелянта з приводу того, що вона задовго до одруження сина вступила до ЖБК, щоб отримати кооперативну квартиру не для родини сина, а для себе, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки сама апелянт не зазначила точно рік вступу до кооперативу та рік внесення першого внеску, вказувала різні роки в позовній заяві (а.с.НОМЕР_1), в уточненій позовній заяві (а.с.195) та в апеляційній скарзі (а.с.299).
Також різні, протилежні за змістом довідки, надавала суду голова ЖБК № 10 ОСОБА_7., де зазначала роком вступу ОСОБА_3. до кооперативу і 1974 рік (а.с.144), і 1979 рік (а.с.6), і навіть 1972 рік (а.с.224). В цих довідках було вказано і різні роки сплати
з
першого внеску за квартиру: 1982 рік (а.с.224), 1978 рік (а.с.144), 1981-1982 роки (а.с.6). Такі ж суперечливі показання надавала свідок ОСОБА_7. і в судовому засіданні (а.с.247-248).
За таких підстав, доводи апелянта з приводу того, що гроші за квартиру у сумі 3300 карбованців та 120 карбованців були внесені нею з коштів, зароблених сином ще до одруження, і ці кошти не є спільною сумісною власністю подружжя, а є її особистою власністю та особистою власністю її сина, в даному випадку не є підставою для визнання права власності на квартиру за ОСОБА_3., оскільки залишок суми був виплачений з спільних коштів подружжя, а ОСОБА_3. переоформила членство в кооперативі на свого сина.
Доводи апелянта з приводу того, що вона не збиралася виходити з кооперативу, спростовуються її заявою від 29 березня 1983 року (а.с.155), заявою її сина ОСОБА_5. (а.с.156) та подальшими діями ОСОБА_3.
Так, ОСОБА_3. не заперечує того факту, що вона відразу після отримання ордеру на кооперативну квартиру виписалася з неї (а.с.220), і отримала право власності на 53/100 частини домоволодіння в м. Конотоп, вул. АДРЕСА_3 за рішенням суду від 12 серпня 1983 року (а.с.275-276).
Це також підтверджує ту обставину, що ОСОБА_3. не мала наміру бути і надалі членом ЖБК, оскільки за діючим на той час законодавством особа не мала права одночасно мати пай в кооперативі та мати інше житло у власності.
Апелянт не надала достатніх доказів того, що її син ОСОБА_5 не був визнаний членом кооперативу. Довід апелянта щодо відсутності рішення зборів членів кооперативу про виключення ОСОБА_3. з членів кооперативу та прийняття ОСОБА_5. в члени кооперативу, колегія суддів не може прийняти до уваги, так як з пояснень голови житлово-будівельного кооперативу № 10 ОСОБА_7. вбачається, що протоколи зборів членів кооперативу збереглись тільки за період її роботи, а ті, що складались раніше - не збереглись (а.с.245).
Однак в матеріалах справи мається клопотання від 11 квітня 1983 року від ЖБК № 10 за підписом посадових осіб, в тому числі і голови ЖБК № 10, до Конотопської міської ради про затвердження змін в ЖБК № 10, а саме: про виключення з членів кооперативу ОСОБА_3. та прийняття в члени кооперативу ОСОБА_5. (а.с.16, а.с.154 - зворот).
На підставі цього клопотання та заяв ОСОБА_3. і ОСОБА_5. було постановлено рішення виконкому Конотопської міської ради від 21 квітня 1983 року № НОМЕР_2 про визнання наймачем квартири ОСОБА_5. замість його матері ОСОБА_3. (а.с.154).
Крім того, з моменту написання заяви про переоформлення членства в кооперативі на сина у 1983 році, на протязі багатьох років ОСОБА_3. не ставила питання про своє членство у кооперативі та право власності на квартиру, не оскаржувала рішення міськвиконкому, з чого вбачається, що вона погоджувалась з цим.
Доводи апелянта стосовно незаконності рішення виконкому Конотопської міської ради від 26 квітня 2004 року № НОМЕР_1 та незаконності видачі ОСОБА_5. свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 травня 2004 року, оскільки ОСОБА_5 на цей момент знаходився у психіатричній лікарні, колегія судців не може вважати переконливими, оскільки ОСОБА_5 і до цього час не визнаний недієздатним. Рішення суду про це відсутнє.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і підстави для зміни чи скасування рішення суду - відсутні.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів:
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Конотопського міськрайонного суду від 02 серпня 2006 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набрала законної сили, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.