ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" серпня 2008 р. Справа № 14/1333-НМ
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Щепанської Г.А.
при секретарі Жарській І.В. ,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1. - представника за довіреністю 11.01.2008р.,
від відповідача: Косигіна С.В. - представника за довіреністю від 18.10.2007р.,
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м.Житомир
на рішення господарського суду Житомирської області
від "08" квітня 2008 р. у справі № 14/1333-НМ (суддя Костриця О.О.)
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м.Житомир
до відкритого акціонерного товариства "Житомирбудтранс", м.Житомир
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Житомирської міської ради, м.Житомир
про визнання меж користування земельною ділянкою, про визнання права на відведення та подальше оформлення оренди земельної ділянки в розмірі 0,5686 га за позивачем, визнання втраченим ВАТ "Житомирбудтранс" права землекористування земельною ділянкою в розмірі 0,5686 га,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.04.2008р. у справі №14/1333-НМ відмовлено в задоволенні позову підприємця ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства "Житомирбудтранс", за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Житомирської міської ради, про визнання за позивачем права на відведення та подальше оформлення оренди земельної ділянки у розмірі 0,5686га, розташованої за адресою:АДРЕСА_1; визнання втраченим у ВАТ "Житомирбудтранс" права на подальше володіння та користування земельною ділянкою площею 0,5686га по АДРЕСА_1на умовах постійного землекористування; визнання меж користування земельними ділянками по АДРЕСА_1між позивачем та відповідачем відповідно до плану встановлених меж земельної ділянки, схеми генплану експлікації будівель та споруд, а також пояснювальної записки, виконаних КП "Житомирський міський центр" згідно договору №93/04-Я від 19.08.2004р. із закріпленням за ОСОБА_2. земельної ділянки площею 0,5686га з описом меж від А до Б землі загального користування (вул.Фастівська), межі проходять: 1-14, 15-1 по забору, 14-15 з кута забору на кут забору.
Вважаючи, що рішення місцевим господарським судом прийняте з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, зокрема, наступне:
- даючи оцінку вимогам позивача, господарський суд першої інстанції з підстав невизнання відповідачем права власності на асфальтове покриття та залізобетонну огорожу за ОСОБА_2., фактично визнав право на покриття та залізобетонну огорожу за ВАТ "Житомирбудтранс", однак, місцевий господарський суд не приділив належної уваги тому, що відповідач жодним доказом не довів свого права на асфальтове покриття та залізобетонну огорожу і не пред'являв зустрічного позову щодо визнання за ним цього права, а сам факт визнання чи невизнання цього права не повинен був братися судом до уваги без підтвердження відповідачем відповідними письмовими доказами;
- суд не взяв до уваги доводи позивача, викладені у доповненні до позовної заяви від 12.12.2007р., та не дослідив правову природу головної речі (основної будівлі КПП-2) приналежностей до головної речі (асфальтового покриття та залізобетонної огорожі), складної речі та неподільної речі, не врахував положення ст.ст.131,132 Цивільного кодексу УРСР та ст.ст.183,186-188 Цивільного кодексу України, що, з урахуванням змісту заявлених позовних вимог, суттєво впливає на правове обґрунтування цих вимог і доведення прав позивача на спірну земельну ділянку. Так, даючи правову оцінку асфальтовому покриттю як майну, не визнавши його спорудою, місцевий господарський суд не врахував, що тверде асфальтове покриття є складною багатошаровою технічною спорудою, пов'язаною з певною земельною ділянкою, і до якої пред'являються відповідні технічні та експлуатаційні вимоги по строках та навантаженнях. Асфальтове покриття на відповідній площі разом із земельною ділянкою утворює благоустроєну територію і при відповідному цільовому призначенні являється частиною архітектурного об'єкта. Так само і залізобетонна огорожа стаціонарно розміщена і невід'ємно пов'язана з земельною ділянкою, зводилась у відповідності до будівельного проекту забудови даної території, є технічною спорудою, яка підлягає технічній інвентаризації згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001р. №127;
- не враховано місцевим господарським судом й те, що у відповідності до ст.2 Закону України №1952-ІУ від 01.07.2004р. "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" об'єктами нерухомого майна являються земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, а тому використання асфальтового покриття та залізобетонної огорожі за цільовим призначенням відокремлено без земельної ділянки є неможливим;
- суд першої інстанції зробив помилковий висновок стосовно недоведеності факту використання відповідачем земельної ділянки в минулому під автостоянку, оскільки придбаний позивачем КПП-2 (контрольно-пропускний пункт) та 0,5686га огородженої асфальтованої (благоустроєної) території, як архітектурний об'єкт, не передбачають іншого господарського використання, крім автостоянки, а самостійне використання КПП-2 за попереднім цільовим призначенням без земельної ділянки взагалі неможливе. Крім того, судом не враховано позитивні висновки уповноважених органів, які є обов'язковими при погодженні проекту відведення згідно ст.ст.123,124 Земельного кодексу України та постанови КМУ від 26.05.2004р. №677 "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", а також той факт, що згідно погодженого генплану спірної земельної ділянки, вона призначена саме для розміщення автостоянки;
- помилковими є й висновки місцевого господарського суду щодо відсутності у позивача правовстановлюючих документів на спірне майно, а також стосовно недоведеності придбання позивачем частини майнового комплексу, розташованого на земельній ділянці за адресою: м. Житомир, вул.Промислова,17, оскільки судом не взято до уваги, що ОСОБА_2. оплатив всю вартість придбаних приміщень КПП-2 та надвірної вбиральні авансом до укладання договору купівлі-продажу приміщень згідно виставлених відповідачем рахунків-фактур, які включали не лише вартість об"єктів нерухомості та в яких було зазначено прилеглу територію, тобто виставлені відповідачем рахунки-фактури засвідчують факт виникнення пропозиції (оферти) продати приміщення з прилеглою територією, а факт прийняття пропозиції позивачем (акцепт) засвідчується 100% оплатою предмету купівлі-продажу приміщень, 6200кв. благоустроєної території та 1/5 частини залізобетонної огорожі за 45000,00грн.;
- на момент укладання договору купівлі-продажу від 23.05.2002р. та вчинення продажу асфальтового покриття й залізобетонної огорожі діяв ЦК УРСР від 18.07.1963р., у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов невірного висновку стосовно відсутності факту укладання угоди між позивачем та відповідачем щодо відчуження залізобетонної огорожі й асфальтового покриття як елементу благоустрою території;
- суд першої інстанції дав неправильну правову оцінку акту передачі від 27.05.2002р., визнавши його тільки документом, що засвідчує факт передачі об'єктів, проданих згідно нотаріально оформленого договору купівлі-продажу від 23.05.2002р., так як суд не взяв до уваги, що акт передачі відноситься одночасно до двох угод - нотаріально завіреного договору купівлі-продажу і усного договору щодо продажу рухомого майна, тобто, актом засвідчено одночасно і юридичний факт передачі об'єктів нерухомості і передачі рухомого майна (1/5 частини залізобетонної огорожі, частини благоустроєної території площею 6200кв.м. - асфальтового покриття);
- відповідач, заперечуючи проти факту продажу асфальтового покриття, зазначав, що ні в договорі купівлі-продажу від 23.05.2002р., ні в акті передачі від 27.05.2002р. немає посилання на асфальтове покриття, проте, заперечення відповідача спростовуються фактом надання останнім довідки підприємства про те, що на балансі підприємства асфальтове покриття, як об'єкт основних засобів, обліковується як "благоустрій території", а тому, продаж асфальтового покриття відбувався відповідно до назви зазначеної в записах бухгалтерського обліку. Даний факт залишено поза увагою суду першої інстанції;
- будучи власником асфальтового покриття та залізобетонної огорожі з 2002 року, позивач використовував це майно за його цільовим призначенням, розміщуючи та зберігаючи власний автотранспорт, і договорів оренди (користування) з ВАТ "Житомирбудтранс" щодо цього майна ніколи не укладав й, відповідно, не сплачував за нього, проти чого не заперечував відповідач;
- помилковим є застосування судом першої інстанції на користь відповідача ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 ЦК України;
- господарським судом Житомирської області не взято до уваги ч.2 ст.142 Земельного кодексу України стосовно процедури добровільної відмови постійного землекористувача від земельної ділянки та не надано повної правової оцінки листу-заяві ВАТ "Житомирбудтранс" від 27.06.2003р., в якому було зафіксовано розмір погодженої сторонами земельної ділянки, від якої добровільно відмовився відповідач;
- не взято місцевим господарським судом до уваги вимоги ст.ст.49,50 Закону України "Про власність", ст.ст.204,386,387,392,393 ЦК України, оскільки відповідач, вважаючи себе власником асфальтового покриття та залізобетонної огорожі, мав право на доведення та захист своїх прав у межах встановленого трирічного строку позовної давності, а також не застосовано ст.ст.202,204,214 ЦК України, що призвело до хибного висновку про те, що вимога позивача є примушенням законного землекористувача відмовитися від свого права землекористування;
- не заслуговує на увагу й висновок господарського суду Житомирської області про те, що позивачем фактично заявлено позов про визнання права на користування земельною ділянкою певного розміру та визначення її меж, оскільки це не відповідає змісту заявлених позовних вимог;
- висновок суду про те, що вимога позивача щодо визнання межі користування земельними ділянками по АДРЕСА_1між позивачем та відповідачем відповідно до плану встановлених меж земельної ділянки, схеми генплану експлікації будівель та споруд і пояснювальної записки не підлягає задоволенню в зв'язку з тим, що питання визначення меж земельної ділянки належить до виключної компетенції міської ради, не відповідає ст.ст.20,22,70 Закону України "Про землеустрій", так як спір з питань землеустрою, серед яких встановлення меж земель, вирішується, зокрема, в судовому порядку.
Представник відповідача у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, зареєстрованому судом апеляційної інстанції 14.08.2008р. за вх.№02-01/5178/08, заперечив проти доводів позивача, якими останній обґрунтовує вимогу про скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі.
Третьою особою письмового відзиву на апеляційну скаргу позивача не надано.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своїх тверджень. Вважаючи рішення господарського суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства та неповним з'ясуванням усіх обставин справи, просить дане рішення скасувати та прийняти новий судовий акт, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважає оскаржене рішення місцевого господарського суду у даній справі законним та обґрунтованим, просить його рішення залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу з вимогою про скасування цього судового рішення - без задоволення.
Представник третьої особи в засідання суду не з'явився. Про причини його нез'явлення апеляційний господарський суд не повідомлено.
Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення - копії ухвали апеляційного господарського суду від 12.05.2008р., якою розгляд справи було призначено на 14.08.2008р. (т.2 а.с.84), представник Житомирської міської ради отримав копію вказаної судової ухвали 26.05.2008р., тобто завчасно.
Враховуючи, що ст.96 Господарського процесуального кодексу України не встановлює обов'язку подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, зважаючи на те, що Житомирська міська рада була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, а також, беручи до уваги положення ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності письмового відзиву на апеляційну скаргу та за відсутності представника Житомирської міської ради за наявними в матеріалах справи доказами.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.09.2007р. підприємець ОСОБА_2 звернувся в господарський суд Житомирської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Житомирбудтранс" про затвердження меж користування земельними ділянками по АДРЕСА_1між позивачем та відповідачем відповідно до плану та опису меж, виконаного 29.10.2004р. КП "Житомирський міський центр" із закріпленням в користуванні ОСОБА_2. земельної ділянки в розмірі 0,5686га, отриманої на підставі акту від 27.05.2002р. про передачу від ВАТ "Житомирбудтранс" проданих нежилих приміщень разом з огородженою земельною ділянкою площею 6200кв.м.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, підприємець ОСОБА_2. зазначив, що згідно договору купівлі-продажу від 23.05.2002р., укладеного з відповідачем, він купив у останнього нежиле приміщення КПП-2 та надвірну вбиральню загальною площею 43,4кв.м., що розташовані на заасфальтованій та огородженій залізобетонною огорожею земельній ділянці площею 6200кв.м. по АДРЕСА_1й продані приміщення разом з огородженою земельною ділянкою площею 6200кв.м. були передані продавцем покупцю по акту від 27.05.2002р.
З метою документального оформлення факту передачі в користування земельної ділянки покупцю (підприємцю ОСОБА_2.), зазначає позивач, відповідач 27.06.2003р. за вих.№06/57 подав до відділу земельних ресурсів міськвиконкому письмове клопотання про відчуження земельної ділянки на користь покупця, а факт купівлі вищевказаних приміщень і приймання-передачі придбаних приміщень разом з огорожею і заасфальтованою земельною ділянкою було зареєстровано Житомирським обласним ДКП по технічній інвентаризації, яке констатувало, що продавець передав покупцеві приміщення КПП-2, надвірний туалет, замощену асфальтом і огороджену залізобетонною огорожею ділянку.
Як стверджує підприємець, на підставі вищезазначених документів 18.11.2003р. він звернувся до міського голови з заявою про оформлення права користування отриманої від відповідача земельної ділянки й рішенням Житомирської міської ради №458 від 22.12.2004р. йому було надано дозвіл на складання проекту відчуження названої земельної ділянки.
На підставі цього рішення, вказує позивач, було укладено договори на виконання проектно-вишукувальних робіт, які, в подальшому, були виконані і проектна документація була прийнята по акту від 29.10.2004р.
Позивач зазначає, що генпланом переданої йому земельної ділянки з детальним описом меж, які по лінії "АБ" відокремлюють ділянку від земель загального користування по вул.Фастівській і по лінії "БВ" відокремлюють ділянку по залізобетонній огорожі від земель відповідача, було уточнено, що по акту від 27.05.2002р. відповідач передав позивачу не 6200кв.м. огородженої земельної ділянки, а лише 5686кв.м. (0,5686га) землі, однак, під час розгляду питання про відведення земельної ділянки позивачу в управлінні регулювання земельних відносин відповідач відмовився підписувати акт погодження меж переданої ним земельної ділянки, мотивуючи це тим, що в Статут ВАТ "Житомирбудтранс" внесені зміни, які не дають правлінню товариства вирішувати питання про відчуження земельних ділянок, а дане питання може бути вирішене лише власником 50% акцій товариства.
Позивач вважає, що відповідач безпідставно ухиляється від погодження меж земельної ділянки, яка законно передана ним підприємцю.
На підтвердження доводів позовної заяви підприємець ОСОБА_2. надав копії договору купівлі-продажу приміщення від 23.05.2002р.; акту приймання-передачі від 27.05.2002р; Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЖТ №0024493 від 13.01.1997р., виданого ВАТ "Житомирбудтранс"; реєстраційного посвідчення Житомирського обласного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації; зведеного оціночного акта на будинок по АДРЕСА_1; плану поверхів будинкуАДРЕСА_1; листа ВАТ "Житомирбудтранс", адресованого начальнику Житомирського відділу земельних ресурсів №06/57 від 27.06.2003р.; заяви підприємця від 18.11.2003р. на ім'я міського голови з проханням оформити право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1; рішення Житомирської міської ради №458 від 22.12.2004р. "Про вилучення і надання права користування земельними ділянками, надання дозволу на складання проектів відведення юридичним та фізичним особам міста"; договорів на виконання робіт із землеустрою №93/04-я від 19.08.2004р., №3189 від 06.12.2005р., №104/06-м від 08.06.2006р., №2499 від 27.09.2005р., №2974/13 від 20.06.2006р.; акту приймання-передачі проектної документації від 29.10.2004р., пояснювальної записки, плану встановлених меж земельної ділянки по АДРЕСА_1з описом меж; експлікації будівель та споруд по АДРЕСА_1; листів Головного управління містобудування та архітектури №5254/13 від 29.12.2005р., Управління регулювання земельних відносин №14/7 від 22.01.2007р., листа підприємця від 28.02.2007р., адресованого голові правління ВАТ "Житомирбудтранс" та відповіді на нього за №06/27 від 04.04.2007р. тощо (т.1 а.с.14-46).
В позовній заяві позивач зазначив третьою особою без самостійних вимог на предмет спору Управління регулювання земельних відносин Житомирської міської ради.
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши у письмовому відзиві на позовну заяву (т.1 а.с.75-76), що укладеним між ним та позивачем договором купівлі-продажу від 23.05.2002р. не передбачалася передача спірної земельної ділянки підприємцеві, а акт від 27.05.2002р., на який посилається позивач, не може змінити суттєвих умов договору.
Як вказує відповідач, та обставина, що він не передавав позивачу спірну земельну ділянку, підтверджується й тим, що протягом 2003-2007р.р. товариство надавало ОСОБА_2. земельну ділянку у користування на підставі відповідних договорів (т.1 а.с.66-73).
Стосовно листа від 27.06.2003р., на який посилається позивач у своїй позовній заяві, відповідач зазначив, що в даному документі не вказані розміри земельної ділянки, а йдеться лише про передачу земельної ділянки для обслуговування проданої нерухомості.
В ході розгляду справи судом першої інстанції позивач неодноразово доповнював та уточнював позовні вимоги (т.1 а.с.56,93-97).
Згідно останньої заяви від 12.12.2007р. (т.1 а.с.93-97) позивач поставив вимогу про визнання за позивачем права на відведення та подальше оформлення оренди земельної ділянки у розмірі 0,5686га, розташованої за адресою:АДРЕСА_1; визнання втраченим у ВАТ "Житомирбудтранс" права на подальше володіння та користування земельною ділянкою площею 0,5686га по АДРЕСА_1на умовах постійного землекористування; визнання меж користування земельними ділянками по АДРЕСА_1між позивачем та відповідачем відповідно до плану встановлених меж земельної ділянки, схеми генплану експлікації будівель та споруд, а також пояснювальної записки, виконаних КП "Житомирський міський центр" згідно договору №93/04-Я від 19.08.2004р. із закріпленням за ОСОБА_2. земельної ділянки площею 0,5686га з описом меж від А до Б землі загального користування (вул.Фастівська), межі проходять: 1-14, 15-1 по забору, 14-15 з кута забору на кут забору.
В даній заяві позивач стверджує, що відповідач листом від 27.06.2003р. відмовився від спірної земельної ділянки на його користь в порядку ст.ст.141,142 Земельного кодексу України та зазначає, що 1/5 частини залізобетонної огорожі передано як приналежну річ до головної речі, яка своїм функціональним та цільовим призначенням визначала зовнішні межі тієї частини земельної ділянки, від якої відмовився відповідач, а асфальтоване покриття за своїм функціональним та цільовим призначенням на площі 6200кв.м. визначало площу переданої земельної ділянки як благоустроєної території.
За твердженням позивача, 1/5 частини залізобетонної огорожі і асфальтового покриття площею 6200кв.м., які були власністю відповідача, являючись приналежністю придбаних приміщень, одночасно за своїм призначенням є складовою частиною земельної ділянки площею 6200кв.м., яка не є власністю ВАТ "Житомирбудтранс", й відокремлення асфальтованого покриття від земельної ділянки призведе до знецінення і втрати цільового призначення самого покриття та земельної ділянки, яка вже не може бути використана за цільовим призначенням - під автостоянку, а використання залізобетонної огорожі за цільовим призначенням без території, яку вона огороджує, неможливо.
Позивач вважає, що він набув право на переоформлення земельної ділянки у складі інших речей, а саме 1/5 частини залізобетонної огорожі і асфальтового покриття площею 6200кв.м., які продані разом з приміщеннями, а тому вправі самостійно здійснити переоформлення земельної ділянки з дотриманням процедур, передбачених земельним законодавством України, однак, відповідач перешкоджає у переоформленні спірної земельної ділянки, що й стало приводом для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою від 13.12.2007р. (т.1 а.с.102) господарський суд Житомирської області за заявою представника позивача (т.1 а.с.98) залучив до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Житомирську міську раду.
Відповідач у письмовому відзиві на доповнення до позовної заяви (т.1 а.с.106) заперечив проти доводів позивача стосовно того, що відповідно до договору купівлі-продажу від 23.05.2002р. разом з головною річчю - приміщенням КПП №2 та надвірної вбиральні загальною площею 43,4кв.м. покупцю було передано речі, які є її приналежністю - частину благоустроєної території площею 6200кв.м. із зазначеними приміщеннями, а також 1/5 частини залізобетонної огорожі та приміщення вимірювання електроенергії, та стверджує, що вищевказані частина благоустроєної території площею 6200кв.м. з приміщеннями та 1/5 частина залізобетонної огорожі і приміщення вимірювання електроенергії не є приналежністю КПП №2 та надвірної вбиральні, а є самостійними предметами цивільно-правових відносин, а акт від 27.05.2002р., який підтверджує виконання договору, не є підставою виникнення у позивача права власності або користування на речі або права, які не були предметом договору купівлі-продажу.
Дослідивши зібрані у справі докази, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення, в сукупності з аналізом норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2002р. між відкритим акціонерним товариством "Житомирбудтранс" та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу (т.1 а.с.14), відповідно до якого ВАТ "Житомирбудтранс" (за договором "продавець") продало ОСОБА_2. приміщення по АДРЕСА_1загальною площею 43,4кв.м., яке складається з КПП №2 та надвірної вбиральні.
В договорі зазначено, що продаж приміщення здійснено за 45000грн, які продавець отримав до підписання цього договору (т.1 а.с.84-87).
Цієї ж дати, тобто 23.05.2002р., договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_3.
27.05.2002р. представниками ВАТ "Житомирбудтранс" та ОСОБА_2. було складено та підписано акт передачі (т.1 а.с.15), в якому зазначено, що згідно договору купівлі-продажу від 23.05.2002р. ВАТ "Житомирбудтранс" передало ОСОБА_2. частину благоустроєної території площею 6200кв.м. з приміщеннями, що знаходяться по АДРЕСА_1і складаються з КПП-2, надвірної вбиральні, 1/5 частини огорожі залізобетонної, приміщення для вимірювання електроенергії.
В даному акті не зазначено, у власність, чи у користування передаються ОСОБА_2. частина благоустроєної території площею 6200кв.м., 1/5 частини залізобетонної огорожі та приміщення для вимірювання електроенергії, а в договорі купівлі-продажу від 23.05.2002р. наведені об'єкти не вказані.
Договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, віднесені до п.1 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна (Додаток 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно № 7/5 від 07.02.2002р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002р. за №157/6445).
Акти передачі майна до вказаного переліку не включено.
На підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2002р. Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації було зареєстровано за ОСОБА_2. право власності на приміщення, які були предметом купівлі-продажу, а саме: приміщення КПП №2 та надвірної вбиральні по АДРЕСА_1, про що свідчить реєстраційне посвідчення, копія якого знаходиться в матеріалах справи (т.1 а.с.18).
Разом з тим, в матеріалах справи наявна копія витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (т.1 а.с.150), виданого комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради, з якого вбачається, що до складу об'єкта, на який посвідчено право приватної власності ОСОБА_2. та який придбано за договором купівлі-продажу від 23.05.2002р., включено залізобетонну огорожу, позначену на плані земельної ділянки за №1-5 та асфальтовану відмостку без зазначення їх розмірів, хоча в договорі купівлі-продажу про дані об'єкти не йшлося й в зв'язку з чим у КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" були відсутні правові підстави для реєстрації права власності позивача на вказані об'єкти.
Згідно з ч.1 ст.120 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу від 23.05.2002р.), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., який набрав чинності з 01.01.2004р., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Отже, до спірних правовідносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, які визначають підстави права користування земельною ділянкою.
Згідно з ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Виходячи з наведених норм, позивач, придбавши за договором купівлі-продажу від 23.02.2002р. приміщення загальною площею 43,4кв.м. по АДРЕСА_1, набув право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені та частиною земельної ділянки, необхідною для їх обслуговування.
Однак, одночасний перехід права власності на земельну ділянку при набутті права власності на будівлю чи споруду, що на ній розташовані, можливий лише при наявності про це договірних умов з відчужувачем (власником земельної ділянки), яким в даному випадку є Житомирська міська рада, а не внаслідок самого лише факту набуття права власності на майно, без врахування волі власника земельної ділянки, на якій воно розміщене.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач користується спірною земельною ділянкою на підставі Державного акта від 15.01.1997р. серії І-ЖТ №002493 на право постійного користування землею площею 5,3053 га (з врахуванням часткових вилучень) (т.1 а.с.16,17), і це право у встановленому законом порядку відповідним рішенням не було скасовано.
Згідно з п."а","б" ч.1 ст.141 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. №2768-III добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом є підставами припинення права користування земельною ділянкою.
ВАТ "Житомирбудтранс" звернулось до Житомирського відділу земельних ресурсів з листом №06/57 від 27.06.2003р. (т.1 а.с.24), в якому просило у зв'язку з продажем, зокрема, КПП №2, провести відчуження земельної ділянки, розмір якої не зазначено, на користь ОСОБА_2.
Проте, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради (п.34 ч.1 ст.26 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування" в редакції, діючій на час звернення відповідача з листом від 27.06.2003р.).
Розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст (п.п."а"-"в" ч.1 ст.12 Земельного кодексу України), а згідно з ч.2 ст.116 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. №2768-III набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ст.126 Земельного кодексу України).
В листопаді 2003 року позивач звернувся до міського голови із заявою від 18.11.2003р., в якій просив оформити право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1у зв'язку з придбанням приміщень та майна згідно договору купівлі-продажу від 23.05.2002р. та акту передачі від 27.05.2002р. (т.1 а.с. 25).
Рішенням Житомирської міської ради 23 сесії 4 скликання №458 від 22.12.2004р. "Про вилучення і надання права користування земельними ділянками, надання дозволу на складання проектів відведення юридичним та фізичним особам міста" (т.1 а.с. 26,27) позивачу було надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки (розмір ділянки не зазначено), яка знаходиться за адресою:АДРЕСА_1
Матеріали справи свідчать про те, що підприємець ОСОБА_2. уклав договори за №93/04-Я 19.08.2004р., №104/06-м від 08.06.2006р. на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з комунальним підприємством "Житомирський міський центр земельних відносин", №3189 від 06.12.2005р., №2499 від 27.09.2005р. з комунальним підприємством "Містобудівна політика м.Житомира" на виконання робіт з підготовки матеріалів для погодження закріплення меж та виконавчого знімання земельної ділянки площею 0,5686га по АДРЕСА_1; №2974/13 від 20.06.2006р. з архітектурно-планувальним бюро при головному управлінні містобудування та архітектури м.Житомира на виконання проектно-вишукувальних робіт (т.1 а.с.28-36).
Згідно п.9 Порядку розроблення проектів землекористування про відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №677 від 26.05.2004р., проект відведення земельної ділянки виконавець узгоджує з землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування та архітектури та охорони культурного наслідування.
Ч.6 ст.123 Земельного кодексу України також передбачено, що проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи, проект відведення позивачу земельної ділянки площею 0,5686га по АДРЕСА_1під стоянку та ремонт автотранспорту був погоджений відповідними органами, про що свідчать позитивні висновки обласної інспекції з охорони культурної спадщини Управління культури Житомирської облдержадміністрації, Житомирської міської СЕС, Головного управління містобудування та архітектури Житомирської міської ради, Житомирської міської державної екологічної інспекції (т.2 а.с.25-28).
Листом №14/7 від 22.01.2007р. (т.1 а.с.43) Управління регулювання земельних відносин Житомирської міської ради у відповідь на заяву позивача повідомило останнього про те, що питання про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 буде винесено на чергове засідання комісії по вирішенню земельних спорів Житомирської міської ради.
Розглянувши звернення підприємця ОСОБА_2. про встановлення межі земельної ділянки за адресою:АДРЕСА_1 згідно генплану для розміщення стоянки автотранспорту, в зв'язку з незгодою суміжного землекористувача - ВАТ "Житомирбудтранс", комісія по земельним спорам Житомирської міської ради 25.01.2007р. прийняла рішення, що дане питання не входить до компетенції комісії і може бути вирішено тільки між сторонами, чи розглянуто в судовому порядку.
Позивач звернувся до ВАТ "Житомирбудтранс" з листом від 28.02.2007р. (т.1 а.с.45), в якому просив надати аргументовану відповідь стосовно питання означення меж території, що розташована за адресою:АДРЕСА_1 та яка знаходиться у спільному користуванні згідно договору від 04.01.2007р.
У відповідь на вказаний лист ВАТ "Житомирбудтранс" повідомило позивача, що питання погодження меж земельної ділянки може вирішити власник 50% акцій через загальні збори товариства (лист від 04.04.2007р. №06/27, т.1 а.с.46).
Таким чином, відповідач фактично відмовив позивачу у означенні меж спірної земельної ділянки, що й стало приводом для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
Відповідно до ст.158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами передбачено ст.198 Земельного кодексу України при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Інші норми законодавства погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками не передбачають.
Проте, в чинному законодавстві, що регулює земельні відносини, відсутній обов'язок землекористувача з надання згоди по встановленню меж суміжних земельних ділянок, й, зокрема, обов'язок надання такої згоди в примусовому порядку. Сам же термін "погодження" припускає добровільність вчинення дій суб'єктами земельних відносин.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України).
Непогодження відповідачем меж земельної ділянки є формою реалізації ним свого права й дана обставина має бути врахована відповідними органами при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки в оренду та підготовці технічної документації при оформленні договору оренди.
Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують припинення права землекористування відповідача на підставах і в порядку, передбаченому ст.142 Земельного кодексу України.
Водночас, слід зазначити, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач в порядку, встановленому ст.123 Земельного кодексу України, звертався з відповідною погодженою документацією до міської ради з клопотанням про надання земельної ділянки саме в розмірі 0,5686 га з метою використання її для автостоянки чи будь - якої іншої підприємницької діяльності пов'язаною з даною ділянкою.
3 рішення Житомирської міської ради від 22.12.2004р. №458 не вбачається надання дозволу позивачу на розробку проекту відведення ділянки у розмірі 0,5686га, а також не вказано, з якою метою має використовуватися зазначена земельна ділянка.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач безпідставно звернувся з вимогами про визнання за позивачем права на відведення та подальше оформлення оренди земельної ділянки у розмірі 0,5686га, розташованої за адресою:АДРЕСА_1; визнання втраченим у ВАТ "Житомирбудтранс" права на подальше володіння та користування цією земельною ділянкою; визнання меж користування земельними ділянками по АДРЕСА_1між позивачем та відповідачем відповідно до плану встановлених меж земельної ділянки, схеми генплану експлікації будівель та споруд, а також пояснювальної записки до відповідача, оскільки, всупереч ст.33 Господарського процесуального кодексу України, позивач не довів, що відповідач своїми діями порушує його права та інтереси.
Розгляд же питання про відведення та передачу в оренду спірної земельної ділянки належить до компетенції Житомирської міської ради.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача, викладені в позовній заяві та в апеляційній скарзі не ґрунтуються на вимогах законодавства, що регулює земельні відносини та спростовуються вищенаведеним.
На думку судової колегії, перевіривши доводи сторін, давши цим доводам правову оцінку, з'ясувавши та оцінивши обставини, що мають значення для справи, а також наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог підприємця ОСОБА_2.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 08 квітня 2008 року у справі № 14/1333-НМ залишити без змін, а апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м.Житомир - без задоволення.
2. Справу № 14/1333-НМ повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Щепанська Г.А.
віддрук.5 прим.:
1 - до справи
2,3 - сторонам
4 - третій особі, 5 - в наряд