Справа №22-9513 2006 р. Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Кодолов В.О. Доповідач Постолова В.Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня    2006 року                 Апеляційний суд Донецької області

в складі:

Головуючого Новосядлої В.М.

Суддів Постолової В.Г., Троценко Л.І.

при секретарі Панаріній О.В.

за участю позивача ОСОБА_1 та

та представника відповідача „ Державне підприємство

„ Донецька залізниця" ОСОБА_2.  Розглянувши у відкритому судовому  засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу Державного підприємства „ Донецька залізниця"  на рішення Харцизького міського суду Донецької області    від 28 серпня  2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до   Державного підприємства „ Донецька залізниця" , Локомотивне депо Іловайськ ДП „ Донецька залізниця" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

В  червні  2006  року  позивач  звернувся  в  суд  з  вказаним  позовом  до відповідачів. Вказував, що він працював у локомотивному депо Іловайськ Донецької залізниці з 22 червня 1972 року по 20 березня 2006 року машиністом дизель-поїзда. Наказом НОМЕР_1  він був звільнений   з роботи за власним бажанням , у зв*язку з виходом на пенсію. Однак повний розрахунок усіх сум , належних йому  при звільненні з ним було проведено лише  через два місяця після звільнення, а саме на підставі розрахункової відомості НОМЕР_2 була проведена доплата за вислугу років в сумі 4783  грн  83  коп та доплата одноразової допомоги в розмірі одного середнього заробітку в сумі 2306 грн.38коп. Просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за два місяці затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4612 грн. 76 коп. та на відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 28 серпня 2006 року позовні вимоги позивача задоволені частково. Стягнуто з ДП „Донецька залізниця" на користь позивача середній заробіток за несвоєчасно виплачені при звільненні йому суми в розмірі 4612 грн. 76 коп та на відшкодування моральної шкоди 5000 грн, а всього 9612 грн 76 коп. Стягнуто з ДП „Донецька залізниця" судовий збор в доход держави в сумі 96 грн. 13 коп та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.

В апеляційній скарзі    Державне підприємство „ Донецька залізниця" просить скасувати рішення суду , посилаючись на неповне з*ясування судом

обставин, що мають значення для справи, а саме посилаються на  неправомірність стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та  моральної шкоди, оскільки неповний розрахунок з позивачем в день звільнення  був проведений не з їх вини, а з вини позивача.

Судом встановлено, що позивач працював у локомотивному депо Іловайськ Донецької залізниці з 22 червня 1972 року по 20 березня 2006 року машиністом дизель-поїзда.

Наказом НОМЕР_1 він був звільнений з роботи за власним бажанням у зв*язку з виходом на пенсію.

Стягуючи на користь позивача середній заробіток за  несвоєчасно  виплачені при звільнені належні йому суми, суд виходив з того, що відповідач повинен був внести в трудову книжку позивача запис про те, що він наказом НОМЕР_3 був прийнятий помічником машиніста тепловозу для роботи на станції Іловайськ і наказом від 16 квітня 1970 року направлений в гор ПТУ № 69 для продовження навчання, що не було зроблено відповідачем і це явилось основною причиною порушення відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди , суд виходив з ступеня страждань позивача, яких він зазнав захищаючи свої порушені права.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, представника відповідача , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги , апеляційний суд вважає , що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з постановою нового рішення за таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,   суд виходив з того, що відповідач не вніс в трудову книжку позивача запис про те, що він наказом НОМЕР_3 був прийнятий помічником машиніста тепловозу для роботи на станції Іловайськ і наказом від 16 квітня 1970 року направлений в гор ПТУ № 69 для продовження навчання, що  явилось основною причиною порушення відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України .

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди , суд виходив з ступеня страждань позивача , яких він зазнав  захищаючи свої порушені права.

З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам по справі та їх зроблено у зв*язку з порушенням   норм матеріального права,   що відповідно до ч.І п.З ,ч.2 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Згідно зі   ст.ст. 116,117 КЗпП України  при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановлено, що позивач на підставі особистої заяви наказом за НОМЕР_1 був звільнений за власним бажанням , у зв*язку з виходом на пенсію згідно зі ст. 38 КЗпП України.

Згідно з розділом У п.5.1 колективного договору , укладеним між керівництвом та профспілковим комітетом локомотивного депо Іловайськ, керівництво локомотивного депо зобов*язуються виплачувати одноразову допомогу при звільненні у зв*язку з виходом на пенсію вперше за власним бажанням. Розмір допомоги у зв*язку з виходом на пенсію нараховується в середньомісячних заробітках в залежності від стажу безперервної роботи в галузі.

Згідно з протоколом НОМЕР_4  комісії з установлення трудового стажу та розміру одноразової допомоги у зв*язку з виходом на пенсію безперервний стаж роботи позивача склав 33 роки 08 місяців 28 днів , згідно з записом в трудовій книжці, що дало право позивачу відповідно до вказаного колективного договору на отримання одноразової допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітків.

Згідно з платіжною відомосте) НОМЕР_5  на особистий рахунок позивача платіжним дорученням НОМЕР_6 перерахована сума 10 400 грн ( 5 середньомісячних заробітків   після відрахування податку) , тобто   позивачу на час звільнення відповідачем були виплачені всі суми, належні йому від підприємства відповідно до його стажу роботи, який було визначено на підставі запису в його трудовій книжці.

Згідно телеграфного повідомлення (а.с.26-27), яке надійшло до відповідача 27 березня 2006 року спільною постановою керівництва залізниці та президіумом профспілкового комітету залізниці в п.3.29 колективного договору залізниці були внесені зміни та доповнення , а саме з 28 лютого 2006 року змінився розмір одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію в залежності від стажу роботи в галузі, зокрема для чоловіків при безперервному стажу роботи від 30-35 років він став складати 6 середньомісячних заробітних плат.

Наказом НОМЕР_13  на підставі зазначеного телеграфного повідомлення позивачу була проведена доплата одного середньомісячного заробітку і згідно платіжної відомості  НОМЕР_7  платіжним дорученням НОМЕР_8 на його особистий рахунок   була перерахована доплата одноразової допомоги у зв*язку з виходом на пенсію в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 2000 грн.

19 травня 2006 року після свого звільнення з роботи позивач надав  до адміністрації локомотивного депо   архівну довідку  НОМЕР_9 відповідно до якої він, під час проходження виробничої практики  згідно з наказом НОМЕР_3  був прийнятий помічником машиніста тепловоза для роботи по ст. Іловайськ, а згідно наказу НОМЕР_10 він був направлений в ГОР ПТУ № 69 для подальшого навчання .

Вказана архівна довідка на час звільнення позивача була відсутня в його особистій справі, тому безперервний стаж його роботи на час звільнення для нарахування одноразової допомоги відповідачем було визначено відповідно з тими документами, які знаходились в особистій справі, зокрема з запису в трудовій книжні.

Посилання позивача про те, що він в лютому 2006 року звертався до адміністрації підприємства з приводу зарахування йому до стажу  період роботи його під час виробничої практики   апеляційний суд, вважає безпідставними, оскільки доказів

щодо звернення з вказаного приводу до відповідача або  надання відповідачу вказаної архівної довідки до його звільнення з роботи позивачем не надано .

Згідно вказаної архівної довідки на спільному засіданні керівництва та профспілкового комітету локомотивного депо Іловайськ (а .с. 35) було прийняте рішення про визнання стажу роботи позивача на залізничному транспорті станом на 1.01.1993 року більш 25 років та про проведення донарахування надбавки за вислугу років в розмірі 10% тарифної ставки за період з 1.01.93 року по 6.09.96 року пропорційно відпрацьованому часу.

Відповідно з виправленим протоколом НОМЕР_11  комісії по встановленню трудового стажу та розміру одноразової допомоги у зв*язку з виходом на пенсію, безперервний трудовий стаж позивача з урахуванням наданої ним архівної довідки   склав 37 років 07 місяців 26 днів.

З урахуванням змін та доповнень, внесених в колективний договір та з урахуванням визначеного виправленим протоколом безперервного трудового   стажу позивача, згідно платіжної відомості  НОМЕР_2 платіжним дорученням НОМЕР_12 позивачу була проведена доплата в сумі 6050 грн, з яких були виплачені належні йому надбавка за вислугу років за період з 1.01.1993 року по 06.09.1996 року та доплата одноразової допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що проведений з позивачем неповний розрахунок сум належних йому при звільнення стався не з вини відповідача, а тому законні права позивача не були порушені.

Згідно з вимогами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв*язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З огляду на зазначене , апеляційний суд вважає за необхідне скасувати рішення суду і постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволені його позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 88 ЦПК України якщо апеляційний суд інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. на р/р 35228011000992 ОКПО 02891428 МФО 834016 в УДК в Донецькій області, отримувач Апеляційний суд Донецької області.

Керуючись ст.З07,   309,   314,316  ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу   Державного підприємства „ Донецька залізниця" задовольнити.

Рішення Харцизького міського   суду  Донецької області від 28 серпня   2006 року скасувати.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємство „ Донецька залізниця" , Локомотивного депо Іловайськ ДП „ Донецька залізниця" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30  грн. на р/р 35228011000992 ОКПО 02891428 МФО 834016 в УДК в Донецькій області, отримувач Апеляційний суд Донецької області.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.