13.12.2012
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-2790-2499/2012 р. Головуючий
у 1 інстанції Гаркуша О.М.
Категорія 20 Доповідач апеляційної
інстанції Колбіна Т.П.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 грудня 2012 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Колбіної Т.П.,
суддів - Сундукова В.М., Саліхова В.В.,
при секретарі - Наталевичі Д.І.,
за участю представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 15 серпня 2012 р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, треті особи - приватні нотаріуси ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання недійсними правочинів,
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач в жовтні 2011 року звернулась до суду з вказаним позовом до відповідачів, та вточнивши вимоги протягом розгляду справи просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 14.10.2008 р., а також довіреність, видану від ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_3 25.03.2009 р. на право розпорядження вказаною квартирою, та договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_7, від імені якої на підставі довіреності від 25.03.2009 р. діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_5, повернувши сторони зазначених угод в первісне положення шляхом скасування реєстрації у КП «БТІтаДРОНІ» СМР.
Позовні вимоги мотивує тим, що при укладанні договору дарування квартири 14.10.2008 р. вважала наслідками укладення цього договору здійснення догляду ОСОБА_7 за нею, оскільки мала необхідність в сторонній допомозі в силу похилого віку. У зв'язку з тим, що за нею стала доглядати інша особа - ОСОБА_11, вважала, що у нотаріуса при укладенні договору купівлі-продажу знов була оформлена домовленість про догляд за нею. В серпні 2011 року у зв'язку зі здійсненням ОСОБА_5 ремонту у її квартирі він пояснив, що є власником спірного житла та надав на підтвердження цих слів копію договору купівлі-продажу від 04.04.2009 р. Вважає, що безоплатно позбавилася прав на своє єдине житло, у зв'язку з чим звернулася до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 15 серпня 2012 р. позов задоволений. Визнаний недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 з поверненням сторін у первісний стан шляхом скасування реєстрації цього правочину у КП «БТІ та ДРОНМ» СМР. Визнана недійсною довіреність, надана ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_3 25.03.2009 р. Визнаний недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, з поверненням сторін у первісний стан шляхом скасування реєстрації цього правочину у КП «БТІтаДРОНІ» СМР.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду як такого, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи; суд допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи; обставини, які суд вважав встановленими, не доведені.
ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 при даруванні спірної квартири ОСОБА_7 мала на меті вчинення договору довічного утримання і при цьому неправильно сприймала істотні умови укладеного договору, що вплинуло на її волевиявлення. При визнанні недійсною з моменту видачі довіреності, надану ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_3 25.03.2009 р. суд виходив з того, що вказана довіреність видана позивачем з метою повернути спірну квартиру, вказана мета суперечить правовій природі представництва та свідчить про укладення правочину з пороком волі, тобто внаслідок помилки. Висновки суду щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеному 25.03.2009 р. між ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_7, та ОСОБА_5, ґрунтуються на визнанні недійсними договору дарування спірної квартири та довіреності від 25.03.2009 р. на ім'я ОСОБА_3
З такими висновками не може погодиться колегія суддів, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Згідно вимог ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору.
Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона передає чи зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні безкоштовно майно (дар) у власність.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст. 203 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або внаслідок впливу тяжких обставин, є оспорюваним.
Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використування за цільовим призначенням.
Судом встановлено, що 14 жовтня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1, що належала останньої на праві власності(арк.с.152-153).
ОСОБА_7 прийняла в дар та зареєструвала за собою право власності на вказану квартиру, що підтверджується реєстраційним написом КП БТІ та ДРОНМ на правовстановлюющему документі (арк.с.153).
25.03.2009 р. ОСОБА_7 видала на ім'я ОСОБА_3 довіреність на право продажу квартири АДРЕСА_1 (арк.с.158).
04.04.2009 р. між ОСОБА_3, що діяла від імені ОСОБА_7, та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (арк.с.149)..
З позову ОСОБА_3 вбачається, що вимоги щодо визнання недійсним договору дарування спірної квартири від 14.10.2008 р. ґрунтуються на твердженні позивача, що вона помилилась щодо правових наслідків укладення договору дарування (ст.229 ЦК України), оскільки вважала, що умовою передачі квартири у власність ОСОБА_7 є здійснення догляду за нею. В обґрунтування вимог посилається на похилий вік та наявність у неї ряду захворювань.
Колегія суддів вважає, що правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, визначених ст. 229 ЦК, відсутні, оскільки стан здоров'я ОСОБА_3 не викликав сумніву в тому, що вона добре усвідомлювала значення своїх дій.
Відповідно до роз'яснень, що містить п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилась сторона правочину (ст.229 ЦК України) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним має довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення… Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
З матеріалів справи також вбачається, що при укладенні наступної угоди - договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_7, від імені якої діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_5, нотаріусу була надана заява ОСОБА_3, зі змісту якої вбачається про усвідомленість та відсутність будь-яких заперечень з боку ОСОБА_3 відносно укладення саме договору купівлі-продажу (арк.с.157).
Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що вимоги щодо визнання договору дарування недійсним були пред'явлені в жовтні 2011 року, тобто після спливу строку позовної давності.
Таким чином, наведені позивачем доводи та надані на їх підтвердження докази у вигляді медичних документів не можуть бути підставою для задоволення позову про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 14.10.2008 р.
Ствердження позивача, в обґрунтування заявлених вимог, щодо надання їй допомоги відповідачем ОСОБА_7, не підтверджують виникнення між сторонами фактично наслідків договору довічного утримання, оскільки з пояснень ОСОБА_7 вбачається, що вона після укладення договору дарування періодично надавала безоплатну допомогу ОСОБА_3, як і до укладення договору дарування.
Інших доказів на підтвердження доводів щодо виникнення між сторонами правовідносин, що притаманні договору довічного утримання, позивачем суду не надано.
Вимоги позивача щодо визнання недійсною довіреності, що видана ОСОБА_7 на її ім'я, не засновані на законі.
Стаття 237 ЦК України визначає представництво як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Особливістю відносин представництва є те, що вони виникають та існують в інтересах особи, яка добровільно надала іншій особі право вчинити певний перелік дій, які вона заздалегідь схвалює. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки лише для особи, яку він представляє.
Таким чином, довіреність, видана ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_3 на право розпорядження квартирою АДРЕСА_1 не створює обов'язків для останньої та не порушує її прав.
Крім того, відповідно до ст.250 ЦК України представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
Вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_7, від імені якої на підставі довіреності від 25.03.2009 р. діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_5, не підлягають задоволенню з наступних підстав.
При ухваленні рішення про визнання недійсним вказаного договору та застосуванні реституції суд порушив вимоги ч.1 ст.216 ЦК України, оскільки позові власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, не підлягають задоволенню (роз'яснення Пленуму ВСУ , Постанова №9 від 06.11.2009 р., п.10).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визнання недійсними правочинів, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.303, ст.307, ст.308, ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України ЦПК України,колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 15 серпня 2012 р. - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання недійсними правочинів - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: /підпис/ Т.П. Колбіна
Судді: /підпис/ В.М. Сундуков
/підпис/ В.В. Саліхов
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
м. Севастополя Т.П. Колбіна