ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2012 р. Справа № 06/13/5026/2779/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача -Лисенко Н.В.,

відповідача -Саража Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.11.2012

у справі№06/13/5026/2779/2011

за позовомУправління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Черкаській області

доПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління

про зобов'язання повернути страхові кошти, перераховані на особовий рахунок клієнта банку

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 11.09.2012 (суддя Анісімов І.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2012 (судді: Синиця О.Ф., Зеленін В.О., Мальченко А.О.), позов задоволено -на підставі ст.ст. 1071,1212 ЦК України та п.13 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою КМ України від 30.08.1999р. №1596 "Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року №734" стягнуто з ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління 527,90 грн. боргу на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Черкаській області.

ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління (далі -банк) у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.19 Конституції України, ст.ст.14,1066,1071,1212 ЦК України, п.п.1,4 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою КМ України від 30.08.1999р. №1596 "Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року №734". Зокрема, банк вказує на те, що він не є набувачем спірних страхових коштів в розумінні ст.1212 ЦК України, а лише вчиняє дії по обслуговуванню рахунку клієнта. Крім того, судовим рішенням стягнуто з відповідача 527,90 грн. в якості боргу, тобто власні кошти банку за відсутності будь-якої заборгованості перед позивачем, хоча предметом спору є зобов'язання повернути страхові кошти з рахунку клієнта - фізичної особи. На думку заявника, вищезгаданий Порядок регулює правовідносини за участю органів Пенсійного фонду, органів праці та соціального захисту населення, уповноважених банків та пенсіонерів, але не регулює правовідносини між банком та Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова -скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

13.12.2000р. між банком та Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (клієнт) укладено угоду №44 на зарахування на особові рахунки та виплату страхових виплат застрахованим особам.

17.05.2011р. постановою позивача №4164 було призначено страхову виплату Лісобик З.І. (далі -застрахована особа). Кошти перераховувалися на особовий рахунок №1076 у ОПЕРВ Черкаського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України"

08.07.2011р. Лісобик З.І. помер, про що позивачу стало відомо після звірки з Пенсійним Фондом України. Оскільки страхові виплати Лісобику З.І. було призначено безстроково, щомісячні перерахування проводилися автоматично, і до дня припинення виплат фондом було надлишково перераховано 527,90 грн. за період з 10.08.2011р. по 10.10.2011р.

12.10.2011р. позивачем було направлено лист №1027/01-08 відповідачу з проханням повернути надлишково перераховані Лісобику З.І. кошти. Однак, банк листом від 17.10.2011р. №13-401/1074 відмовився повернути вказані кошти.

Пунктом 1 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою КМ України від 30.08.1999р. №1596 "Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року №734", встановлено, що цей Порядок регулює питання виплати пенсій та грошової допомоги, що нараховуються відповідно органами Пенсійного фонду та органами праці та соціального захисту населення і фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду та відповідних бюджетів, за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх вклади до запитання (поточні рахунки) в установах уповноважених банків.

Відповідно до п.13 вищевказаного Порядку у разі надходження до уповноваженого банку відомостей про смерть одержувача пенсії та грошової допомоги уповноважений банк зобов'язаний припинити зарахування коштів на поточний рахунок з місяця, наступного за місяцем смерті одержувача, і зробити відповідну помітку у примірнику списку на зарахування пенсій та допомоги, що підлягає поверненню органу Пенсійного фонду або органу праці та соціального захисту населення. Суми пенсій та грошової допомоги, зараховані на поточний рахунок разом з нарахованими на них відсотками починаючи з місяця, наступного за місяцем смерті пенсіонера, підлягають поверненню уповноваженим банком відповідно органам Пенсійного фонду та соціального захисту населення не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть одержувача.

З платіжних доручень №1938 від 10.08.2011, №2112 від 12.09.2011, №2258 від 10.10.2011 та реєстрів на перерахування виплат вбачається, що спірна сума страхових виплат була нарахована та перерахована позивачем на особовий рахунок Лісобик З.І. вже після його смерті (за серпень-жовтень 2011 року), а тому правовідносини, пов'язані з одержанням цих виплат, не регулюються ст.1227 ЦК України. Відтак, вказані зайво перераховані страхові виплати не можуть входити до складу спадщини.

Згідно довідки Попівської сільської ради №321 від 07.08.2012 на день смерті Лісобика Захарія Івановича в одному господарстві з ним в селі Попівка по вул.Леніна,100 зареєстрована і постійно проживає його дружина Лісобик Валентина Іванівна. Сумісних дітей та інших утриманців не мають.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч.2 ст.1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Судом першої інстанції ухвалами від 23.07.2012 та 02.08.2012 було зобов'язано відповідача надати суду докази, що підтверджують виплату спірних коштів застрахованій особі чи його спадкоємцям. Проте, витребуваних доказів відповідач суду не надав, доводи позивача належними доказами не спростував.

Колегія погоджується з твердженням апеляційного суду про те, що з врахуванням приписів ст.ст.1219,1227 ЦК України спірна сума страхових коштів не входить до складу спадщини та не може бути успадкована спадкоємцем (спадкоємцями) застрахованої особи.

Проте, колегія не може погодитися з подальшими висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Приписами ч.1 ст.19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з положеннями ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до ч.1 ст.28 та ч.ч.1,9 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.

Пунктами 1.8 та 1.9 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань №24 від 27.04.2007 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.06.2007р. за №715/13982), передбачено спосіб одержання потерпілими суми страхових виплат шляхом їх перерахування на особові рахунки в банку, а також те, що повернення зайво виплачених сум проводиться на підставі постанови робочих органів виконавчої дирекції фонду, якщо потерпілі або особи, які мають на це право, не заперечують проти підстав і розміру відрахування.

Водночас, відповідно до приписів ст.ст.1066,1067 ЦК України договір банківського рахунку регулює правовідносини між банком та клієнтом; за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до п.7.1.2 ст.7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк на договірній основі повинен здійснювати зберігання коштів, проводити розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно зі ст.1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Таким чином, банк не має права на суму коштів, що знаходиться на рахунку фізичної особи, а обов'язок банку здійснити певні дії щодо особового рахунку клієнта, зокрема, списати кошти з особового рахунку, виникає лише у визначених законодавством випадках.

Касаційна інстанція зазначає, що положення ч.2 ст.1071 ЦК України встановлюють обов'язок банку виконати судове рішення, прийняте за наслідками захисту прав стягувача щодо особи - володільця рахунку (отримувача грошових коштів) незалежно від волевиявлення останнього.

Виходячи зі змісту системного аналізу змісту положень ст.ст.1066,1067,1071,1212 ЦК України та п.7.1.2 ст.7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк не є набувачем спірних страхових коштів в розумінні ст.1212 ЦК України, а лише вчиняє дії по обслуговуванню рахунку клієнта.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій не навели доказів у підтвердження існування судового рішення, прийнятого стосовно володільця рахунку чи його спадкоємців, а також доказів порушення банком прав позивача невиконанням цього рішення, як і не вказали матеріально-правових підстав для здійснення банком на користь позивача дій щодо особового рахунку клієнта, як цивільного обов'язку банку.

Таким чином, неправильно застосувавши норми ст.ст.1071,1212 ЦК України, суди дійшли помилкових висновків щодо змісту цивільних прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах. Доказів неправомірності дій відповідача відповідно до обставин, викладених у ч.2 ст.1071 ЦК України, в оскаржуваних судових рішеннях не наведено, а також не зазначено інших матеріально-правових підстав позову, що доводили б виникнення у відповідача цивільного обов'язку вчинити певні дії щодо особового рахунку померлої застрахованої особи.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з аналогічних підстав (постанови ВГСУ від 15.08.2011 у справі №13/5026/240/2011, від 22.05.2012 у справі №32/641-47/311, від 09.10.2012 у справі №5006/41/1/2012).

Водночас, як правильно відмітив скаржник, суди в обґрунтування підстав для задоволення позову помилково послалися на п.13 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою КМ України від 30.08.1999р. №1596 "Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року №734", оскільки згідно пунктом 1 згаданого Поряду встановлено, що цей Порядок регулює питання виплати пенсій та грошової допомоги, що нараховуються відповідно органами Пенсійного фонду та органами праці та соціального захисту населення і фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду та відповідних бюджетів, за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх вклади до запитання (поточні рахунки) в установах уповноважених банків.

Отже, вказаний Порядок не поширюється на спірні правовідносини за участю банку та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Крім того, судами допущено істотне процесуальне порушення, оскільки суд першої інстанції прийняв рішення про стягнення спірної суми коштів в якості боргу банку, в той час як предметом позову є спонукання банку вчинити певні дії, а саме зобов'язання повернути (списати) страхові кошти, перераховані на особовий рахунок клієнта банку.

Як свідчать матеріали справи (а.с.41-44 том 2), Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Черкаській області предмет позову при новому розгляді справи не змінювало в порядку, передбаченому ст.22 ГПК України. Таким чином, в порушення вимог ст.ст.83,84 ГПК України місцевий господарський суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, фактично розглянувши за власною ініціативою вимоги, які позивачем не заявлялися, а апеляційний суд на це помилково уваги не звернув.

Разом з тим, судами помилково не враховано імперативні приписи п.1 ст.1215 ЦК України, згідно яких не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено, що спірна сума страхових коштів перерахована позивачем на особовий рахунок застрахованої особи не на добровільних засадах, за наявності рахункової помилки з боку позивача або недобросовісності з боку набувача, в зв'язку з чим, ця сума в якості безпідставно набутої не підлягає поверненню заявнику.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до п.п.2,3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення; 2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки у даній правовій ситуації фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, достеменно встановлено судами попередніх інстанцій, але суди припустилися порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого дійшли помилкових висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, тому колегія вбачає достатні підстави для задоволення скарги шляхом прийняття нового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління задовольнити.

Рішення господарського суду Черкаської області від 11.09.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2012 у справі №06/13/5026/2779/2011 скасувати.

Прийняти нове рішення про відмову в позові.

Витрати відповідача у вигляді судового збору в сумі 804,75 грн., сплаченого за подання касаційної скарги, покласти на позивача.

Накази доручити видати господарському суду Черкаської області.

Головуючий, суддяВ.Овечкін

Судді:Є.Чернов

В.Цвігун