Справа № 22-ц 2640 2006 р.                                 Головуючий І інстанції Толкачова Л.А.

Доповідач Хопта С.Ф.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

30 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Хопти С.Ф.

судців Даценко Л.М., Касьяненко Л.І.

при секретарі Муханько О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду від 28 жовтня 2005 року та на додаткове рішення від 9 листопада 2005 року у справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2005 року позивачка звернулася з зазначеним позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Вишгороді з тих підстав, що вона в вчинила цей правочин під впливом тяжкої для неї обставини, на вкрай невигідних умовах, вважаючи, що вона підписує договір купівлі-продажу.

Рішенням Вишгородського районного суду від 28 жовтня 2005 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Вишгороді Київської області, укладений 28 грудня 2004 року. Додатковим рішенням від 9 жовтня 2005 року передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1 у м. Вишгороді Київської області, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4200 грн.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, відповідно до вимог ст. 203 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2003 року ОСОБА_2 домовилась з ОСОБА_1 про продаж земельної ділянки 0,08 га по АДРЕСА_2 в м. Вишгороді після її приватизації, та отримала від ОСОБА_1 4200 грн. які їй були необхідні в той час (а. с 7). 28 грудня 2004 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір дарування, відповідно якому ОСОБА_2 передала у спільну часткову власність обдарованих ОСОБА_1 шість сьомих частин, а ОСОБА_3 одну сьому частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Вишгороді. 4 лютого 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зверталися до приватного нотаріуса ОСОБА_4. з заявою про розірвання зазначеного та посвідченого нею договору дарування, проте їм було відмовлено в задоволенні заяви з тих підстав, що від третього учасника договору такої заяви не надійшло.

Зазначені обставини встановлені судом на підставі пояснень сторін, письмових доказів, яким суд дав належну правову оцінку.

За таких обставин справи, оскільки між сторонами фактично був укладений договір купівлі-продажу, а не договір дарування земельної ділянки, який позивачка уклала під впливом тяжкої для неї обставини, на вкрай невигідних для себе умовах, і її волевиявлення не було вільним, суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання такого правочину недійсним, та стягнув на користь позивачки передані нею кошти за договором.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки під впливом тяжкої для позивачки обставини, на вкрай на вкрай невигідних для неї умовах, тому колегією до уваги не приймаються.

Інші доводи скарг також не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що при укладенні спірного правочину були порушені загальні вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для скасування рішення при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду від 28 жовтня 2005 року та додаткове рішення від 9 листопада 2005 року залишити без змін. протягом двох місяців.