НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 2-2956\11
2\0427\692\2012
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 червня 2012 року
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
секретаря Кравченко О.О.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
відповідача ОСОБА_5
відповідача ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору дарування квартири частково недійсним, визнання права власності на 1\2 частку квартири, вселення в житлове приміщення,
В С Т А Н О В И В:
10.06.2009 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1\2 частку квартири, вселення в житлове приміщення.
09.08.2011 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа - Приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання договору дарування квартири недійсним, визнання права власності на 1\2 частку квартири, вселення в житлове приміщення.
04.10.2011 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання договору дарування квартири недійсним, визнання права власності на 1\2 частку квартири, вселення в житлове приміщення.
Ухвалою суду від 03 травня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_8 в частині вимог про визнання частково недійсним договору купівлі продажу квартири були залишені без розгляду.
В обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що вона та відповідач ОСОБА_3 проживали спільно однією сім'єю, без реєстрації шлюбу з 1988 року по 2007 рік, вели спільне господарство, мали спільний бюджет.
Вона працювала зам.головного бухгалтера ППА «Сервіс» м. Дніпропетровськ, отримувала заробітну плату, з 1994 року є пенсіонером, отримує пенсію.
Вона поважала відповідача як голову сім'ї, віддавала йому грошові кошти.
Під час спільного проживання з відповідачем, вони прийняли рішення купити будинок, стали відкладати кошти, зібрали 1700 доларів США, та взяли в борг у ОСОБА_5 200 доларів США.
В серпні 2000 року вона та відповідач ОСОБА_3 за спільні кошти – 1900 доларів США придбали житловий будинок в м. Підгороднє, заселилися в нього, робили ремонт, на присадибній ділянці вирощували овочі, фрукти, які продавали, гроші відкладали.
Оскільки відповідач ОСОБА_3 захворів, в будинку не було газового опалення, вони вирішили продати будинок і купити квартиру в м. Новомосковську.
Позивач зазначила, що будинок був проданий ними в 2003 році за 4 000 доларів США, після чого в м. Новомосковську вони з відповідачем купили за 5 000 доларів США двокімнатну квартиру, яка розташована по вул. Шевченко 25\80 м. Новомосковськ Дніпропетровської області.
Різниця вартості нерухомого майна в сумі 1000 доларів США, яку вони доплатили за квартиру, складалася з: суму 700 доларів США вони зібрали разом з відповідачем; сума 300 доларів США – її особисті кошти.
Покупцем за договором купівлі-продажу квартири виступив відповідач ОСОБА_3
Позивач зазначила, що її вклад в придбання квартири складає 2800 доларів США: від продажу будинку – 2 000 доларів США; 500 доларів сума яка відкладена; 300 доларів США – її особисті кошти від продажу належної їй квартири.
В зв'язку з наведеним, їй, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про власність» повинна належати 1\2 частка спірної квартири.
Позивач також зазначила, що в 2008 році відповідач ОСОБА_3 побив її та вигнав з квартири.
31.08.2007 року відповідач ОСОБА_3 подарував спірну квартиру своєму синові – ОСОБА_5, незважаючи на те, що з приводу зазначеного житла був спір.
В зв'язку з наведеним, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати квартиру по вул. Шевченко 25\80 м. Новомосковськ Дніпропетровської області спільною сумісною власністю її та відповідача ОСОБА_3; визнати за нею право власності на 1\2 частку спірної квартири, визнати частково недійсним договір дарування квартири від 31.08.2007 року в частині дарування 1\2 частки, вселити її в зазначене житлове приміщення.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, посилалися на підстави звернення до суду, викладені в позовній заяві, просили суд задовольнити вимоги в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, посилався на те, що з 1988 року став проживати з позивачкою ОСОБА_1, спільного бюджету в них не було, кошти зберігали окремо. В 2000 році він придбав за свої власні кошти будинок в м. Підгороднє, він не заперечує, що позивач допомагала робити ремонт в будинку. В 2003 році стан його здоров'я погіршився, він зрозумів, що не в змозі працювати на земельній ділянці, тому, вирішив продати будинок та придбати квартиру. Будинок продав за 4 000 доларів США, після чого придбав квартиру в м. Новомосковську за 5 000 доларів США, коштів на придбання квартири позивач не надавала. Позивач проживала в квартирі, в 2007 році в них погіршилися відносини, не заперечує того, що забрав ключі від квартири у позивачки, змінив замки. В 2007 році подарував квартиру сину – ОСОБА_5.
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, посилався на те, що між сторонами шлюб не був зареєстрований, тому, майно, придбане ОСОБА_3 є його особистою власністю. Позивач не надала доказів того, що між нею та відповідачем був укладений договір про утворення спільного майна, не надано доказів участі в придбанні квартири, тому, в задоволенні позову належить відмовити.
Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнав, посилався на те, що його батько - відповідач ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_1 проживали спільно без реєстрації шлюбу. Йому відомо, що батько придбав будинок в м. Підгороднє, але потім продав його та купив квартиру в м. Новомосковську. І будинок і квартира була придбана за особисті кошти батька. В 2007 році його батько подарував йому спірну квартиру.
Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він був власникоми квартири по вул. Шевченко 25\80 м. Новомосковськ Дніпропетровської області, в 2003 році він продав квартиру ОСОБА_3 За чиї кошти придбана квартира, йому не відомо.
Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, про місце, дату і час розгляду справи належним чином повідомлена.
Третя особа - Приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилася.
Свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10, кожна окремо, пояснили, що вони є племінницями ОСОБА_1 Їм відомо, що ОСОБА_1 приблизно з 90-х років проживала разом з ОСОБА_3, тільки два роки тому, їм стало відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не перебували в шлюбі. Із слів ОСОБА_1 їм відомо, що за спільні кошти ОСОБА_1 і ОСОБА_3 купили в 2000 році будинок в м. Підгороднє. В наступному, будинок продали та купили квартиру в м. Новомосковську.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного.
У відповідності до ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.
Сторонами визнаний та не оспорювався той факт, що позивач ОСОБА_1 і ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, без реєстрації шлюбу з 1988 року по 2007 рік.
Судом встановлено, що у відповідності до договору купівлі-продажу, 18 жовтня 2003 року ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_3 купив за 26 800 грн. квартиру, розташовану по вул. вул. Шевченко 25\80 м. Новомосковськ Дніпропетровської області, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріально.
Оскільки правовідносини між сторонами виникли в 1988 році, договір купівлі-продажу квартири укладений в жовтні 2003 року, суд застосовує норми законодавства України, які діяли на зазначений період часу, у тому числі норми Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, Закон України «Про власність».
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилалася на норми ст. 17 Закону України «Про власність», крім того, посилалася на те, що надавала свої особисті кошти для придбання квартири.
Суд приходить до переконання, що посилання позивача не обґрунтовані та не підлягають задоволенню, з наступного.
У відповідності до ст. 10,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Посилання позивача про її участь в придбанні квартири суд вважає недоведеними, пояснення свідків та сторін суд не може прийняти як докази, які підтверджують вимоги позивача. Крім пояснень, позивач не надала суду жодного підтвердження сум, наданих нею для покупки квартири.
Надані позивачем довідки про наявність вкладів, отримані суми пенсії, заробітної плати не є доказом того, що спірне майно придбане за зазначені кошти.
Так, у відповідності до ст. 2 Закону України «Про власність», які діяли на час виникнення правовідносин між сторонами, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
На підставі ст. 17 Закону України «Про власність», майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Позивачем, у відповідності до ст.17 Закону України «Про власність», не надано доказів наявності угоди про створення спільної сумісної власності між нею та відповідачем, крім того, у відповідності до у п.4 Пленуму Верховного суду України №7 від 04 жовтня 1991 року «По практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на будинок» роз'яснень, інші особи, що брали участь у будівництві (купівлі) житлового будинку, не на підстави угоди про створення спільної власності, не вправі вимагати визнання права власності на нерухоме майно, а мають право на відшкодування витрат, які вони понесли, якщо надавали допомогу забудовнику не безоплатно.
Також, позивачем не надано доказів того, що нерухоме майно – квартира, придбана внаслідок спільної праці членів сім'ї, тому, в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1\2 частку квартири належить відмовити.
Судом встановлено, що 31 серпня 2007 року ОСОБА_3 подарував спірну квартиру своєму сину – ОСОБА_5.
Позивач ОСОБА_1 просила визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири, в частині дарування 1\2 частки.
Оскільки позивач не надала доказів належності їй права власності на 1\2 частку квартири, не надала доказів наявності підстав недійсності правочину, встановлених ст. 215 ЦК України, суд приходить до переконання, що в задоволенні зазначеної частини вимог позивачу належить відмовити.
Стосовно вимог позивача про вселення в квартиру, суд приходить до наступного.
Як зазначалося вище, у відповідності до ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.
Так, сторонами визнаний та не оспорювався той факт, що позивач ОСОБА_1 проживала в спірній квартирі з 2003 року, з 2007 року відповідач ОСОБА_3 перешкоджає проживанню позивача в квартирі, замки на дверя замінені, позивачка не має ключів від дверей.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (квартиру), користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей.
У відповідності до ст. 156 ЖК України, член сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним в будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє права зазначених осіб користуватися займаним житловим приміщенням.
В той же час, Пленум Верховного Суду України в п. 9 Постанови «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 роз'яснив, що при вирішенні спорів про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок їх вселення, а саме; чи була письмова згода наймача; чи зареєстровані ці особи в даному житловому приміщенні, чи вели вони з наймачем спільне господарство та інш.
Позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів наявності письмової згоди ОСОБА_3 на її вселення до квартири, також, не надано жодного доказу того, що ОСОБА_1 зверталася до відповідних органів з заявою про її реєстрацію в спірному житловому приміщенні.
Крім того, судом встановлено, що до вселення в спірне житлове приміщення та на теперішній час, позивач ОСОБА_1 зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1.
Суд приходить до переконання, що оскільки ОСОБА_1 зареєстрована в житловому приміщенні – квартирі в м. Дніпропетровську та зберігає за собою право користування цим житловим приміщенням, вона не набула права користування іншим житловим приміщенням – спірною квартирою.
В зв'язку з наведеним вимоги ОСОБА_1 про вселення також не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 60, 213-215 ЦПК України, ст.ст.2, 17 Закону України «Про власність», ст. 215 ЦК України, ст.150, 156 ЖК України, суд,
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору дарування квартири частково недійсним, визнання права власності на 1\2 частку квартири, вселення в житлове приміщення – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ Д.І. Городецький