Справа № 22ц - 2967/2006 р. Головуючий у 1-й інстанції Солодoб ЛІВТ
Доповідач в 2-й інстанції Даценко Л.М.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Хопти С.Ф.
суддів Даценко Л.М., Касьяненко Л.І.
при секретарі Левочко І.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 1 червня 2006 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ „А.Е.С. „Київобленерго" про визнання звільнення з роботи незаконним та стягнення моральної шкоди,-
Встановила:
У травні 2006 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він з 01.09.1987 р. працював на посаді водія із суміщенням професії вантажника в Перяслав-Хмельницькому РЕМ Київського лівобережного підприємства електричних мереж, яке в подальшому було перетворено в ВАТ „Київобленерго", яке в свою чергу було перетворено в ЗАТ „А.Е.С. Київобленерго".
Згідно наказу НОМЕР_1 відповідач звільнив його з роботи з 31.08.2004 р. на підставі п.1 ч.І ст.40 КЗпП України в зв"язку з скороченням штату працівників.
Дане звільнення позивач вважає незаконним, оскільки в порушення ст.43 КЗпП України дане звільнення проведено без попередньої згоди профспілкового комітету
Крім того, в порушення ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України при його звільненні йому не було запропоновано іншу роботу на підприємстві.
Просив визнати поважною причини пропуску місячного строку звернення до суду за захистом порушених прав і поновити йому даний строк, визнати його звільнення з роботи незаконним і стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 50000 грн. в зв"язку з порушенням його законних прав.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01.06.2006 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 01.09.1987 р. працював на посаді водія із суміщенням професії вантажника в Перяслав-Хмельницькому РЕМ Київського лівобережного підприємства електричних мереж, яке в подальшому було перетворено в ВАТ „Київобленерго", яке в свою чергу було перетворено в ЗАТ „А.Е.С. Київобленерго".
Встановлено, що згідно наказу НОМЕР_1 відповідач звільнив позивача з роботи з 31.08.2004 р. на підставі п.1 ч.І ст.40 КЗпП України в зв"язку з скороченням штату працівників.
Встановлено, що 21.06.2004 р. позивач був повідомлений про скорочення штату працівників.
Судом встановлено, що відповідач провів звільнення позивача з порушенням ч.2 ст.40, ст.ст.43 і 49-2 КЗпП України, оскільки не надав доказів тим обставинам, що була попередня згода профспілкового комітету на звільнення позивача, і що його неможливо було перевести за його згодою на іншу роботу, тобто що йому одночасно з попередженням про звільнення у зв"язку із змінами в організації виробництва і праці відповідач пропонував іншу роботу, а він відмовився від неї.
Встановлено, що позивач проживає з дружиною та повнолітньою дочкою, яка має самостійний заробіток.
Судом встановлено, що, починаючи з вересня 2004 р. після звільнення з роботи, позивачу виплачувалась допомога по безробіттю від 367,35 грн. до 578,95 коп. до 14 жовтня 2005 р. З 14.10.2005 р. позивач був працевлаштований на роботу в КП „Переяслав-Хмельницький цегельний завод", де він працював до 16.12.2005 p., а з 21.12.2005 р. по даний період позивач працює в Переяслав-Хмельницькому ВУКГ.
Встановлено, що позивач вимог про поновлення на роботі у відповідача не заявляє.
Судом встановлено, що позивач не надав суду доказів тим обставинам, що порушення відповідачем його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що потягло б за собою відшкодування моральної шкоди відповідно до вимог ст.237-1 КзпП України.
Суд відмовив позивачу в задоволенні його позову по суті заявлених позовних вимог, а не за пропуском строку звернення до суду, в зв"язку з чим посилання в мотивувальній частині рішення на те, що відповідач пропустив без поважних причин місячний строк звернення до суду за захистом порушених прав, тому вимоги про поновлення зазначених строків не підлягають задоволенню, являються безпідставними.
Крім того, позивач надав суду докази поважності причин пропуску зазначеного строку.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в постанові суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав, передбачених ст.309 ЦПК України, для його скасування не вбачає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 1 червня 2006 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.