Справа №2-1300 Головуючий у суді у 1 інстанції - Подопригора

Номер провадження 22-ц/1890/2045/12 Суддя-доповідач - Лузан

Категорія - 44

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Лузан Л. В.,

суддів - Гагіна М. В., Дубровної В. В.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 21 вересня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1,

треті особи: Лебединська міська рада, сектор громадянства імміграції реєстрації фізичних осіб України Лебединського MB УМВС України в Сумській області,

про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, зняття з реєстрації та

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,

треті особи: Лебединська міська рада, сектор громадянство імміграції реєстрації фізичних осіб України Лебединського MB УМВС України в Сумській області

про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, зняття з реєстрації,

в с т а н о в и л а :

03 квітня 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з названим позовом, посилаючись на те, що відповідачка ніколи не користувалась та не утримувала спірну квартиру, керуючись положеннями ст.ст. 71, 72 ЖК України, просила суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації в даній квартирі ( ас. 2, 22, 120).

16 травня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом, посилаючись на те, що відповідачка ніколи не користувалась спірною квартирою, керуючись положеннями ст.ст. 71, 72 ЖК України, просила суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації в названій квартирі ( ас.41).

Рішенням суду від 21 вересня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволений.

Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації в даній квартирі.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 107 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про задоволення її позовних вимог та про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову з тих підстав, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, що у справі не були доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав .

Сторони у справі являються близькими родичами, а саме, позивачка ОСОБА_2 являється онукою відповідачки ОСОБА_1.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, являється матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_3 проходив з 30 березня 1982 року по 06 травня 1984 року проходив службу у Збройних Силах України, в тому числі з 29 червня 1982 року по 06 травня 1984 року - у Афганістані.

З довідки Лебединської міської ради вбачається, що ОСОБА_3 проживав в м. Лебедині з 1999 року. Рішенням виконкому від 15.12.1999 р. № 421 він був взятий на квартирний облік, склад сім'ї один чоловік, як учасник бойових дій, був включений до списків першочерговиків.

Рішенням виконкому від 20.06.2001 р. № 204 гр. ОСОБА_3 була виділена однокімнатна квартира з усіма зручностями за адресою : АДРЕСА_1, жилою площею 19,6 кв.м., загальна площа 35,2 кв.м.

22.08.2001 р. ОСОБА_3 зареєструвався в названій квартирі.

13.05.2002р. ОСОБА_1 знялась з реєстрації у АДРЕСА_2 Ця обставина стала підставою для повторної постановки ОСОБА_3 на квартирний облік і поліпшення житлових умов .

Рішенням виконкому від 21.07.2004 р. № 170 гр. ОСОБА_3 був поставлений на квартирний облік складом сім'ї два чоловіки (до складу сім'ї входить мати, ОСОБА_1.).

В матеріалах справи також є ряд документів про хвороби та лікування ОСОБА_3, а саме :

з 23.10.1982 р. - у в/ч пп. 86608 (м.Пули-Хумри), з 26.10.1982 р. - у в/ч пп. (м.Фергана) (ас.48-51).

З листопада 2005 року гр. ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у протитуберкульозному відділенні Лебединської ЦРЛ з приводу ВДТБ верхніх долей легень (інфільтративний). Диструкція + МБТ + М+ Ко, гісто., резісто, кат 1, ког. 4 (2005 р. туберкульоз легень). Туберкулома верхньої долі лівої легені. ДН 1-ІІ ст. змішаної етиології. ХОЗЛ ІІ ст. Контузія мозку.

Стаціонарне лікування отримував в протитуберкульозному відділенні Лебединської ЦРЛ з 17.11.2005 р. по 4.04.2006 p., з 18.08.2006 р. по 4.10.2006 р., з 15.01.2007. по 1.03.2007 p., з 13.08.2007 р. по 4.10.2007 р.

20.07.2007 р. ОСОБА_3 встановлена ІІІ група інвалідності по загальному захворюванню ( ас.71).

За життя ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_4, від якого ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася позивачка - ОСОБА_5 (ас.7). 01.07.2011 р. ОСОБА_5 зареєструвала шлюб, взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_5 (ас.8).

ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_3 помер ( ас.6 ).

За життя ОСОБА_3, а саме :

13 травня 2002 року ОСОБА_1 була зареєстрована у спірній квартирі, а

06 травня 2006 року ОСОБА_2 була зареєстрована у спірній квартирі (ас.44).

У 2003 році спірна квартира була обладнана автономним опаленням. Як вбачається з пояснень ОСОБА_1 та наданих нею письмових доказів, а також з пояснень представника Лебединської міської ради спірна квартира була обладнана автономним опаленням завдяки неодноразовим зверненням ОСОБА_1 з цього питання до органів місцевого самоврядування, частково за рахунок ОСОБА_1 і частково за рахунок Лебединської міської ради ( ас. 89-91, 107).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 набула право користування житловою площею у спірній квартирі, з поважних причин була відсутня у спірній квартирі, а тому підстав для визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою не вбачається. Колегія суддів вважає, що названі висновки суду відповідають наявним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині необґрунтованого задоволення позову ОСОБА_2 не дають підстав для скасування рішення .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира не була постійним місцем проживання ОСОБА_1, також суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 не проживала з сином однією сім'єю і не придбала право користування спірною квартирою, будучи зареєстрованою в спірній квартирі в 2002 році вона не скористалася своїм правом на вселення в квартиру, а після смерті сина не приймала заходів для вселення та постійного проживання у квартирі, а тому суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1, не проживаючи в квартирі на протязі тривалого часу без поважних причин втратила право користування квартирою у зв'язку із відсутністю в ній без поважних причин більш ніж 6 місяців.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів, а тому колегія суддів вважає, що у частині вирішення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 рішення суд піддягає скасуванню з ухвалити нового рішення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Статтями 71, 72 ЖК України передбачається, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

З пояснень позивачки, ОСОБА_2, вбачається, що її батьки фактично припинили шлюбні відносини в той час, коли їй було 9 місяців після народження, а юридично розлучилися у 1988 році. До 2006 року вона з батьком не спілкувалась. У 2006 році батько її знайшов, запропонував зареєструватись у спірній квартирі. До цього часу вона була зареєстрована у будинку свого діда (батька її матері), АДРЕСА_4. Названий будинок має чотири житлові кімнати, в даний час дід один проживає у цьому будинку.

З пояснень відповідачки, ОСОБА_1, вбачається, що після повернення з Афганістану її син почав хворіти, у нього була порушена психіка. Спочатку син працював, але стан здоров'я його з роками погіршився і з початку 1990 -х років по день смерті її син не працював, ніяких самостійних доходів не мав. Тільки у 2007 році сину була призначена ІІІ група інвалідності від загального захворювання, призначена невелика пенсія.

З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що після того, як її син перестав працювати, вона усі свої кошти та сили, а також свій час витрачала на його утриманням та лікування, піклувалась про те, щоб йому надали квартиру, зверталась до різних інстанцій з приводу покращення побутових умов проживання сина у квартирі та ін. Зазначала, що у с. Василівка (біля 35 км від м. Лебедин) вона має у власності двокімнатний будинок, у якому проживає її син з дружиною та дитиною. Домашнім господарством та городом займалась сім'я її сина, а вона лише приїжджала у село «за сумками», тобто за продуктами харчування для сина ОСОБА_6 та для себе. Посилалась на те, що з часу отримання ОСОБА_3 спірної квартири вона проживала з ним однією сім'єю та весь свій час витрачала на вирішення його побутових проблем та на його лікування.

Названі пояснення ОСОБА_1 позивачка, ОСОБА_2, не оспорює.

Представник Лебединської міської ради у своїх поясненнях фактично підтвердила вищеназвані пояснення ОСОБА_1, а також пояснила, що зі слів її колег, які тривалий час працюють у раді, вона може сказати про те, що рідко знайдеться така мати, як ОСОБА_1, яка б так піклувалась за свою дитину.

ОСОБА_1 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції також пояснила, що проживала з сином ОСОБА_6 однією сім'єю, утримувала свого сина до часу його смерті, так як він не мав свого доходу, а призначена йому за рік до смерті, у 2007 р., пенсія була замалою.

Колегія суддів вважає, що названі пояснення ОСОБА_1 не були спростовані. Крім того, вони знайшли своє підтвердження наявними у справі доказами. Зокрема. ОСОБА_1 надала письмові докази, з яких вбачається, що саме вона зверталась до органів влади та місцевого самоврядування з приводу надання сину ОСОБА_6 однокімнатної квартири, а згодом - і двокімнатної квартири, а також, що це клопотання було задоволене і ОСОБА_3 разом з членом своєї сім'ї - своєю матір'ю був повторно поставлений на квартирний облік для отримання двокімнатної квартири;

ОСОБА_1 надала письмові докази на підтвердження своїх доводів про те, що саме вона займалась обладнанням спірної квартири автономним опаленням, встановленням побутового лічильнику газу та ін. (ас.123, 124 107).

За наведених обставин колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що за життя ОСОБА_3 його мати - ОСОБА_1 не була членом його сім'ї. При цьому слід також зазначити, що ОСОБА_2 на названі обставини не посилалась у своєму позові: виходячи з того, що ОСОБА_1 набула право користування житловою площею спірної квартири, ОСОБА_2 просила суд визнати відповідачку такою, що втратила це право з тих підстав, що більше шести місяців без поважних причин вона була відсутня у спірній квартирі.

Колегія суддів не погоджується також з висновками суду першої інстанції про те, що після смерті сина ОСОБА_6, ОСОБА_1 без поважних причин понад шість місяців була відсутня у спірній квартирі. Такий висновок суду зроблений у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи та невірною оцінкою наявних у справі доказів. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

З пояснень ОСОБА_1 у судовому засідання суду апеляційної інстанції вбачається, що після смерті сина вона мала намір проживати у спірній квартирі, так як має похилий вік і потребує проживання у житловому приміщенні, обладнаному комунальними зручностями. З цією метою вона приймала заходи до приватизації спірної квартири. За її зверненням 23 липня 2008 року виконком Лебединської міської ради прийняв рішення № 179 про видачу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на приватизоване житло - квартиру АДРЕСА_3. Проте приватизація спірної квартири з отриманням свідоцтва про право власності на неї не відбулась у зв'язку з відсутністю на це згади онуки - ОСОБА_5

Крім цього, ОСОБА_1 пояснила, що вважає, що її син у спірній квартирі помер насильницькою смертю, а тому спочатку їй було психологічно важко проживати у цій квартирі; зазначала, що спірна квартира могла бути придатною для проживання лише у випадку її санітарної обробки та ремонту, так як у цій квартирі на протязі тривалого часу проживав син, який хворів на відкриту форму туберкульозу. В той же час вона має невелику пенсію ( у 2008 році її розмір складав 780 грн., а в даний час- 1100 грн.), а тому у зв'язку з відсутністю у неї коштів відразу після смерті сина вона не мала можливості відремонтувати спірну квартиру.

ОСОБА_1 також пояснила, що у 2011 році вона була позбавлена можливості потрапити до спірної квартири у зв'язку з тим, що її онука, ОСОБА_2, поставила вхідні двері до спірної квартири, а ключі від дверей їй не віддала.

Позивачка ОСОБА_2 не заперечувала факт встановлення нею вхідних дверей до спірної квартири, а також пояснила, що у неї з бабусею, ОСОБА_1, завжди були неприязні відносини.

Колегія суддів вважає, що вищеназвані пояснення ОСОБА_1 з приводу причин її відсутності у спірній квартирі заслуговують на увагу і дають підстави для визнання їх поважними.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що після смерті сина, ОСОБА_3, відповідачка - ОСОБА_1 з поважних причин була відсутня у спірній квартирі, а тому підстав для задоволення позову про визнання її такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, не вбачається.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, пп. 1, 2, 3, 4 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 21 вересня 2012 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 та в частині вирішення питання про судові витрати у справі скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий -

Судді -