Справа № 22-Ц-1531 2006 р.                                     Головуючий у 1-й інстанції - Шершак М.І.

Категорія -    33                                                            Суддя-доповідач - Хвостик С.Г.

РІШЕННЯ іменем    України

26 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого -   Хвостика С.Г.,

суддів              -    Сибільової Л.О., Лузан Л.В.

з участю секретаря судового засідання - Рой ЯМ.

та осіб, які беруть участь у справі - позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представників ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_5.

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну

справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 3 жовтня 2006 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про

визначення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод в користуванні

власністю,

встановила:

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 3 жовтня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено порядок користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1: виділено ОСОБА_1 576 кв.м, в тому числі по надлишках -121 кв.м; виділено ОСОБА_3 576 кв.м, в тому числі по нормі -455 кв.м, по надлишках -121 кв.м. Залишено частину двору площею 65 кв.м у загальному користуванні - по 32,5 кв.м для кожного із співвласників. Зобов'язано ОСОБА_3 знести самовільно побудований сарай, позначений на плані технічного паспорту літерою «Д», розміром 4,10м х 2,25м.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 508 грн. 50 коп. судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_3 на спецрахунок 3 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у вимогах стосовно знесення сараю «Д».

Перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, доводи та заперечення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві приватної власності належить по 1/2 частині домоволодіння АДРЕСА_1.

Зазначене домоволодіння згідно з даними технічного паспорта станом на 27 жовтня 2005 року розташоване не земельній ділянці площею 910 кв.м, хоча фактично сторони користуються земельною ділянкою площею 1152 кв.м, куди входить надлишок землі 242 кв.м, що знаходиться з тильної сторони ділянки.

Між сторонами склався фактичний порядок користування, який не відповідає ідеальним часткам співвласників у домоволодінні: у користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 505 кв.м, у користуванні ОСОБА_3 - 586 кв.м, в той час як кожній стороні мало належати по 545 кв.м.

У 2003 році ОСОБА_3 збудував навіси «Ж» і «д», душ «И», вбиральню «К», які експертом визнані як самовільні споруди, а також над їх спільним погребом розбудував сарай, який у технічному паспорті на жилий будинок значиться під літерою «Д».

З того ж часу між сторонами стали виникати сварки стосовно користування земельною ділянкою під городом і подвір'ям та щодо сараю «Д», розташованого на подвір'ї поблизу частини будинку, якою користується позивачка.

За вказаних обставин суд першої інстанції вірно визначився з установленням порядку користування земельною ділянкою, запропонованим Варіантом №2 висновку судової будівельно-технічної експертизи, при якому сторони матимуть можливість нормально користуватись будинком, іншими спорудами, обслуговувати їх, а також матимуть безперешкодний вихід до городу.

При цьому в загальному користуванні сторін суд обгрунтовано залишив земельну ділянку під подвір'ям, так як роздільне користування нею неможливе.

Таке рішення відповідає вимогам ст.120 ЗК України, ст. 48 Закону України «Про власність».

Висновок суду про задоволення позову ОСОБА_1 в частині визначення порядку користування спірною земельною ділянкою належним чином мотивований і підтверджується дослідженими доказами, яким дано належну оцінку.

Однак, що стосується зобов'язання ОСОБА_3 знести сарай «Д», то в цій частині рішення суду першої інстанції необхідно скасувати.

Зокрема, задовольнивши позов щодо цього, місцевий суд послався на те, що ця будівля самочинно збудована.

Проте, з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

З установлених судом першої інстанції обставин вбачається, що на місці старого дерев'яного сараю «З», який зазначений на плані у технічному паспорті житлового будинку АДРЕСА_1 станом на 8 серпня 1991 року і який разом з розташованим під ним погребом належить сторонам на праві спільної власності, відповідач ОСОБА_3 побудував сарай, який на плані у технічному паспорті житлового будинку значиться під літерою «Д».

При цьому відповідач дещо збільшив довжину сараю і повністю накрив погріб, захистивши його від опадів і талої води, що на користь обом сторонам, але в той же час відступив від стіни кухні позивачки, хоча старий сарай повністю примикав до тієї стіни, що забезпечило ОСОБА_1 вільний прохід з будинку для його обслуговування.

З огляду на наведене, на думку колегії суддів, сарай «Д» не можна вважати самочинно збудованим, отже підстави для його знесення відсутні.

Крім того, безпідставність вимоги ОСОБА_1 про знесення сараю «Д» ґрунтувалась на тому, що замість цієї будівлі на земельній ділянці під подвір'ям, яка перебуває у загальному користуванні, вона має намір побудувати собі прибудову до тієї частини будинку, якою користується.

Є обґрунтованими також доводи апелянта і про те, що позивачка не довела у суді першої інстанції, що відповідач перешкоджає їй користуватись погребом, який вона безпідставно вважає своїм, так як у неї є окремий вхід до її частини погреба.

У зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду обставинам справи, рішення суду щодо знесення сараю підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї частини вимог за їх безпідставністю, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 307 ч.І п.2, 309 ч.І п.п.1,3, 314 ч.2 , 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 3 жовтня 2006 року в даній справі в частині позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_3 знести самовільно збудований сарай «Д» розміром 4,10м х 2,25м скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 щодо зобов'язання ОСОБА_3 не чинити їй перешкод в користуванні власністю і знести самовільно збудовану прибудову «Д» розміром 4,10м х 2,25м відмовити.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м.Суми від 3 жовтня 2006 року в даній справі залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення .