УХВАЛА

Іменем    України

11 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого Шестакової Н.В. Суддів М"ясоєдової Т.М. Берзіньш B.C. При секретарі     Савенко В.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом З AT КБ „Приватбанк" до ОСОБА_1про стягнення суми збитку, заподіяного в результаті ДТП,

за апеляційною скаргою ЗАТ КБ „Приватбанк'* на рішення Залізничного районного суду М.Сімферополя АРК від 30 травня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2005 року ЗАТ КБ „Приватбанк" звернувся з позовом до ОСОБА_1про стягнення збитку у сумі 4105грн., посилаючись на те, що відповідач був працівником ЗАТ; у вересні 2004 року за його виною сталося ДТП, у якому було пошкоджено автомобіль, який належить ОСОБА_2: останньому була сплачена сума 4105грн., яка належить поверненню позивачу у порядку регресу. У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача також збитки у сумі 8687грн. 61коп., які спричинені позивачу як власнику автомобіля „Вольво"-940, а також судові витрати.

Судовим рішенням позов задоволено частково, на користь позивача стягнуто з відповідача 681грн. 62коп.

В апеляційній скарзі ЗАТ КБ „Приватбанк" ставить питання про скасування рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позову на тих підставах, що шкода, яка заподіяна відповідачем, підлягає відшкодуванню у повному обсязі відповідно до ст.22,1166 ЦК України, оскільки ця шкода спричинена не при виконанні трудових обов'язків, а пов"язана з порушенням Правил дорожнього руху; крім того, судом порушені вимоги ст.1191 ЦК України та норми ЦПК України відносно розподілення судових витрат.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, відповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає   задоволенню.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що водій автомобіля не входить у Перелік посад та робіт, які безпосередньо пов'"язані зі збереженням, обробкою, продажем (відпусткою), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, тому відповідач не може нести повну матеріальну відповідальність на підставі договору про повну індивідуальну матеріальну

Справа №22-6591/2006р.                                           Головуючий в 1 інстанції Шильнов М.О.

Доповідач Шестакова Н.В.

відповідальність;    відповідно до ст.132 КЗпП України    матеріальна відповідальність відповідача не може бути більш середнього місячного заробітку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду.

Як свідчать матеріали справи, позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах з 01 листопада 2003 року до 26 листопада 2004 року, виконував обов'язки водія. У вересні 2004 року з вини відповідача сталося ДТП, були пошкоджені автомобілі, які належать позивачу і іншій особі ОСОБА_2; на користь іншої особи у лютому 2005 року позивач сплатив шкоду у сумі 4105грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано застосував ст.ст. 132,134,135-1 КЗпП України, оскільки спричинена за виною відповідача шкода цілком витікає з трудового договору, тому питання відшкодування шкоди необхідно вирішувати на підставі норм трудового законодавства.

Посилання апелянта на те, що підставою відповідальності є норми ЦК України про відшкодування шкоди у повному обсязі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ст.1166 ЦК України встановлює відповідальність відносно недоговорних зобов'язань, до яких слідує віднести відповідальність позивача як власника джерела повиїденої небезпеки. Однак загальні засади відповідальності за трудовим договором за шкоду, заподіяну підприємству, встановлені ст.132 КЗпП України. обмежують стягнення з робітника у межах не більше його середнього місячного заробітку, якщо відсутні підстави для стягнення шкоди у повному обсязі, які зазначені у ст. 134 КЗпП України. Тобто матеріальна відповідальність робітника регулюється не цивільно-правовими нормами про право регресу, а трудовим законодавством з урахуванням наявності трудового договору. Витрати на експертизу є частиною матеріальної шкоди, яка заподіяна відповідачем.

Доводи апелянта про те, що позовні вимоги заявлені на підставі норм ЦК України і суд першої інстанції не повинен був застосовувати КЗпП України не впливають на вирішення спору, приймаючи до уваги вищезазначене, фактичні обставини по справі, а також те, що суд не пов"язаний із зазначенням норм закону позивачем, а вирішує спір по суті на підставі закону, який регулює спірні правовідносини.

Керуючись  ст.ст.303,307,308   Цивільного  процесуального   кодексу  України, колегія суддів

УХВАЛИ Л А:

Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства КБ „Приватбанк" відхилити.

Рішення Залізничного районного суду М.Сімферополя АРК від 30 травня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.