Справа № 2-193/12

РІШЕННЯ

іменем України

10.12.2012

Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Зотько Т.А.

при секретарях- Корнюшкіній Н.М., Самойловій М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-особа: ОСОБА_3 про визнання спільно нажитим майна подружжя та розподіл спільного сумісного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2. про визнання спільно нажитим майна подружжя та розподіл спільного сумісного майна подружжя, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. з 26 грудня 2003 року. Ще до реєстрації шлюбу відповідачу належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 котра була продана у 2004 році. Під час перебування у шлюбі в інтересах сім'ї ними було придбано майно, а саме: однокімнатна квартира АДРЕСА_2 шляхом укладання інвестиційного договору з ВАТ «Київміськбуд», право власності по договору оформлено лише за ОСОБА_2. Після придбання квартири ними було проведено ремонтно-оздоблювальні та монтажні роботи за спільні кошти. ОСОБА_1 просила визнати спільним сумісним майном подружжя квартиру АДРЕСА_2 та поділити спільне майно подружжя, визначивши частки в спільній квартирі та визнати право власності по 1/2 частини квартири за кожним з них.

Під час розгляду справи судом, відповідачем по справі - ОСОБА_2. було відчужено 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 27 вересня 2011 року на користь його матері ОСОБА_3., у зв'язку з чим остання була залучена до участі у справі в якості третьої особи.

В судовому засіданні позивач та представник - ОСОБА_4. підтримали позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просили суд визнати спільним сумісним майном подружжя квартиру АДРЕСА_2 та поділити спільне майно подружжя, визначивши частки в спільній квартирі та визнати право власності по 1/2 частини квартири кожному за ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Відповідач та його представники - ОСОБА_5. та ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, зазначивши при цьому, що ОСОБА_2. перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 в період з 26.12.2003 р. по 06.07.2011р., спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана ним за час перебування у шлюбі, однак за особисті кошти, які були виручені ним за рахунок продажу належної йому особисто на праві власності квартири АДРЕСА_1 Відповідач заперечував той факт, що спірна квартира була придбана в інтересах сім'ї, будівництво спірної квартири він фінансував в своїх власних інтересах, позивач не була учасником договору про участь у фінансуванні спірної квартири і не була обізнана з його змістом, в той час остання вже була забезпечена житлом, мала свою власну квартиру, в якій була зареєстрована та постійно проживала. Також, зазначив, що на момент придбання спірної квартири, він з позивачкою не вів спільного господарства.

3-особа: ОСОБА_3, яка крім того, була допитана у якості свідка до залучення її до участі у справі в якості третьої особи, зазначила суду, що спірну квартиру було придбано під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2. у зареєстрованому шлюбі, однак за кошти, отримані від продажу попередньої квартири, що належала її сину ОСОБА_2. до шлюбу з позивачем. Крім того, на момент придбання спірної квартири, сторони вже не вели спільного господарства, а вона разом зі своїм чоловіком надавала матеріальну допомогу на проведення ремонтно-оздоблювальних та монтажних робіт в квартирі.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, пояснення третьої особи, показання свідків, дослідивши зібрані докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. було зареєстровано Центральним відділом реєстрації шлюбів м.Києва з державним Центром розвитку сім'ї 26 грудня 2003 року, про що зроблено актовий запис № 3426 (а.с. 11).

Згідно вимог ст. 60 Сімейного кодексу України (надалі - СК України), майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч 1. ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно вимог ч. 1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (п. 22).

Згідно п. 23 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно рішення Деснянського районного суду м.Києва від 06 липня 2011 року, шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. було розірвано (а.с. 62).

Відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Сторонам роз'яснювалось, що відповідно до вимог ст.ст.27, 31 ЦПК України, позивач, відповідач, третя особа для підтвердження своїх вимог та заперечень, зобов'язані надати суду всі наявні докази, або повідомити про них суд до початку розгляду справи судом по суті.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається зі змісту вказаного вище рішення, а саме з пояснень наданих ОСОБА_2. у судовому засіданні, останній вів спільне господарство та спільний бюджет з ОСОБА_1 до 13.04.2011 року.

За таких обставин, не підлягає доказуванню та є встановленим, згідно рішення Деснянського районного суду м.Києва від 06 липня 2011 року, той факт, що відповідач ОСОБА_2. вів спільне господарство та спільний бюджет з позивачем ОСОБА_1 до 13.04.2011 року.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №16 від 12.06.1998 року "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім"ю України" (а відповідно і Сімейного Кодексу України), вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно з"ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Згідно вимог ст.57 ч.1 п.3 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю чоловіка (дружини) є майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог ст.635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в

майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому

сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для

основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно попереднього договору № 093-1 від 23 липня 2004 року, ОСОБА_7 видала, а ОСОБА_2. отримав завдаток у сумі 5330 гривень, що входять в ціну квартири АДРЕСА_1 в рахунок підлягаючих сплаті 167 895,00 гривень за договором купівлі-продажу вказаної квартири, який за згодою сторін має бути укладений не пізніше 10 вересня 2004 року (а.с. 187).

Як вбачається з копії витягів газети «Авізо» № 41/1090/ від 02.06.2004 р., № 44/1093/ від 11.06.2004 р., № 50/1099/ від 02.07.2004 р., № 53/1102/ від 13.07.2004 р., № 55/1104/ від 20.07.2004 р., № 56/1105/ від 23.07.2004 р., було розміщено оголошення з приводу продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною від 31.800 у.о. з торгом (а.с. 180-185).

Згідно договору купівлі-продажу від 12 серпня 2004р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - ОСОБА_8 ОСОБА_2. продав, а ОСОБА_7 та ОСОБА_9 купили в рівних долях кожна, квартиру АДРЕСА_1 Ціна договору визначена у 53 000 грн. 00 коп. (а.с. 56).

Проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність твердження відповідача та його представників, щодо продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 167 895,00 гривень, з тих підстав, що стороною відповідача не надано суду належних письмових доказів, які-б підтверджували отримання відповідачем вказаних коштів, договір купівлі-продажу від 12 серпня 2004р. в частині зазначення ціни жодною зі сторін договору не оспорена, а відтак відсутні підстави вважати, що вищевказаний договір купівлі - продажу квартири був вчинений за суму більшу, а ніж зазначено ціну договору визначена у 53 000 грн. 00 коп..

Відповідно до договору № Ф-11-25-02/04 від 25 листопада 2004 року про участь у Фонді фінансування будівництва, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Перший управитель будівництва» та ОСОБА_2., останній дав згоду на участь у фонді фінансового будівництва (ФФБ), взяв на себе зобов'язання виконувати правила ФФБ та передав кошти до ФФБ у довірчу власність, а ТОВ «ФК «Перший управитель будівництва» прийняв кошти до ФФБ в довірчу власність та здійснював управління ФФБ з подальшим використанням коштів ФФБ відповідно до правил ФФб з метою фінансування будівництва. Об'єктом інвестування було визначено квартиру АДРЕСА_2, визначена вартість зобов'язань ОСОБА_2. щодо внесення коштів до ФФБ за поточною ціною на день укладання договору - 180 370,00 гривень (а.с. 43-47).

Згідно квитанції від 29 листопада 2004 року, ОСОБА_2. вніс на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Перший управитель будівництва» грошові кошти у розмірі 180 370,00 грн. за участь у ФФБ згідно договору № Ф-11-25-02/04 від 25 листопада 2004 року (а.с. 48).

Позивач у своїй позовній заяві посилається на той факт, що квартира дійсно була придбана в основному за кошти, виручені з продажу квартири, що належала відповідачу на праві власності до шлюбу з нею, однак ними було спільно вкладено кошти в дану квартиру, в проведення ремонтно-оздоблювальних робіт, а відтак, вона є їх спільною сумісною власністю.

Відповідно до вищезазначених норм Закону, виходячи з вищенаведеного суд приходить до висновку, що спірна квартира АДРЕСА_2 дійсно була придбана за кошти у розмірі 180 370,00 грн. (а.с.48) під час шлюбу подружжя, однак при цьому суд визнає частину коштів, витрачених на придбання зазначеної квартири ОСОБА_2. у розмірі 53.000 грн., як особисті грошові кошти ОСОБА_2., отримані ним від продажу власного майна, що було встановлено судом в ході розгляду справи та підтверджується письмовими доказами.

Згідно акту прийому-передачі квартири інвестору від 12 лютого 2007 року, ОСОБА_2. прийняв квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 49).

За клопотанням позивача та її представника - ОСОБА_4. ухвалою суду від 19 вересня 2011 року з метою повного та всебічного розгляду справи судом було призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Як вбачається з висновку № 10806/10807/11-15 судової будівельно-технічної експертизи від 05 липня 2012 року, імовірна ринкова вартість квартири АДРЕСА_2, визначена за матеріалами справи та наданими додатковими документами, без оздоблювальних покриттів, конструктивних елементів, станом на лютий 2007 року мала бути - 678.558 грн., розмір збільшення ринкової вартості квартири АДРЕСА_2 станом на час проведення експертизи імовірний, носить рекомендаційний характер та складає 160 856 грн. Визначити в якому обсязі виконані ремонтні роботи та оздоблювальні роботи в квартирі АДРЕСА_2 та їх вартість не вбачалось можливим, оскільки доступу до об'єкту дослідження експерту відповідачем не було надано, а в переліку ремонтно-оздоблювальних робіт, які були проведені в квартирі з 2007 р. по 2008 р. не зазначено обсяги виконаних робіт, види, типи та марки оздоблювальних матеріалів (а.с.116-129).

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2. та його представник - ОСОБА_6 не заперечували та визнали розмір збільшення ринкової вартості квартири АДРЕСА_2 на 160 856 грн..

У ході розгляду справи відповідачем по справі - ОСОБА_2. було відчужено 1/2 частину спірної квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 27 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - ОСОБА_12., на користь його матері ОСОБА_3. (а.с. 176).

Як показали суду допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10. та ОСОБА_11., спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана під час перебування у шлюбі їхньої матері ОСОБА_1 з ОСОБА_2., поки в спірній квартирі робився ремонт, їх мати разом з відповідачем проживали в квартирі АДРЕСА_3 яка належить ОСОБА_1 Крім того, зазначили, що їх мати постійно працювала, щоб внести в спільний сімейний бюджет кошти на ремонт та вдосконалення спірної квартири.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13. показав суду, що спірну квартиру було придбано під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2. у шлюбі, однак в квартирі проводились ремонтно-оздоблювальні роботи самим ОСОБА_2., ОСОБА_1 при проведенні ремонтно-оздоблювальних робіт він жодного разу не бачив.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 показала суду, що її син ОСОБА_2. придбав спірну квартиру за кошти, отримані від продажу попередньої квартири, що належала йому до шлюбу з позивачем. Крім того, свідок показала, що вони з чоловіком надавали матеріальну допомогу сину на проведення ремонтно-оздоблювальних робіт, оскільки на той час вони мали гарні доходи і мали можливість надавати таку допомогу, а позивач загалом не приймала ніякої участі, оскільки вони з ОСОБА_2. вели роздільний бюджет.

Зазначені показання свідків ОСОБА_13. та ОСОБА_3., суд оцінює критично, з тих підстав, що відповідачем особисто при розгляді позовної заяви про розірвання шлюбу було зазначено, що спільне господарство та спільний бюджет з позивачем ОСОБА_1 вони вели до 13.04.2011 року.

Крім того, суд оцінює критично зазначені показання свідка ОСОБА_3., оскільки згідно з положенням п.3 ч.1 ст.208 ЦК України, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів

громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Недодержання простої письмової форми, яка вимагається законом, позбавляє сторони права в разі спору посилатись для підтвердження угоди на показання свідків.

Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_2. не були позбавлені можливості укласти договір дарування коштів у письмовій формі, а тому суд розцінює надання коштів свідком ОСОБА_3 для проведення ремонтно-оздоблювальних робіт у спірній квартирі, як кошти які були нею надані синові - відповідачу по справі для родини сторін по справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що вимога позивача з приводу визнання спільно нажитим майна подружжя є законною, обґрунтованою та підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, а за таких обставин, суд визнає квартиру АДРЕСА_2 такою, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2. на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до вимог ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Як було встановлено судом, квартира АДРЕСА_2 дійсно була придбана за кошти у розмірі 180 370,00 грн., однак при цьому кошти у розмірі 53.000 грн., на придбання зазначеної квартири ОСОБА_2. були вкладені, як особисті грошові кошти відповідача, отримані ним від продажу власного майна.

Таким чином, суд приходить до висновку, що частка, яка припадає позивачці у спірній квартирі на момент її придбання, скала 1/3 частину.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 05 липня 2012 року, імовірна ринкова вартість квартири АДРЕСА_2, визначена за матеріалами справи та наданими додатковими документами, без оздоблювальних покриттів, конструктивних елементів, станом на лютий 2007 року мала бути - 678.558 грн., розмір збільшення ринкової вартості квартири АДРЕСА_2 станом на час проведення експертизи імовірний, носить рекомендаційний характер та складає 160 856 грн..

Суд приходить до висновку, що з урахуванням імовірної ринкової вартості спірної квартири станом на момент передачі квартири забудовником власнику майна - станом на лютий 2007 року - 678.558 грн., згідно експертизи, та з урахуванням розміру збільшення ринкової вартості квартири у сумі 160 856 грн., що не заперечували у судовому засіданні та визнали відповідач та його представник ОСОБА_6, загальна вартість квартири після передачі її забудовником власнику та проведенням ремонтно оздоблювальних робіт склала 839.414 грн. (678.558 грн. + 160.856 грн. = 839.414 грн.).

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі розмір збільшення ринкової вартості квартири - 160.856 грн., тобто кожна зі сторін по справі вклала в проведення ремонтно-оздоблювальних робіт по 80.428 грн..

З них частка, що припала на оздоблення частини спірної квартири, що припадає на долю позивача, склала 53.618 грн. 67 коп. (1/3 частина від 160.856 грн.= 53.618 грн. 67 коп.), залишок коштів у розмірі 26.809 грн. 44 коп. (80.428 грн. - 53.618 грн. 67 коп. = 26.809 грн. 44 коп.) були витрачені позивачем на оздоблення частини квартири, що належить відповідачу.

Таким чином вказані 26.809 грн. 44 коп. були витрачені позивачем на оздоблення 1/20 частини спірної квартири, що належить відповідачу (559.609,3 грн. (839.414 грн. - (839.414:3) =559.609,3 грн.) - частка, що належала відповідачу після оздоблення : 26.809 грн. 44 коп. (кошти витрачені позивачем на оздоблення частини квартири, що належить відповідачу) = 1/20 частка).

За таких обставин, частка позивача після проведення ремонтно-оздоблювальних робіт у спірній квартирі збільшилась на 1/20 та в загальному розмірі склала 23/60 частин (1/3 + 1/20 = 23/60 частини) .

Частка, що належить відповідачу на праві власності у спільному сумісному майні подружжя склала 37/60 частин.

Згідно вимог ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав № 31482313 від 29.09.2011 р., 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 27.09.2011 року, укладеному між нею та її сином ОСОБА_2. (а.с. 175).

Судом не вирішується питання щодо права власності ОСОБА_3. на Ѕ частину спірної квартири, після укладення договору дарування, з тих підстав, що частка відповідача ОСОБА_2. у спільному сумісному майні подружжя склала 37/60 частин, що є більшим , а ніж Ѕ частини спірної квартири.

Таким чином, суд визнає за ОСОБА_2. право власності на 7/60 частин квартири АДРЕСА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя (37/60 (частка відповідача у спільному майні подружжя) - Ѕ (що була подарована відповідачем своїй матері - ОСОБА_3.) = 7/60).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 27, 31, 60, 61, 212 - 215 ЦПК України, ст. 319, 208, 626, 635 ЦК України ст.ст. 57, 60, 61, 68, 69 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 7/60 частин квартири АДРЕСА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 23/60 частин квартири АДРЕСА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Деснянський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя Деснянського

районного суду м. Києва Т.А.Зотько