Справа № 2/2511/46/12 Провадження № 22-ц/2590/3421/2012 Головуючий у I інстанції - Морозов О.Б.

Категорія - цивільна Доповідач - Губар В. С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2012 року

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіГУБАР В.С.,

суддів:МАМОНОВОЇ О.Є., ШЕМЕЦЬ Н.В.,

при секретарі:Летуті Ю.М., Примачок Ю.О.

за участю:ОСОБА_6,ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 07 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів дарування квартири, треті особи - Куликівська державна нотаріальна контора, Куликівська районна державна адміністрація як орган опіки і піклування,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуваним рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 07 березня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів дарування квартири відмовлено.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що укладаючи договори дарування квартири вона фактично укладала договори довічного утримання, та очікувала після такої угоди отримання допомоги по веденню господарства, догляд її до старості відповідачкою, яких фактично не отримала. Про можливість укласти договір довічного утримання не знала, оскільки їй не було відомо, що такі договори існують.

Як зазначає апелянт, відповідачка, обіцяючи допомогу та догляд, ввела її в оману, оскільки достеменно знала, що квартиру отримує без будь яких умов, які могли бути передбачені договором довічного утримання, тому вважає, що відповідно до вимог ст. 230 ЦК України такі договори повинні бути визнані недійсними.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції належним чином не дослідив та не витребував докази того, що вона неодноразово зверталась зі скаргами на порушення закону відповідачем до селищної ради, районної державної адміністрації та прокуратури району, проте такі звернення були залишені без задоволення.

Апелянт посилається на те, що під час укладення договору про дарування 3/5 частини квартири в 1996 році вона текст договіру не читала, проте в договорі була помилка щодо розміру подарованої частини, що свідчить, на думку апелянта, про укладення договору шахрайським шляхом.

В письмових поясненнях Куликівська районна державна адміністрація Чернігівської області вказує, що ОСОБА_6 перебуває на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги вдома територіального центру соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) з 06.11.1997 року згідно поданої заяви, медичних висновків та укладених договорів у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, неспроможності виконувати окремі види домашньої роботи та відсутності близьких працездатних родичів, зобов'язаних за законом її утримувати.

З 26.05.2003 року ОСОБА_6 обслуговує соціальний робітник ОСОБА_10, яка відвідувала підопічну два рази на тиждень, виконувала різноманітні роботи, які передбачені договором про соціальне обслуговування. Проте, починаючи з 2011 року, підопічна не дозволяла соціальному робітнику прибирати на подвір'ї та в кімнаті, при спробі відремонтувати дах вигнала соціальних робітників територіального центру і тільки після втручання директора соціального центру було відремонтовано дах. Відповідно до пояснювальної записки соціального робітника ОСОБА_10 від 18 квітня 2012 року, ОСОБА_6 ніколи не пропонувала їй оформити з нею договір довічного утримання.

З 04.05.2012 року ОСОБА_6 обслуговує соціальний робітник ОСОБА_11, яка в пояснювальній записці вказала, що відвідувала підопічну два рази на тиждень, доставляла продукти харчування, промислові товари, медикаменти, приносила воду, а оплату платежів за комунальні послуги не проводила у зв'язку із відсутністю коштів у підопічної.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_6, а рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 07 березня 2012 року - залишити без змін, посилаючись, що оспорювані договори дарування були укладені за ініціативою ОСОБА_6, яка ніколи не зверталась до відповідача з приводу надання їй, позивачеві, матеріальної чи іншої допомоги внаслідок дарування квартири.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

По справі встановлено, що згідно договору дарування від 19 лютого 1996 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_7 3/5 частини квартири АДРЕСА_1, а 29 липня 2004 року між сторонами був укладений договір дарування 2/5 частини цієї ж квартири. Обидва договори дарування нотаріально посвідчені.

Перед укладенням 29 липня 2004 року договору дарування 2/5 частин спірної квартири, рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 29 червня 2004 року змінений договір дарування, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 19 лютого 1996 року в частині розміру подарованої частки будинку по АДРЕСА_1 з 7/2 частин будинку на 3/5.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог ОСОБА_6 щодо наміру останньої після укладення договорів дарування отримувати від ОСОБА_7 догляд та допомогу та стосовно обману її відповідачем при укладенні договорів дарування, оскільки оспорювані договори дарування спірної квартири укладались у присутності сторін і ними підписані та нотаріально посвідчені. Дієздатність сторін при посвідченні договорів нотаріусом перевірена з роз"ясненням прав та обов"язків дарувальника та обдарованого, наслідків договорів, підстав недійсності договору та строків оскарження. Як зазначає суд, на підтвердження укладення саме договорів дарування свідчить факт наявності рішення Куликівського районного суду від 29.06.2004 року про внесення змін до договору дарування від 19.02.1996 року, про яке позивачці було відомо, зважаючи, що право власності на 3/5 частини квартири за ОСОБА_7 визнано на підставі договору дарування від 19.02.1996 року та рішення Куликівського районного суду від 29.06.2004 року, яке ОСОБА_6 не оскаржувала.

Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається із змісту позову ОСОБА_6, підставами визнання недійсними договорів дарування 3/5 та 2/5 частин подарованої квартири позивач зазначила ст.ст. 230, 235 ЦК України.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, але помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до роз'яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, перед виходом на пенсію за віком працювала у школі на посаді вчителя молодших класів. Апелянтом не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду ніяких доказів, що на час укладення договору дарування частини квартири у лютому 1996 року та на час укладення договору дарування частини квартири у липні 2004 року вона мали такі вади здоров"я, внаслідок яких не могла розуміти чи усвідомлювати значення укладених з ОСОБА_7 договорів дарування квартири.

Апеляційним судом не знайдено доказів, які б достовірно підтверджували, що обидва договори дарування квартири були укладені та посвідчені нотаріусами за відсутності позивача та всупереч її волі; не встановлено, що при укладенні договорів дарування на неї відповідачем чи нотаріусами здійснювався тиск, або що її волевиявлення не було вільним, а також не встановлено, що ОСОБА_6 сенсу укладених договорів не розуміла та не бажала їх укладати.

Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи та з оригіналів досліджених документів, ОСОБА_6 згідно поданої особистої заяви від 06.11.1997 р. і укладених договорів обслуговування перебуває на обліку у відділенні соціальної допомоги вдома з 1997 року і обслуговується соціальним робітником (а.с.72,91-96-115). Зазначені обставини є достовірними і спростовують твердження позивача про те, що лише три роки тому до неї почав приходити соціальний працівник та надавати їй допомогу і лише тоді вона довідалась про порушення її прав.

Таким чином, вже через рік після укладення договору дарування частини квартири, ОСОБА_6 у 1997 році добровільно і самостійно звернулась до відділення соціальної допомоги із заявою про надомне обслуговування, проте, до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування з 1997 року не зверталась, як не зверталась і до правоохоронних органів. Зазначені обставини у апеляційному суді позивачем не спростовувались.

Позивачкою не доведено у суді першої інстанції і не надано доказів апеляційному суду на підтвердження тих обставин, що вона не розуміла наслідків договору дарування і не могла ознайомитись із змістом договорів, які, як вона стверджувала, від неї приховувала відповідач, оскільки примірники договорів зберігаються у нотаріальній конторі і, відповідно до ст. 8 Закону України „Про нотаріат", на вимогу позивача вона могла безперешкодно отримати у нотаріальній конторі довідку про вчинену нею нотаріальну дію і копію укладеного нею договору. При цьому позивачем не доведено апеляційному суду, що протягом 1996-2011 років вона не мала можливості

звернутись до нотаріальної контори, якщо мала сумніви стосовно вчинених нею нотаріальних дій.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 29.06.2004 року рішенням Куликівського районного суду внесено зміни до договору від 19.02.1996 року в частині розміру часток, а 29.07.2004 року ОСОБА_6 оформлено договір дарування 2/5 частин квартири. Отже, право власності на 3/5 частин квартири за ОСОБА_7 визнано на підставі договору дарування від 19.02.1996 р. та рішення Куликівського районного суду від 29.06.2004 року, проте зазначене рішення суду позивачка також не оскаржувала, а натомість подарувала 29.07.2004 року відповідачеві решту - 2/5 частини квартири. Як вбачається із змісту оспорюваних договорів, зміст ст. 226 ЦК України та ст.ст. 215, 216, 717,, 722 ЦК України сторонам були роз"яснені (а.с.118-122).

В апеляційному суді ОСОБА_6 не було надано доказів про те, що укладені договори дарування не відповідали її дійсним намірам, або, укладаючи їх, вона мала на меті інші угоди.

За таких обставин апеляційний суд відхиляє твердження ОСОБА_6 про те, що, вона, укладаючи договори дарування квартири, не розуміла їх змісту та мала намір отримувати догляд і допомогу від ОСОБА_7

З довідки Куликівської районної державної адміністрації від 09.04.2012 року № 534/02-22 вбачається, що на адресу Куликівської районної державної адміністрації письмові звернення - заяви, скарги, пропозиції від ОСОБА_6 щодо протиправних дій стосовно неї ОСОБА_7 - не надходили. (а.с.70). Зазначені відомості в апеляційному суді позивачем не спростовані.

За повідомленням прокуратури Куликівського району від 09.04.2012 р. протягом 2011 року та трьох місяців 2012 року ОСОБА_6 з письмовими зверненнями до прокуратури Куликівського району не зверталась (а.с.70). В апеляційному суді позивачем не надано доказів звернення до прокуратури за захистом її прав в період з 1996 року до 2011 року.

За повідомленням Куликівської селищної ради (а.с.79) у 2011 році ОСОБА_6 зверталась з проханням до ради про надання допомоги у ремонті квартири, прибиранні прибудинкової території; повідомляла про погане ставлення до неї ОСОБА_7 та її чоловіка. Відомостей про звернення позивача до місцевої ради до 2011 року - вказане повідомлення не містить.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 2011 року ОСОБА_6 не дозволяла соціальному робітнику прибирати в кімнаті, на подвір"ї та викошувати бур"яни; робітникам територіального центру не дозволяла ремонтувати дах у будинку, який був відремонтований лише після втручання директора центру. В останній час робота соціального працівника зводилась тільки до покупки продуктів харчування, промтоварів, принесення води, оплати за комунальні послуги. В апеляційному суді зазначені обставини позивачем не спростовувались.

Одночасно, у своїй позовній заяві ОСОБА_6 вказує, що в неї є знайома дуже порядна людина, яка згодна їй допомагати при умові, що позивач з нею складе договір довічного утримання, але позивач нічого не може зробити, так як пов"язана незаконним і обманним договором з відповідачем. З пояснень ОСОБА_6 в апеляційному суді також вбачається, що до розірвання

договорів дарування позивача спонукала саме відсутність можливості укласти договір довічного утримання з особою, яка їй обіцяє належний догляд в обмін на квартиру.

Крім того, як зазначає ОСОБА_6 в своїй позовній заяві, 19 лютого 1996 року вона саме подарувала 3/5 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7 Також зазначає, що про договір довічного утримання на той час вона нічого не знала. 29 липня 2004 року вона подарувала відповідачці інші 2/5 частини спірної квартири.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України передбачено можливість визнання недійсним правочину, укладеного сторонами для приховування іншого право чину. Проте, в матеріалах справи відсутні докази, що одна із сторін при укладенні договору дарування приховувала інший правочин. Твердження позивача про те, що фактично мав місце договір довічного утримання, не приймаються апеляційним судом як голослівні, оскільки сама вона наголошувала, що не знала про існування такого виду договорів.

Вимоги позивача про визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, також не доведені позивачем, оскільки відповідно до ст. 243 ЦК України (в редакції 1963 року) та ст. 717 ЦК України 2004 року дарувальник передає другій стороні у власність майно безоплатно, а отже договір не можу бути обумовлений вчиненням будь-яких дій майнового чи немайнового характеру.

Отже, сукупність досліджених обставин справи приводить апеляційний суд до переконання, що при підписанні договорів дарування у ОСОБА_6 була можливість ознайомитись з текстами договорів і вона знала, що підписує саме договори дарування і розуміла їх наслідки та її волевиявлення було вільним.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність та недоведеність її вимог і правомірно відмовив в задоволенні позову.

Враховуючи вищенаведене, посилання суду у оскаржуваному рішенні на ст.267 ЦК України апеляційний суд вважає зайвим, оскільки при зверненні особи з позовом з пропуском строку позовної давності без поважних причин, саме з цих підстав може бути відмовлено у позові, окрім випадків недоведеності позову. Отже, відмова у задоволенні позову у зв"язку з недоведеними позовними вимогами, виключає посилання на ст. 267 ЦК України.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд визнає, що оскаржуване рішення є законним і обгрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Судом правильно визначені існуючі між сторонами правовідносини і їм дана вірна юридична оцінка. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, які є об"єктивними, відповідають обставинам справи і наявним у справі доказам, повно і всебічно дослідженим судом. Передбачені законом підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 07 березня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: