Справа N 22 Ц 1516 - 2006 p. Головуючий 1 інстанції Косяк В.В.
Категорія - 13. Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
УХВАЛА іменем України.
12 жовтня 2006 року. м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Данилової О.О. та Кутової Т.З.,
із секретарем судового засідання Варміш О.С., з участю:
позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 переглянула рішення місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 червня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування частково недійсним.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися у дане судове засідання, перевіривши у межах оскарження обставини та докази ,-
установила:
31 серпня 2005 року ОСОБА_1 пред'явила позов до своєї доньки ОСОБА_3 про зміну договору дарування .
Його обґрунтовувала тим, що їй та її сину ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належав будинок АДРЕСА_1.
її частка в ньому становила 96/100 часток, а сина - 4/100.
Приналежністю до будинку була і літня кухня.
З її дозволу донька побудувала на місці тієї літньої кухні житловий будинок літер "Б" загальною площею 39, 9 м-2, зареєструвавши новобудову за позивачкою.
12 вересня 2001 року сторони у нотаріальній формі уклали договір дарування, за яким вона подарувала цей будинок відповідачці.
Інших господарських будівель, належних до будинку, подаровано не було.
Однак, як вона дізналася пізніше, за договором дарування разом з зазначеним будинком було відчужено ще й прибудову літ.-"Б-1", сарай літ. "И", душ літ. "Е" та вбиральня літ. "Ж".
Посилаючись на те, що названі підсобні будівлі не дарувала доньці, просила задовольнити її позов.
У подальшому вона уточнила свої вимоги й просила не змінити договір дарування, а визнати його частково недійсним.
Підставою такої вимоги називала укладення договору внаслідок обману з боку доньки.
Заперечуючи проти позову, відповідачка пояснювала, що мати бажала подарувати їй новозбудований будинок з частиною господарських споруд і таке бажання втілила, уклавши оспорений договір. Ніякого обману не було. Позов же є наслідком погіршення стосунків між ними.
Рішенням місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 червня 2006 року позов задоволено у повному обсязі.
Договір дарування в частині відчуження сараю, душа вбиральні та хвіртки визнано недійсним, указані будівлі та споруди повернуті у власність позивачки.
Не згодившись із таким рішенням, ОСОБА_3 його оскаржила й просила скасувати з тих мотивів, що суд не дав належної оцінки зібраним по справі доказам і неправильно застосував норми матеріального права, а саме, проігнорував надані нею докази щодо дійсного волевиявлення матері при укладені договору дарування..
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасуванню у повному обсязі, цивільна справа поверненню до того суду для нового розгляду, оскільки місцевий суд постановив його без точного додержання норм матеріального й процесуального права.
Так, задовольняючи позов частково, суд 1 інстанції виходив з того, що він вірно установив предмети договору та спору, належним чином дослідив їх і прийшов до обґрунтованих висновків щодо них; що для захисту порушеного права може вийти за межі заявлених вимог, самостійно змінивши їх правові та фактичні підстави.
Колегія суддів судової палати у повній мірі з встановленими фактами та висновками суду 1 інстанції не погоджується, вважає суперечливими і передчасними.
За ст. 213-215 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.
Оспорене рішення таким критеріям не відповідає.
У своїй позовній заяві та у судовому засіданні ОСОБА_1 стверджувала, що бажала подарувати доньці і подарувала частку, відповідну частці будинку літ. "Б" у належній їй садибі.
Відповідачка таке заперечувала і наполягала, що мати бажала і подарувала їй частку, яка відповідає сукупності часток будинку літ. "Б", прибудові літ. "Б-1", сараю літ. "И", душу літ. "Е" та вбиральні літ. "Ж" .
З оспореного договору теж вбачається, що його предметом була частка у спільному майні ( а.с- 9 ). При цьому, в ньому не виписано, які житлові та підсобні будівлі переходять до обдарованої особи, а які залишаються у власності дарувальника.
Тому суд 1 інстанції повинен був зробити висновок про дійсне волевиявлення дарувальниці щодо відчужуваної частки, а не відносно конкретних підсобних будівель.
Дійшовши висновку про те, що позивачка дарувала відповідачці частку у садибі, яка відповідала сукупності часток житлового будинку літ. "Б" і прибудови літ. "Б-1", суд повинен був визнати договір недійсним відносно певної частки.
Проте за наявних у справі матеріалів він зробити цього не міг, оскільки не досліджував, яку ж частку у садибі складають спірні будівлі та спорудження.
З тих же підстав, можливості виправити помилку позбавлена і апеляційна інстанція.
Крім того, відповідно до статей 31, 213-215 ЦПК України, правом зміни підстави або предмету позову володіє виключно позивач. Судам такого права не надано.
Усупереч наведеного, місцевий суд самостійно виписав підставу визнання договору частково недійсним.
Ні з первинної позовної заяви, ні з уточненої позовної заяви, ні з виступу позивачки та її представника у суді не вбачається, що вони просили визнати договір частково недійсним за правилами ст. 56 ЦК України ( в редакції 1963 року).
Навпаки, позивачка наполягала, що була обманута донькою.
Суд її вимог не досліджував, обмежившись своїм баченням підстав спірної ситуації.
Більше того, в уточненій позовній заяві, крім вимоги про визнання договору недійсним, позивачка наголошувала і на розірванні договору за правилами п. 1 ст. 727 ЦК України, і на його зміні за п. 2 ст. 651 ЦК України.
Однак ці вимоги залишилися поза увагою місцевого суду, а відповідно і без належного дослідження.
Це позбавляє судову колегію можливості прийняти рішення і за цими вимогами.
За такого, рішення не може залишатися в силі і підлягає скасуванню. За прямої вказівки в п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України на правові наслідки у разі розгляду судом не всіх вимог і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, справа беззастережно підлягає передачі на новий розгляд.
При новому її розгляді суду слід врахувати наведене, обсудити питання про необхідність визначення частки кожної із спірних споруд і в залежності від встановленого, вирішити справу по суті.
Керуючись ст. ст. 307, 311,313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 червня 2006 року скасувати, цивільну справу повернути до того ж суду для нового розгляду в іншому складі суду.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2-х місяців.
Головуючий: Судді;