Категорія №11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2012 року Справа № 2а/1270/9524/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Мазура Ю.Ю.,

при секретарі: Рубей К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області до Відділу державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит» в особі Відокремленого підрозділу «ЦЗФ Комендантська» про визнання дій незаконними та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2012 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області (далі - позивач) звернулось з вказаним позовом до Відділу державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції (далі - відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит» в особі Відокремленого підрозділу «ЦЗФ Комендантська» (далі - третя особа) в якому просить:

- визнати дії Відділу державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції по зупиненню виконавчого провадження №25601609 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Луганським окружним адміністративним судом - незаконними;

- скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції від 02.07.2012 року про зупинення виконавчого провадження №25601609.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.07.2012 року заступником начальника відділу ДВС Ровеньківського МУЮ була винесена про зупинення виконавчого провадження №25601609 з примусового виконання виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду №2а-7701/10/1270 від 19.01.2011 про стягнення заборгованості по страховим внескам з ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» в особі ВП «ЦЗФ Комендантська» на користь відділення ВД Фонду ССНВ України в Перевальському районі на підставі п.15 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із внесенням боржника до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», про що відділенню ВД Фонду ССНВ України в Перевальському районі стало відомо 19.11.2012.

На думку позивача, дії відповідача щодо зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» є незаконними з таких підстав. Закон України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (надалі - Закон України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV) регулює відносини пов`язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Статтею 1 вказаного Закону визначені учасники розрахунків та зазначений вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього закону, на які поширюється положення пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо обов`язкового зупинення виконавчого провадження. Відповідно до положень Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та суб`єктів господарської діяльності, зазначених в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії. В свою чергу, позивач не відноситься до учасників розрахунків, заборгованість відповідача не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) тощо, спірна заборгованість виникла внаслідок несплати ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» в особі ВП «ЦЗФ Комендантська» страхових внесків на які не поширюються норми податкового законодавства та Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

У судове засідання представник позивача не прибув, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій підтримав позовні вимоги у повному обсязі (а.с.14).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином. Правом надання заперечень проти позову у встановлений судом строк та доказів на підтвердження своїх доводів не скористався, заяви про визнання позовних вимог або про розгляд справи за його відсутності суду не надавав.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.

Відповідно до частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин були визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Згідно з п.3.7 ст.3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2012 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому примусового Законом України «Про виконавче провадження», крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів, та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка виникла до 1 січня 2011 року, і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України.

Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обов'язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню, зокрема, у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

В статті 2 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» зазначено, що цей закон регулює відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу та поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

До учасників розрахунків віднесені - підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб'єкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом (пункт 1.3 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV).

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Наведеною нормою встановлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону, на які поширюється положення пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо обов'язкового зупинення виконавчого провадження.

Відповідно до положень Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та суб'єктів господарської діяльності, зазначених в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду справи, на підставі пункту 15 частини 1 статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» постановою відділу Державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції від 02 липня 2012 року ВП № 25601609 зупинено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду №2а-7701/10/1270 від 19.01.2011 про стягнення заборгованості по страховим внескам з ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» в особі ВП «ЦЗФ Комендантська» на користь відділення ВД Фонду ССНВ України в Перевальському районі (а.с.8).

Оскільки, судовому засіданні встановлено, що на підставі п. 3.7 ст.3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» не підлягають зупиненню виконавчі провадження щодо рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка виникла до 1 січня 2011 року, яким є позивач у справі та стягувачем боргу з ТОВ «ДТЕК Ровенькиантрацит» в особі ВП «ЦЗФ Комендантська» по внескам на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державний виконавець безпідставно зупинив виконавче провадження.

З огляду на викладене, позовні вимоги про скасування постанови про зупинення виконавчого провадження від 02 липня 2012 року ВП № 25601609 підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання дій відділу Державної виконавчої служби Ровеньківського міського управління юстиції по зупиненню виконавчого провадження № 25601609 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Луганським окружним адміністративним судом - незаконними, судом встановлено наступне.

За нормами цивільного законодавства протиправною визнається така поведінка заподіювача шкоди, яка порушує правову норму і наявне суб'єктивне право потерпілої особи.

Оскільки нормами законодавства про виконавче провадження державному виконавцю надано право на зупинення виконавчого провадження саме з підстав внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», але при прийнятті оскажуваної постанови про зупинення виконавчого провадження відповідачем не було враховано норми іншого закону, а саме п.3.7 ст.3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», та враховуючи те, що позивач не обґрунтував позовні вимоги в частині протиправності дій, а судом не було виявлено таку протиправність, позовні вимоги в частині визнання незаконними дій Ленінського відділу Державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, не підлягають задоволенню.

За таких обставин позовні вимоги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Перевальському районі підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги - задовольнити частково.

Скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 02 липня 2012 року №25601609 про зупинення виконавчого провадження.

В решті позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено та підписано 12 грудня 2012 року.

СуддяЮ.Ю. Мазур