Справа № 22-2476-2006 Головуючий у 1-й інстанції-Ковальчук СЯ.
Категорія - 23 Доповідач - Сукач Т.О.
РІШЕННЯ Іменем України
11 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
головуючої судді - Бубличенко В.П.
суддів Голованя A.M.
Сукач Т.О.
при секретарі Савченко Н.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Гайворонського районного суду від 28 березня 2006 року і
ВСТАНОВИЛА:
В жовтні 2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що 15 червня 2005 року відповідач перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «Пежо-Боксер», рухаючись заднім ходом, не упевнившись в безпеці руху здійснив наїзд на позивачку ОСОБА_2 та пошкодив автомобіль «Форд-Сієра», власником якого є ОСОБА_1.
Внаслідок неправомірних дій відповідача, ОСОБА_2 спричинені тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоров*я. На лікування в Гаиворонській ЦРЛ з 15 по 25.06.2005 року нею витрачено 126 грн. Також їй завдано моральної шкоди, яку вона визначила в сумі 5 000 грн.
В зв'язку з пошкодженням автомобіля «Форд-Сієра», позивачу ОСОБА_1 завдана матеріальна шкода в розмірі 1 605,55 грн. та моральна - 3 000 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили суд задовольнити їх вимоги.
Заочним рішенням Гайворонського районного суду від 28 березня 2006 року з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди стягнуто 1 605,55 грн., 2 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, 200 грн. судових витрат та 500 грн. витрат за надання юридичної допомоги.
На користь ОСОБА_2 з ОСОБА_6 і ОСОБА_3. стягнуто 244 грн. матеріальної шкоди та 3 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні вимог до ОСОБА_4 позивачам відмовлено.
Суд дійшов висновку, що належними відповідачами в справі є ОСОБА_5, який скоїв ДТП, що стало причиною заподіяння позивачам матеріальної і моральної шкоди і ОСОБА_3 як власник джерела підвищеної небезпеки та особа з якою ОСОБА_5
1
перебував в трудових відносинах , тому саме вини повинні нести відповідальність перед позивачами.
Ухвалою суду від 12 липня 2006 року ОСОБА_5 відмовлено в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 поросить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення яким відмовити позивачам в задоволенні позовних вимог до нього. Посилається на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст.ст. 1187,1172 ЦК України, щодо відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки. На думку відповідача, відповідати перед позивачами повинен ОСОБА_3, як власник автомобіля «Пежо-Боксер» і його, ОСОБА_6, роботодавець.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині вирішення питання про стягнення з ОСОБА_3 і ОСОБА_6 матеріальної і моральної шкоди з таких підстав.
Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах (ч.З ст.1187 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Стягуючи матеріальну і моральну шкоду з ОСОБА_6 і ОСОБА_3 суд виходив з того, що ОСОБА_5 повинен її відшкодувати відповідно із ст. ст. 1166,1167 ЦК України, а ОСОБА_3, як власник джерела підвищеної небезпеки згідно ст.1187 ЦК України та особа, працівником якої при виконанні трудових обов'язків завдано шкоди.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він суперечить встановленим судом обставинам.
Із матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 посилався на те, що 15 червня 2005 року ОСОБА_5 самовільно взяв автомобіль, на підприємстві він працював різноробочим. Доручень на виконання робіт віг відповідачу не давав. Довіреність на управління автомобілем видане на ім'я ОСОБА_7 (а.с.69).
Сам ОСОБА_5 в своїх поясненнях зазначав, що за кермо автомобіля він сів сам, коли ОСОБА_7 не було, доручення у нього не було, наряд на роботу не отримував. Поїхав з ОСОБА_7 на базар з власної ініціативи допомагати їй (а.с.69).
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що в судовому засіданні безспірно встановлено, що ОСОБА_5 самовільно взяв автомобіль, що належить ОСОБА_3, при цьому він не виконував роботу, обумовлену трудовим договором, укладеним з ОСОБА_3 Не впевнившись в безпеці руху заднім ходом відповідач ОСОБА_5 допустив зіткнення з автомобілем, що належить позивачу ОСОБА_1 та вчинив наїзд на позивачку ОСОБА_2, чим завдав їм матеріальної і моральної шкоди. Тому, на думку колегії суддів, нести відповідальність за завдану позивачам шкоду повинен ОСОБА_5 відповідно із ст.ст. 1166 ч. 1,1167 ч. 1 ЦК України.
В порушення вимог ст.212 ЦПК України суд дав неправильну оцінку встановленим обставинам на не вірно застосував норми матеріального права, а тому дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 повинен нести відповідальність разом з ОСОБА_5 як власник джерела підвищеної небезпеки та особа, яка є його роботодавцем.
Порушення судом норм матеріального і процесуального права є, відповідно до ст. 309 п.4 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову позивачів.
Суд правильно встановив обставини справи та визначив розмір відшкодування матеріальної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивачів.
Розмір матеріальної шкоди відповідачем не оспорюється.
Проте колегія суддів не може погодитися з розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивачів, визначеної судом.
Відповідно до ч.З ст.23 ЦК України розмір моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як вбачається із матеріалів справи, суд при вирішенні питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди дані положення закону не врахував, а тому необгрунтовано значно завищив її розмір.
Враховуючи обставини справи, характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнали позивачі, тривалість немайнових втрат, стан здоров*я позивачки ОСОБА_2 та враховуючи вимоги розумності і справедливості, колегія суддів визначає розмір відшкодування моральної шкоди для ОСОБА_2 в сумі 1 000 грн., а для ОСОБА_1 - в сумі 300 грн. Доказів того, що моральна шкода їм завдана на суми, зазначені в позові, позивачі суду не надали.
Суд обгрунтовано відмовив позивачам в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 Рішення суду в цій частині ніким не оспорене.
Колегія суддів не встановила порушення судом норм процесуального права на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, які є підставою для скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд.
Відповідно до ст.88 ч.1,5 ЦПК України та п/п «а», «д» п.1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» з відповідача на користь позивачів підлягають стягненню понесені ними і документально підтверджені судові витрати. На користь ОСОБА_1 - 759,50 грн. судових витрат, що пов'язані із сплатою судового збору, витрат на проведення товарознавчої експертизи та за надання юридичної допомоги адвокатом (а.с.7,8,15), а на користь ОСОБА_2 - 59,50 грн. судового збору (а.с.6).
На підставі ст.ст. 23,1166,1167,1172,1187 ЦК України, керуючись ст.ст.88,307, 309, 313,314,316 ЦПК України колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Гайворонського районного суду від 28 березня 2006 року скасувати в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_3 і ОСОБА_6 матеріальної і моральної шкоди.
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5:
- на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 1 605, 55 грн., 300 грн. у відшкодування моральної шкоди та 759,50 грн. судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору, витрат на проведення товарознавчої експертизи та за надання юридичної допомоги адвокатом ;
- на користь ОСОБА_2 244 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, 1 000 грн. у відшкодування моральної шкоди та 59,50 грн. судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову позивачів до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди залишити без зміни.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців, починаючи з 11 жовтня 2006 року.
4