РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" листопада 2006 р. | Справа № 2/319-3735 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Колубаєвої В.О.
Розглянув справу
за позовом Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" вул. Ямська, 32, м.Київ 38,03038
до Приватного агропромислового підприємства "Озерна" 47200, с. Озерна Зборівського району
про стягнення заборгованості.
За участю представників сторін:
Позивача: Козлов В.О.- довіреність №31 від 31.07.06р.
Відповідача: Іванкевич О.Я.- довіреність №3 від 10.10.06р.
Суть справи: Позивач пред'явив позов про стягнення 22610 грн. збитків, які він поніс внаслідок, втрати насіння гречки сорту "Україна" в кількості 8 тон взятого відповідачем на зберігання. Згідно умов договору №217 від 31.08.2001р "Про надання послуг по зберіганню насіння.
Відповідач позов не визнає, посилаючись на пропуск строку позовної давності. Просить в позові відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін і приймаючи до уваги, що:
1) Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України (2004р.) до позовів про стягнення збитків застосовується загальна позовна давність три роки.
У відповідності до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
2) 31.08.2001р. сторони заключили договір "Про надання послуг по зберіганню насіння №217 строк дії якого до 01.06.2002р.
Отже в договорі сторони передбачили зберігання товару на конкретний строк (до закінчення дії договору.)
Відтак, позивач керуючись ст. ст. 938,948 Цивільного кодексу України зобов'язаний після закінчення строку зберігання (строку дії договору) забрати річ.
3) З врахуванням ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається з 02.06.2002р. (зі спливом дії договору). Строк давності (3 роки) сплив 02.06.2005р.
Із вищезазначеного вбачається, що позивач звернувся в суд з пропуском позовної давності, а тому порушене право позивача захисту не підлягає та згідно ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові.
4) При розгляді справи враховувалось:
а) незважаючи на вимоги ухвали суду від 17.10.2006р. позивач не довів причину пропуску строку позовної давності .
З врахуванням ст. 33 Господарського процесуального кодексу України слід вважати, що така пропущена не з поважної причини, тому порушене право не підлягає захисту.
б) п.3 ст. 950 Цивільного кодексу України передбачає обставини при яких зберігач відповідає за втрату речі після закінчення строку зберігання.
Отже відповідач при відповідних обставинах, доведених в суді може нести відповідальність за втрату речі після 01.06.2002р.
Але це означає, що до даних правовідносин не застосовується позовна давність. Це означає, що відповідальність за втрату речі відповідач несе в межах строку позовної давності.
в) Позивач є державним підприємством і на нього поширюється позовна давність (ст. 268 Цивільного кодексу України)
5) Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України видатки по державному миту слід покласти на позивача.
6) Відповідно до ст. ст. 44, 47 –1 Господарського процесуального кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України №411 від 29.03.02 р. , витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пов’язані з розглядом даної справи в сумі 118 грн. покласти на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 43,49,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1) В позові відмовити.
2) Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 15 листопада 2006 року через місцевий господарський суд.
Суддя В.О. Колубаєва