Справа № 2505/2044/2012 Провадження № 22-ц/2590/3527/2012 Головуючий у I інстанції - Соколов О. О.

Категорія - цивільна Доповідач - Губар В. С.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2012 року

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіГубар В.С.,

суддів:Мамонової О.Є., Шемець Н.В.,

при секретарі:Летуті Ю.М.,

за участю:ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в:

В липні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, в якому просив стягнути з останньої 20000 грн., які були позичені їй як внески на поповнення оборотних коштів і три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення в сумі 325 грн., а всього 20325 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що 25 березня 2011 року він позичив грошові коти ОСОБА_5 в сумі 20000 грн. на підставі квитанції до прибуткового касового ордера № 597 та № 603.

Позивач вказує, що зазначені кошти відповідач обіцяла повернути до кінця року і на неодноразові звернення до ОСОБА_5 щодо повернення коштів, остання заперечувала отримання від позивача грошових коштів, тому відповідно до положень ст. ст. 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України позивач ОСОБА_6 змушений був звернутись до суду про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми за 198 днів, що складає 325 грн., та 20000 грн. суми позики.

Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 20000 грн. боргу за договором позики та вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт не погоджується з посиланням суду першої інстанції як на доказ укладення договору позики на прибуткові касові ордери, оскільки зазначені ордери за два місяці надала свідок ОСОБА_8, яка не мала права від її імені виписувати касові ордери.

Апелянт вказує, що вона дійсно визнала факт отримання від позивача грошових коштів на суму 20000 грн., проте позивачем не був зазначений строк та порядок повернення зазначених коштів, але за умовами договору вона повинна погашати борг товаром та іншими послугами.

Апелянт зазначає, що документи на отримання грошей в рахунок погашення боргу складались формально і не містили його підпису на підтвердження погашення боргу, що не було з'ясовано судом першої інстанції.

Крім того, апелянт вважає, що всупереч положенням ст. 61 ЦПК України позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, оскільки сума боргу йому була повернута.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк та порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6 посилався на те, що 25 березня 2011 року він надав в борг ОСОБА_5 кошти в сумі 20000 грн., які остання зобов"язалась повернути, надавши на підтвердження своїх вимог квитанції до прибуткового касового ордеру на підтвердження передачі коштів.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом по справі встановлено, що договір позики на суму 20000 грн. в письмовій формі між сторонами не укладався.

В матеріалах справи містяться копії квитанцій до прибуткового касового ордера від 25 березня 2011 року № 603 на суму 10000 грн. та № 597 на суму 10000 грн. (а.с. 6, 7).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушила умови договору, не повернувши суми боргу, та всупереч положенням ст. 60 ЦПК України не надала доказів на підтвердження повернення боргу.

Проте, даний висновок суду не гуртується на матеріалах справи та не відповідає нормам права, що регулюють спірні правовідносини.

Надані позивачем квитанції до прибуткових касових ордерів від 25 березня 2011 року №№ 603, 597 не можна визнати договорами позики в розумінні ст. 1046 ЦК України, оскільки вони були отримані СПД ОСОБА_5 як прийняті внески на поповнення обігових коштів.

Крім того, в справі відсутні будь-які докази, що кошти в сумі 20000 грн. були отримані відповідачем ОСОБА_5 і в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження передачі визначеної суми грошових коштів ОСОБА_5

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що 25 березня 2011 року між сторонами не був укладений договір позики на суму 20000 грн.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обгрунтованим, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2012 року скасувати.

ОСОБА_6 в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: