Справа № 2-306/11

Провадження № 2/2302/8/2012

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2012 року Городищенський районний суд

Черкаської області

у складі: головуючого - судді Подороги Л.В., при секретарі Гудзь І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину спільно нажитого майна та розподіл його в натурі, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину спільно нажитого майна та розподіл його в натурі, посилаючись на те, що з серпня 1987 року по липень 2010 року, вони з відповідачем ОСОБА_2 проживали однією сім'єю. За період спільного проживання, відповідач, у 1991 році, отримала в дар недобудований житловий будинок без господарських будівель по АДРЕСА_1. За час спільного проживання сторін, вказаний житловий будинок був добудований, здійснено будівництво господарських будівель. Крім цього, за період спільного проживання, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали транспортний засіб «MERSEDES-BENZ». Оскільки, у добровільному порядку сторони не можуть розділити спільно нажите майно, ОСОБА_1 просив визнати житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ним право власності на ? частину вказаного житлового будинку. Транспортний засіб «MERSEDES-BENZ» просив залишити за відповідачем, при умові компенсації на його користь половини вартості автомобіля в сумі 35000 грн. 00 коп.. Також, просив стягнути з відповідача дохід від підприємницької діяльності в сумі 5000 грн. 00 коп..

У ході розгляду справи, позивач ОСОБА_1 доповнив позовні вимоги, просив визнати господарські споруди (веранду, ганок, сарай, прибудову, навіс, вбиральню, криницю, огорожу, вимощення), розташовані по АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Крім цього, просив визнати за ним право власності на ? частину господарських споруд (веранду, ганок, сарай, прибудову, навіс, вбиральню, криницю, огорожу, вимощення та здійснити розподіл його в натурі. Стягнути з ОСОБА_2, на його користь, компенсацію за добудову житлового будинку та проведення комунікацій (телефон, газ, водопровід, каналізацію, рами, підлогу, двері) в сумі 20000 грн. 00 коп.. Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати за проведення будівельно-технічної експертизи в сумі 3000 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 1500 грн. 00 коп.. Представник позивача - ОСОБА_3 підтримала вимоги свого довірителя.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали, подали письмові заперечення та зазначили, що житловий будинок, що по АДРЕСА_1, був набутий відповідачем у порядку спадкування і є її особистою приватною власністю. Щодо вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 компенсації за добудову житлового будинку та проведення комунікацій в сумі 20000 грн. 00 коп., вважають, що вказаний розмір компенсації нічим не обґрунтований. Право власності на транспортний засіб «MERSEDES-BENZ» просили визнати за позивачем, при умові компенсації половини його вартості на користь відповідача.

Вислухавши сторін та їх представників, свідків, судового експерта ОСОБА_5, оцінювача нерухомості ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.10.1987 року по 02.12.2010 року.

Як не заперечувалося сторонами, вони почали проживати у будинку, що по АДРЕСА_1 з весни 1992 року. Даний будинок збудував батько відповідача та він був зареєстрований за бабою відповідача - ОСОБА_7. Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, будинок перейшов у спадок відповідачеві ОСОБА_2 (свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.1999 року (а.с. 37).

Станом на 01.05.1992 року - визнана сторонами дата початку спільного проживання у спірному будинку, в ньому були змуровані стіни, виготовлено дах, виконано часткові першочергові внутрішні роботи, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи № 9-8/11 від 09.09.2011 року (перелік робіт зазначений на а.с. 22 висновку).

Починаючи з 01.05.1992 року і до розірвання шлюбу - 02.12.2010 року, сторони по справі здійснили внутрішні та зовнішні роботи по улаштуванню будинку, провели водяне та газове постачання, телефонний зв'язок, збудували на території садиби підсобні та господарські приміщення і добудови, викопали криницю, виготовили огорожу тощо (детальний перелік виконаних робіт викладений на а.с. 23-25 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 9-8/11 від 09.09.2011 року). Крім цього, за доводами самої ж відповідача, нею, згідно договору від 24.07.1992 року (тобто під час перебування у шлюбі), поруч із спірним будинком, було придбано житловий будинок під знесення (а.с. 33). Після розібрання даного будинку, будівельні матеріали (цегла тощо), були використані для будівництва господарських приміщень на території будинковолодіння АДРЕСА_1, а земельна ділянка була приєднана до даного господарства. Ця обставина також підтверджує факт використання спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у поліпшенні господарства, власником якого була ОСОБА_7. Факт будівництва та улаштування будинковолодіння сторонами по справі, у вище вказаний період, також підтверджуюся показами свідків ОСОБА_8 (а.с. 52), ОСОБА_9 (а.с. 53), ОСОБА_10 (а.с. 54), ОСОБА_11 (а.с. 54-55).

Суд не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_12 (а.с. 55-56) про будівництво ним особисто господарських споруд, оскільки його покази суперечать показам сторін по справі, показам свідків та письмовим доказам. Суд також враховує його особисту зацікавленість як батька відповідача по справі.

Таким чином, суд вважає невірною думку відповідача та її представника про те, що будинковолодіння по АДРЕСА_1, належить виключно відповідачеві, оскільки вона прийняла його у спадок.

У даному випадку, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2, відповідно до ст. 1218 ЦК України (до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті), прийнявши у спадок після смерті ОСОБА_7 спірний будинок, також прийняла на себе обов'язок нести цивільну відповідальність за поліпшення спадкового майна.

При цьому, суд враховує положення ст. 62 СК України, відповідно до якої, якщо майно дружини, чоловіка, за час шлюбу, істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових відносин чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно, у разі спору, може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суди мають застосовувати положення частини 4, 5 ст. 71 СК України, щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попередньо внесенням другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі, коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні, без реального його поділу і залишає майно у спільній частковій власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Враховуючи специфіку та обставини справи, зокрема перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, зведення та облаштування господарства протягом тривалого часу в інтересах сім'ї, вбачається, що відповідач дійсно має право на свою частку в будинковолодінні, що по АДРЕСА_1.

Однак, усі можливі дії суду, які виразилися у заслуховуванні доводів сторін, допиті свідків, судового експерта ОСОБА_5, оцінювача ОСОБА_6, дослідженні наданих сторонами доказів, не дають можливості суду визначити ідеальні частки кожного із сторін. Даній неможливості суду визначити ідеальний розмір часток у спільному майні подружжя також слугують дії самих сторін по справі, які, на ґрунті особистих образ, намагаються помститися один-одному через суд, шляхом не заявлення чи не прийняття будь-яких реальних варіантів поділу майна або можливих компенсацій та не погоджуючись на будь-які пропозиції суду щодо такого, фактично зайнявши позицію «розподіляйте як хочете».

Таким чином, розглянувши позов у межах заявлених вимог та при відсутності зустрічних позовних вимог, суд вважає за справедливе, визнати будинковолодіння АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без виділення часток в натурі.

Крім цього, під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_2 було придбано транспортний засіб - мікроавтобус, марки «MERSEDES-BENZ», модель 312 D, д/н НОМЕР_1, 1996 року випуску.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України, ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Щодо вирішення питання поділу автомобіля «MERSEDES-BENZ», суд враховує положення ч. 2 ст. 71 СК України, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Суд вважає переконливими доводи позивача та вважає за необхідне їх задовольнити про виділення відповідачеві із спільного майна подружжя транспортного засобу «MERSEDES-BENZ», який за нею ж і зареєстрований та знаходиться в її розпорядженні, оскільки переоформлення права власності потребує значних затрат, а також основною підставою для придбання такого виду транспортного засобу як мікроавтобус, була мета його використання у підприємницькій діяльності відповідачем ОСОБА_2 (перевезення товару тощо), тобто він є таким, що підпадає під річ, яка визначена ч. 3 ст. 71 СК України. Відсутність у відповідача посвідчення на право керуванням автомобілем не може бути підставою для виділення транспортного засобу позивачеві, оскільки, за наявності вказаних обставин, є недоцільним, у порівнянні з можливістю позивача отримати посвідчення на право керування автотранспортом чи скористатися послугами водія.

Враховуючи те, що згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи № 178/11 від 14.02.2012 року, дійсна ринкова вартість автомобіля марки «MERSEDES-BENZ», д/н НОМЕР_1, становить 48 090 грн. 44 коп., суд вважає за необхідне стягнути з відповідача, на користь позивача, половину його вартості в розмірі 24 045 грн. 22 коп..

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на його користь доходу від підприємницької діяльності в розмірі 5000 грн. 00 коп., суд вважає за необхідне відмовити. Так, відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», майно фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності, а позивачем, всупереч вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не доведено суду обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог.

Суд також вважає, що позивачеві слід відмовити і у задоволенні його вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 3000 грн. 00 коп. за проведення будівельно-технічної експертизи та 1500 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, оскільки вони не підтвердженими документально, відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 183, 364, 368 ЦК України, ст.ст. 60, 62, 70, 71 СК України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 5, 10, 30, 60, 88, 212, 213, 215, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати житловий будинок садибного типу з надвірними спорудами, що по АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без виділення часток в натурі.

Залишити у власності ОСОБА_2 автомобіль марки «MERSEDES-BENZ», державний номерний знак НОМЕР_1, 1996 року випуску, модель 312 D, типу мікроавтобус-D, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, об'єм двигуна 2874, тип пального - дизельне паливо, жовтого кольору.

Стягнути з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_1, половину вартості автомобіля «MERSEDES-BENZ», державний номерний знак НОМЕР_1, 1996 року випуску в сумі 24 045 (двадцять чотири тисячі сорок п'ять) грн. 22 коп..

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області, через суд першої інстанції, протягом 10 днів, з дня його проголошення.

Суддя Л. В. Подорога