ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

ВСТАНОВИВ:

          24.02.2006р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Конфекція” звернулась до господарського суду Тернопільської області з позовом до  Товариства з обмеженою відповідальністю “Міське бюро технічної інвентаризації”; Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 13.12.2005р., виданого Товариством з обмеженою відповідальністю “Міське бюро технічної інвентаризації”; при цьому позивач посилається на неправомірне позбавлення його права власності внаслідок видання оспорюваного реєстраційного посвідчення, та на статті 48, 49, 57 Закону України “Про власність”, що передбачають право власника на захист його майна.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.03.2006 року (суддя Турецький І.М.) позов задоволено; визнано недійсним реєстраційне посвідчення № НОМЕР_1 щодо права власності на нерухоме майно -будинок виробничника з магазином під літерою “А” площею 480, 3 кв.м., фінський склад під літерою “Д”, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, та зареєстровані за ОСОБА_1, видане Товариством з обмеженою відповідальністю “Міське бюро технічної інвентаризації” АДРЕСА_2 з моменту його видання , як таке, що видане всупереч чинного законодавства України. 

Судове рішення мотивовано правом позивача на захист його права власності на спірне майно у спосіб, передбачений законодавством України.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням місцевого суду, до касаційної інстанції в порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України звернулась особа, що вважає порушеними її права як власника спірного майна, оскільки її не було залучено до участі у справі, а прийняте судове рішення стосується її майнових прав; просить скасувати рішення місцевого суду та припинити провадження у справі.

При цьому скаржник покликається на видачу йому визнаного недійсним реєстраційного посвідчення як фізичній особі, що зумовлює непідвідомчість вказаного спору господарським судам України.

Сторони не надали відзив по суті касаційних вимог, не скористались правом на участь в судовому засіданні.

З огляду на розбіжності у імені заявника касаційної скарги в розумінні статті 28 Цивільного кодексу України (щодо імені та по-батькові фізичної особи ОСОБА_1) судом було витребувано додаткові докази, що підтверджують ім'я скаржника, та відповідні докази уповноваження особи, що підписала касаційну скаргу, діяти від імені скаржника.

На вимогу ухвали суду скаржником було надано уточнення, згідно яких заявником є фізична особа ОСОБА_1, в інтересах якої на підставі нотаріально посвідченого доручення від 24.01.06р. діє ОСОБА_2.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111⁷ Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, предметом позову є визнання недійсним реєстраційного посвідчення № НОМЕР_1 щодо права власності на нерухоме майно -будинок виробничника з магазином під літерою “А” площею 480, 3 кв.м., фінський склад під літерою “Д”, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, та зареєстровані за виданого Товариством з обмеженою відповідальністю “Міське бюро технічної інвентаризації” АДРЕСА_2 з моменту його видання; оспорюване посвідчення реєструє право власності на вище перелічене майно за фізичною особою  ОСОБА_1.

Господарським судом першої інстанції було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.05р., зареєстрованого у реєстрі під НОМЕР_2, та акту прийому-передачі нерухомого майна від 31.01.05р. позивачем було набуто права власності на нерухоме майно -будинок виробничника з магазином під літерою “А” площею 480,3кв.м., фінський склад під літерою “Д”, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, про що Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації було видано реєстраційне посвідчення від 07.02.2005р.

Натомість 13.12.05р. Товариством з обмеженою відповідальністю “Міське бюро технічної інвентаризації” реєстраційне посвідчення на те саме майно було видано фізичній особі ОСОБА_1.

Керуючись статтею 41 Конституції України, Законом України “Про власність” та статтями 316, 317, 319, 321, 328, 329 Цивільного кодексу України господарський суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача.

Однак судова колегія вважає висновок місцевого суду таким; що не ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 111¹⁰ Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв постанову, яка стосується прав і обов'язків сторін, які не були залучені до участі у справі.

Судове рішення про визнання недійсним реєстраційного посвідчення про право власності на майно безпосередньо стосується цивільних прав та обов'язків  осіб, чиє право власності посвідчує визнане недійсним посвідчення.

Натомість судове рішення не містить встановлених обставин справи щодо прав та обов'язків скаржника, з'ясування питання підвідомчості даної справи господарським судам України.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що прийняте по справі судове рішення не може  вважатись законним та обґрунтованим, оскільки прийняті з порушенням норм  процесуального права.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111⁷ Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду підлягає скасуванню, а справа -  направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111⁷, пунктом 3 статті 111⁹, статтями 111¹⁰, 111¹¹, 111¹² Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 02.03.2006р. у справі № 3/38-398 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий                                                                                  Т. Дроботова

Судді :                                                                                            Н. Волковицька  

                                                                                                       Л. Рогач