УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" вересня 2012 р. справа № 2а-0470/13573/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.
суддів: Проценко О.А. Шлай А.В.
секретар судового засідання Фірсік Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2011 року по справі № 2а/0470/13573/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „АТБ-маркет" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „АТБ-маркет" (далі -ТОВ „АТБ-маркет") звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі - СДПІ) в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 07.06.2011 року № 0000508822/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 970 221 грн., в тому числі 1 970 220 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2011 року по справі № 2а/0470/13573/11 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську №0000508822/0 від 07.06.2011 року.
В апеляційній скарзі відповідач просить оскаржувану постанову скасувати, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції -без змін, як законне та обґрунтоване.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, будучи повідомленими належним чином.
Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України судове засідання проведено за відсутності представників сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
З огляду на реорганізацію Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську судом допущено заміну позивача Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби в порядку процесуального правонаступництва.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги і заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю „АТБ-маркет" з питань своєчасності, правильності та повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ „Торгстройінвест", ТОВ фірма „Валісей" за період з 01.02.2011р. по 28.02.2011р.
Результати перевірки оформлені актом №909/08-03/2-30487219 від 23.05.2011р.
В ході перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, частин 1, 2 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, ч.1 ст. 203, ч.1,2 ст. 215 та ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України та безпідставного віднесення позив0430ем до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 1970220 грн. по операціям з ТОВ "Торгстройінвест", ТОВ фірма „Валісей" та занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет (рядок 27) по декларації за лютий 2011 року в розмірі 1970220 грн. у зв'язку з нікчемністю правочину укладеного між підприємствами.
На підставі висновків, викладених в акті перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення №0000508822/0 від 07.06.2011р., яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 1 970 221 грн., в тому числі 1 970 220 грн. за основним платежем та 1,00 грн. штрафних санкцій.
Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до п. 75.1.2. ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також отримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначено статтею 79 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 79.1. статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 78.1.1. п.78.1. ст.. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, а саме: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Отже, відповідно до приписів вказаної статті однією з обставин для проведення документальної позапланової перевірки є не ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
За змістом пункту 79.2. статті 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
В наказі про проведення перевірки від 20.05.2011р. №339 та повідомленні про її проведення від 23.05.2011р., копії яких містяться в матеріалах справи, не зазначено жодної обставини, передбачених статтями 77 та 78 Податкового кодексу України.
Відповідачем не надано до суду доказів своєчасного направлення позивачу обов'язкового письмового запиту, копії наказу про проведення перевірки та повідомлення про її проведення.
При цьому, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, письмовий запит про надання інформації отримано позивачем 23.05.2011р., наказ про проведення перевірки видано 20.05.2011р., повідомлення про проведення та акт перевірки датовано 23.05.2011р.
Вказане свідчить про те, що відповідачем не було надано платнику податків -позивачу для відповіді на письмовий запит податкового органу 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Фактично письмовий запит податкового органу було отримано позивачем після проведення перевірки та складення акта перевірки.
Зважаючи на ненадання податковим органом доказів на спростування вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо відсутності у податкового органу обов'язкових передумов для прийняття рішення про призначення документальної позапланової перевірки, встановлених п.п. 78.1.1. п.78.1. ст. 78 Податкового кодексу України та відсутність правових підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки згідно статті 79 Податкового кодексу України.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що що ТОВ „АТБ-маркет" мало взаємовідносини:
- з ТОВ фірма „Валісей" згідно договору поставки №29171 від 01.01.2011р. ТОВ фірма „Валісей" поставило ТОВ „АТБ-маркет" у лютому 2011р. продовольчі товари (овочі, фрукти в асортименті) на загальну суму 5120796,48 грн., в т.ч. ПДВ -853466,08 грн. На підтвердження здійснення вказаної операції ТОВ фірма „Валісей" було складено та надано на адресу позивача наступні документи, копії яких було надано до суду: податкові накладні, видаткові накладні. Розрахунки за придбані товари були здійснені ТОВ „АТБ-маркет" у безготівковій формі. Сума сплаченого ПДВ включена до складу податкового кредиту за лютий 2011р. Надалі ТОВ „АТБ-маркет" реалізувало придбану у ТОВ фірма „Валісей" продукцію кінцевому споживачу через мережу роздрібних магазинів, що підтверджується поясненнями позивача та не спростовано матеріалами справи.
На час укладення вищевказаного правочину позивачем із ТОВ фірма „Валісей" і під час його виконання, сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, ні установчі документи контрагента позивача, ні його свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість не визнані в установленому порядку недійсними (виходячи з довідки від 03.10.2011 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АЄ №081899). Відповідачем не надано до матеріалів справи належних доказів на спростування факту можливості підприємств вступати в господарські правовідносини в період існування спірних правовідносин.
-з ТОВ „Торгстройінвест" згідно договорів поставки від 01.01.2010р. №23077, від 01.01.2011р. №28050. ТОВ „Торгстройінвест" поставило ТОВ „АТБ-маркет" у лютому 2011р. продовольчі товари (масло вершкове) на загальну суму 6700525,04 грн., в т.ч. ПДВ -1116754,17 грн. На підтвердження здійснення вказаної операції ТОВ „Торгстройінвест" було складено та надано: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні. Якість продукції, виробником якої є ВАТ „Жашківський маслозавод", підтверджена відповідними посвідченнями про якість, копії яких завірені постачальником. Розрахунки за придбані товари були здійснені ТОВ „АТБ-маркет" у безготівковій формі. Сума сплаченого ПДВ включена до складу податкового кредиту за лютий 2011р. Надалі ТОВ „АТБ-маркет" реалізувало придбану у ТОВ „Торгстройінвест" продукцію кінцевому споживачу через мережу роздрібних магазинів, що підтверджується поясненнями позивача та не спростовано матеріалами справи.
На час укладення вищевказаних правочинів позивача із ТОВ „Торгстройінвест" так і під час їх виконання, сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, ні установчі документи контрагента позивача, ні його свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість не визнані в установленому порядку недійсними, підприємство ТОВ „Торгстройінвест" і надалі продовжувало працювати після складення акту перевірки відносно нього (відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АЄ №081483). Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів на спростування факту можливості підприємств вступати в господарські правовідносини в період існування спірних правовідносин.
Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);
Виходячи з приписів п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
В силу п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Факт виконання договорів укладених позивачем з ТОВ фірма „Валісей", ТОВ „Торгстройінвест" підтверджується: податковими накладними, накладними, товарно -транспортними накладними, копіями посвідчень про якість товару, що поставлявся ТОВ „Торгстройінвест", копіями пропусків, що виписані службою охорони складів ТОВ „АТБ-маркет" та відомостями пропуску постачальників, зокрема ТОВ фірма „Валісей" на КПП, в яких зазначено: підприємство-постачальник, час прибуття і вибуття, номерний знак автомобіля, проставлено штамп відповідного складу та підпис особи, що відповідальна за приймання товару. Наведені документи підтверджують факт надходження товарів на склади ТОВ „АТБ-маркет" від ТОВ фірма „Валісей", ТОВ „Торгстройінвест".
При виконанні укладених договорів позивачем отримані належним чином оформлені податкові накладні, які відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України та нормам Порядку заповнення податкової накладної (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379), що не заперечувалось відповідачем.
Ні в акті перевірки, ні в подальшому відповідач не заперечує того, що формування валових витрат та податкового кредиту позивачем проводилося на підставі належним чином оформлених документів первинного бухгалтерського та податкового обліку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість доводів відповідача про те, що правочини були укладені без мети реального настання правових наслідків.
Крім того, висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем та його контрагентами вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками органу ДПС зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні" не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.
Відповідно до статті 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.
При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентом, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.
Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі „Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.2009р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
З огляду на викладене, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби -залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2011 року по справі № 2а/0470/13573/11 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: Т.І. Ясенова
Суддя: О.А. Проценко
Суддя: А.В. Шлай