Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/490/2126/12 Головуючий у 1 й інстанції - Савченко Є.М.

Справа № 401/7370/12 Доповідач - Крот С.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2012 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Крот С.І.

суддів Косенко Л.М., Ферафонтова В.Ю.

за участю прокурора Харів Н.А.

потерпілого ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2012 року.

Цим вироком

ОСОБА_3,

уродженця м. Дніпропетровська,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

раніше не судимого,-

засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що 15 червня 2011 року, приблизно о 07.00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп"яніння, знаходячись біля торгівельного кіоску, розташованого по АДРЕСА_1, за обставин, встановлених судом та детально наведених у вироку, умисно, з корисливих мотивів, вчинив напад з метою заволодіння майном потерпілого, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров"я ОСОБА_2, та відкрито заволодів майном останнього, а саме: мобільним телефоном «Нокіа 6300»зі стартовим пакетом оператора та грошовими коштами на рахунку, гаманцем з грошима, ланцюжком та кулоном з жовтого металу, всього на суму 7074 грн. 35 коп., після чого з місця вчинення злочину зник.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_3 посилається на те, що вирок суду є незаконним, просить вирок суду скасувати, а справу закрити за відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України. Скаржник зазначає, що його вина у вчиненні цього злочину не доведена, обвинувачення побудовано виключно на показаннях потерпілого ОСОБА_2, який його обмовив, інших доказів його винуватості не виявлено. Зазначає, що на нього на досудовому слідстві чинився тиск працівниками міліції з метою отримання показань, які були потрібні слідчому. Посилається ОСОБА_3 і на те, що майно ОСОБА_2, яким він начебто заволодів, було знайдено не в нього, а навпаки, його майно знайдено в потерпілого. Не заперечує, що між ним та потерпілим відбулася обоюдна бійка на грунті сварки, при якій тілесні пошкодження заподіяні ними одне одному.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора Харів Н.А. та потерпілого ОСОБА_2 про залишення без задоволення апеляції засудженого, а вироку -без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого на вирок суду задоволенню не підлягає за таких підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій щодо потерпілого ОСОБА_2 відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у встановленому законом порядку та належно перевіреними в судовому засіданні доказами, яким суд дав правильну оцінку.

З викладеними в апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_3 доводами про те, що він не заволодівав майном ОСОБА_2 шляхом розбою, колегія суддів погодитися не може.

Ці заперечення проти звинувачення детально розглядалися судом і спростовані наведеними у вироку доказами.

Як свідчать наявні в кримінальній справі докази, у явці з повинною засуджений ОСОБА_3 добровільно повідомив, як він, перебуваючи в стані алкогольного сп"яніння, під час конфлікту з ОСОБА_2, побив останнього та заволодів його телефоном, гаманцем з грошима та ланцюжком (т. 1 ст. 111).

Аналогічні показання ним були дані під час допиту його як підозрюваного, так і обвинуваченого за ч. 2 ст. 186 (т. 1 а.с. 124-125, 176-177), визнаючи себе винуватим у зазначеному злочині. При цьому обвинувачений розповідав, що наніс потерпілому не менш 5 ударів в область голови ту тулубу, та забрав у нього гаманець, в якому були грошові кошти в сумі 2000 гривень та 100 доларів США, мобільний телефон Нокіа 6300 та золотий ланцюжок. Зазначив, що викрадений телефон продав невідомому чоловіку, гаманець викинув, гроші витратив на особисті потреби, ланцюжок загубив.

В подальшому під час розслідування справи на підставі ст. 63 Конституції України відмовився давати пояснення щодо пред'явленого йому обвинувачення.

Під час судового розгляду справи, як убачається з протоколу судового засідання, він не визнав себе винним у злочині та стверджував, що майном потерпілого не заволодівав. При цьому не заперечував, що під час бійки з потерпілим міг завдати потерпілому тілесних пошкоджень, але вважає, що закриту черепно-мозкову травму та струс головного мозку заподіяти не міг.

Суд обґрунтовано визнав достовірними показання ОСОБА_3 на стадії досудового слідства, в яких він визнав себе винним у даному злочину, оскільки вони узгоджуються і доповнюються показаннями потерпілого ОСОБА_2 про заволодіння його мобільним телефоном «Нокіа 6300», гаманцем з грошима та ланцюжком з кулоном ОСОБА_3 за обставин, викладених у вироку, а також про те, що в результаті застосування до нього фізичного насильства з боку засудженого йому були спричинені легкі тілесні ушкодження.

Мотивів для обмови потерпілим ОСОБА_3 суд не встановив і такі мотиви не містяться в апеляційній скарзі засудженого.

Також зазначене підтверджують і показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, судово-медичного експерта та інші докази у справі, зокрема дані, отримані під час відтворення обстановки та обставин події, висновки судово-медичних експертиз № 184е від 30.05.2012 року та № 1881е від 31.05.2012 року про наявність у потерпілого тілесних ушкоджень.

Під час досудового слідства та при розгляді справи в суді були встановлені і досліджені всі обставини, з"ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, проведені необхідні експертизи, належним чином з"ясовані обставини, що характеризують об"єкт і об"єктивну сторону злочину, допитані всі особи, показання яких має істотне значення для справи. Тому колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_3 про відсутність доказів його вини у вчиненні розбою, а за наявністю доказів кваліфікації дій останнього за ч. 1 ст. 187 КК України про відсутність в його діях складу злочину є безпідставними.

Твердження в судовому засіданні та апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_3 з"явився з повинною і дав показання при проведенні досудового слідства, в яких обмовив себе під впливом недозволених методів слідства, також є безпідставними. Такі посилання підсудного перевірялись в судовому засіданні і підтвердження не знайшли, про що обґрунтовано зазначено у вироку. Жодних доказів про недозволені методи слідства в апеляційній скарзі не наведено.

Посилання ОСОБА_3 в апеляції на те, що судом не прийняті до уваги показання свідка ОСОБА_5, яка показала, що він не заволодівав майном потерпілого та бачила, як він наніс удар ОСОБА_2, від якого останній упав на землю, а він після цього зразу ж втік, при цьому ніяким майном не заволодівав, та також бачила незнайомого чоловіка, який після того, як він втік, знаходився біля лежачого потерпілого та взяв у нього щось з карману, є необґрунтованими, та спростовуються поясненнями самого свідка ОСОБА_5 на досудовому слідстві (т. 1 а.с. 185-190) та даними в судовому засіданні (т. 2 а.с. 163) про те, що вона побачила, як підсудний вдарив потерпілого (як пізніше узнала ОСОБА_2.) по голові, від чого останній упав, а коли вона вирішила підійти до нього, то по ходу свого руху побачила, як підсудний втік. Посилання в апеляції ОСОБА_3 про те, що майном потерпілого могла заволодіти інша особа, зокрема, незнайомий чоловік, суд також обґрунтовано не прийняв до уваги, оскільки ці доводи спростовуються показаннями потерпілого, свідків, в тому числі і свідка ОСОБА_5, показаннями засудженого на досудовому слідстві, де він визнавав себе винним.

Спростовуються матеріалами справи і доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 своїми показаннями не підтверджували його вини в скоєному злочині, а лише характеризували його або ж розповідали про те, що чули про начебто скоєний ним злочин, оскільки показання названих свідків об"єктивно узгоджувалися і доповнювали один одного, а також відповідали іншим доказам у справі.

Так свідок ОСОБА_4 пояснював, що по телефону в розмові з ним ОСОБА_3 не заперечував причетність до скоєння розбійного нападу, цікавився в нього (оскільки ОСОБА_4 спілкувався з бабусею потерпілого), яким чином можна відшкодувати збитки потерпілому, висловлювався про намір обов"язково поїхати в лікарню до потерпілого з метою залагодження своїх проблем.

Свідок ОСОБА_6 пояснював, що по телефону в розмові з ним ОСОБА_3 підтверджував, що заволодів майном потерпілого ОСОБА_2 із застосуванням насильства.

В суду не було підстав сумніватися в достовірності показань вищевказаних свідків, а тому він правильно обґрунтував ними свої висновки у вироку.

Доводи ж засудженого про те, що деякі обставини справи всебічно не досліджені: зокрема: необґрунтовано відхилені його клопотання про допит свідків, а саме: адміністратора та бармена кафе «ПАБ ТАЛЛЕР», є безпідставними та не свідчать про неповноту слідства, оскільки засудженим не були вказані анкетні дані осіб, які за його клопотанням підлягали виклику в судове засідання в якості свідків, та, крім того, на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судовому засіданні, з достатньою повнотою з"ясовано всі обставини зазначеного у вироку злочину.

Твердження засудженого ОСОБА_3 про те, що доказом про відсутність підтвердження його вини, є той факт, що майно потерпілого, яким він начебто заволодів, в ході слідства не було знайдено, при тому, що його майно знайдено у потерпілого ОСОБА_2, також є безпідставним, оскільки колегією сіддів визнані достовірними показання ОСОБА_3 на стадії досудового слідства, згідно з якими він пояснював, що викрадений телефон у потерпілого продав невідомому чоловіку, гаманець викинув, гроші витратив на особисті потреби, ланцюжок загубив. Ці показання також узгоджуються з показаннями потерпілого, свідків, іншими доказами по справі, крім того і сам засуджений в апеляції не заперечує той факт, що знаходився поряд з потерпілим в той час і в тому місці, коли на останнього був скоєний розбійний напад.

Отже доводи засудженого ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про відсутність у справі об"єктивних доказів, які б підтверджували його вину у вчиненні нападу з метою заволодіння майном потерпілого, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров"я, є безпідставними.

Таким чином, всебічно і повно дослідивши обставини справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність ОСОБА_3 у вчиненні нападу з метою заволодіння майном потерпілого, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров"я.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 в зазначеному злочині відповідає доказам, які були предметом дослідження в судовому засіданні та які суд поклав в основу обвинувального вироку. Проявів упередження щодо ОСОБА_3 як з боку слідчих органів, так і суду вивченням матеріалів справи не виявлено.

За таких обставин не має підстав вважати, що у справі допущена суттєва неповнота досудового та судового слідства, яка викликає необхідність скасування вироку і закриття справи за відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, на чому наполягає в своїй апеляції засуджений.

Таким чином, твердження засудженого про свою непричетність до вчинення названого у вироку злочину, а також його твердження про відсутність у справі достовірних доказів про доведеність вини у злочині, за який він був засуджений, належно перевірялися в судовому засіданні й обґрунтовано визнані безпідставними, оскільки ці доводи ОСОБА_3 не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються зібраними у справі та покладеними в основу вироку доказами.

Суд правильно кваліфікував дії засудженого ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров"я особи, яка зазнала нападу.

Вивченням матеріалів справи не виявлено суттєвих порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів.

Призначене ОСОБА_3 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і воно є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів. Призначаючи покарання засудженому суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та всі обставини справи. Злочин відноситься до категорії тяжких, вчинений в стані алкогольного сп"яніння, направлений проти здоров"я іних осіб. Обставин, які пом"якшують покарання, відносно ОСОБА_3 судом не встановлено. Як обставини, які обтяжують покарання, суд правильно врахував скоєння засудженим злочину в стані алкогольного сп"яніння.

Тому з урахуванням викладеного та виходячи з характеру скоєного ОСОБА_3, того, що ним завдану злочинними діями матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_2 не відшкодовано, призначене йому покарання в вигляді 3 років позбавлення волі по своєму вигляду та розміру є законним, обґрунтованим та ніяких підстав для його пом"якшення колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК 1960 року, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляцію засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.

Судді