УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2012 р. Справа № 133869/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді: Левицької Н.Г.,

судді: Рибачука А.І.,

судді:, Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області на постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії та додаткову пенсію в розмірах, передбачених ст.ст. 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",

ВСТАНОВИВ :

21.01.2011 року ОСОБА_2, звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату в тому числі і надалі, підвищення до пенсії, відповідно до вищезгаданого Закону у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком за період з часу призначення пенсії.

Постановою цього ж суду від 21.04.2011 року, прийнятою у скороченому провадженні, вищевказаний позов задоволено та визнано дії відповідача щодо невиплати позивачу як особі, віднесеній до категорії 3, непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно ст.ст. 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 21.07.2010р. по 21.01.2011р. протиправними та зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбаченого ч.1 та ч. 2 ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 21.07.2010р. по 21.01.2011р. включно з врахуванням ст. 53 Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік", ст. 22 Закону України "Про державний бюджет на 2011 рік" і виплачених сум та як особі, яка віднесена до категорії 3 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі

____________________________________________________________________________________________________________________________

головуючий у 1-ій інстанції - Гордійчук В.М. Ряд. стат. звіту 10.3.2 Суддя-доповідач - Левицька Н.Г.

справа №2а-2859/11/0311 справа № 133869/11/9104

25% мінімальної пенсії за віком передбаченої ч.2 ст.51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за вказаний період із врахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування" та виплачених сум.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Камінь-Каширському районі просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено доплату тим громадянами, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Крім того, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, позивачці правомірно було обчислено відповідно до положень ч. 3 ст. 51 Закону № 796-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Вказує на те, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій, в тому числі пенсій, призначених згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказує на те, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією даного Закону здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, а не Пенсійного фонду України.

З урахуванням вимог ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796-XII.

Безспірно встановлено, позивач є непрацюючим пенсіонером, який постійно проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю третьої категорії серії НОМЕР_1.

Згідно із ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 51 цього Закону № 796-XII особам, віднесеним до 3 категорії, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання, що позивач має право на призначення додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до 3 категорії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Крім того, згідно із положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру пенсій позивачки застосуванню підлягають ч. 2 ст. 39, ч. 3 ст. 51 Закону № 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Отже, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним.

Апеляційний суд не приймає до уваги положення ч. 5 ст. 54 Закону № 796-XII, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивачки, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, а також інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статті 51 Закону № 796-XII випливає, що під час визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що положення ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги при вирішенні даного спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційної гарантії та права на щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 51 Закону № 796-XII.

Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону № 796-XII, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачці слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивача повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та вищевказаних висновків не спростовують.

Колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відтак, подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись вимогами ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд-,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21 квітня 2011 року у справі № 2а-2859/11 - без змін.

Відповідно до вимог ч.10 ст. 1832 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя А.І. Рибачук

Суддя Р.Б. Хобор