АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
_________________________
Справа № 22-11703/12 р. Головуючий в 1 інстанції: Мазур І.В.
Доповідач - Усик Г.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 листопада 2012 р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Усика Г.І.
суддів - Нежури В.А. Соколової В.В.
при секретарі - Штефюк О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 березня 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користування земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2006 р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, в якому з урахуванням уточнення просила, перенести належні відповідачам господарські будівлі ( гараж, літ. «Д», сарай літ. «Л» на відстань не менше 1 м від межі АБ згідно абрису її земельної ділянки, а також знести огорожі, якими відгороджено частину належної їй земельної ділянки; демонтувати каналізаційні труби, що знаходяться на території земельної ділянки на межі АБ і ГВ; демонтувати стічну канаву, що знаходиться на межі ГВ згідно абрису, шляхом звільнення її від нечистот і засипання землею, та відшкодувати заподіяну неправомірними діями відповідачів моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,059 га, розташованої по АДРЕСА_2 у м. Києві, яка межує з земельною ділянкою, розташованої по АДРЕСА_1 у м. Києві, що знаходиться у спільній частковій власності відповідачів.
Відповідачі в порушення державних будівельних норм побудували господарські будівлі, що знаходяться на межі її земельної ділянки, самовільно відгородили частину належної їй земельної ділянки, проклали каналізаційні труби та облаштували стічну яму від якої поширюється неприємний запах, чим порушують право користування її земельною ділянкою, та створюють неможливі умови для майбутнього будівництва і проживання.
Судом до участі у справі як правонаступників померлої ОСОБА_8 залучено ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також правонаступників померлого ОСОБА_9 - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2012 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Зазначала, що суд правильно встановив, що відповідач ОСОБА_6 в порушення будівельних норм самовільно збудував на межі її земельної ділянки гараж та кімнату (літ. «Д» та літ. Л) чим порушив її право власності на земельну ділянку, однак дійшов помилкового висновку про те, що вона не має права звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки з відповідно до вимог ч.7 ст.378 ЦК України з таким позовом має право звернення лише відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. При цьому суд не урахував, що підставою її звернення з позовом є порушення відповідачами її права користування земельною ділянкою, яке підлягає захисту у спосіб визначений ст.152 ЗК України.
Крім того, не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду про те, що вона не зверталась за захистом порушених прав до органів державної влади.
Також вказувала на те, що суд взагалі залишив поза увагою її вимоги про знесення відповідачами огорожі, якою вони відгородили частину належної їй земельної ділянки.
В судовому засіданні ОСОБА_1 просила задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та представник ОСОБА_3 просили апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що її доводи є безпідставними, а рішення суду законне та обґрунтоване.
ОСОБА_2, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи були належно повідомлені.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 14.04.2006 р., є власником земельної ділянки площею 0,0591 га, розташованої по АДРЕСА_2 у м. Києві.
По межі А-В зазначена земельна ділянка межує з земельною ділянкою, яка на праві спільної часткової власності належала ОСОБА_10, ОСОБА_8,та ОСОБА_9, що проживали в АДРЕСА_1.
Відповідно до договору дарування від 28.06.2002 р. ОСОБА_11 подарувала належну їй 12/100 частин земельної ділянки (0,01000 га) ОСОБА_12
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори 26.08.2005 р., спадкоємцями померлого ОСОБА_12 є його діти ОСОБА_13 та ОСОБА_13 в рівних частках (по 6/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1).
ОСОБА_9 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 12.07.2002 р. на праві власності належало 0,1000 га земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Спадкоємцями померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_9, відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 23.06.2008 р. та від 24.06.2008 р. є його дружина ОСОБА_4 та сини: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, кожний на 17/300 частин житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Києві.
ОСОБА_8 належало на праві власності 7/20 частини житлового будинку по АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_2 р. ОСОБА_8 померла. З заявами при прийнятті спадщини після її смерті звернулись ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Свідоцтв про право на спадщину за законом час ухвалення судового рішення вони не отримали, у зв'язку з відсутністю документів на споруди, які побудовані самовільно.
Ухвалою Ленінградського районного суду м. Києва від 11.12.2000 р. затверджено мирову угоду між ОСОБА_14, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, якою визначено порядок користування будинком та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у м. Києві.
В суді першої інстанції ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не заперечували, що прибудову до гаражу, а також кімнату, розташована над гаражем побудував ОСОБА_5 без відповідного дозволу.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про перенесення господарських споруд під літерами «Д» і «Л», суд першої інстанції виходив з того, що з такими вимогами має право звернутись лише відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування з підстав передбачених ст.376 ЦК України. Крім того суд зазначив, що позивачка не надала доказів на підтвердження свої вимог про самовільне проведення відповідачами каналізаційних труб на її земельній ділянці та облаштування стічної ями.
З таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки суд в порушення ст.214 ЦПК України неправильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами та правовими нормами, що підлягають застосуванню до цих правовідносин.
З позовної заяви убачається, що ОСОБА_1 обгрунтовувала свої вимоги порушенням відповідачами її права власності на земельну ділянку, у зв'язку з чим до зазначених правовідносин підлягають застосуванню як загальні норми захисту права власності, передбачені ЦК України (ст.ст. 391, 396) , так і спеціальні - ст.ст. 103, 152, ст.212 ЗК України.
Позивачка не обґрунтовувала свій позов вимогами про знесення самовільно збудованих відповідачами будівель з підстав, передбачених ст.376 ЦК України, а тому застосування судом першої інстанції зазначеної норми закону, є помилковим.
Крім того відповідно до роз'яснень, викладених у п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами ст.376 ЦК України (про правий режим самочинного будівництва)» позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених ст.ст. 391, 396 ЦК, ст.103 ЗК.
Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування заданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, відшкодування збитків та застосування інших передбачених законом способів.
За змістом ст.103 цього Кодексу власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення , при яких власникам, землекористувачам сусідських земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 04.04.2008 р. на межі АБ, згідно абрису земельної ділянки ОСОБА_1 збудовані дві господарські будівлі ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Розташування вказаних двох господарських приміщень не відповідає державним будівельним нормам п.3.25*ДБН-92**.
Крім того, частина земельної ділянки ОСОБА_1 відгороджена бетонним парканом, який відгороджує частину її земельної ділянки площею 32,18 кв.м. до ділянки ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. Загальна довжина паркана складає 10,28 м. Також на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 на межі з міськими землями, встановлені металеві ворота, які дають прохід із земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 на вулицю Антонова-Овсієнко. Відгороджена частина земельної ділянки ОСОБА_1 знаходиться в користуванні ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Позивачка ставила питання про зобов'язання відповідачів перенести належні їм господарські будівлі (гараж, літ. «Д», сарай літ. «Л») на відстань не менше 1 м від межі АБ згідно абрису її земельної ділянки.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що зазначені господарські будівлі не розташовані на межі АБ згідно абрису земельної ділянки ОСОБА_1, а на цій межі розташовані інші приміщення про знесення яких позивачка вимог не заявляла. Зважаючи на викладене колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Не знайшли свого підтвердження і вимоги позивачки про демонтування каналізаційних труб, що знаходяться на території її земельної ділянки на межі АБ і ГВ, оскільки нею не було надано доказів на підтвердження того, що ці труби були прокладені відповідачами, а також її вимоги про демонтування стічної канави, що знаходиться на межі ГВ згідно абрису, шляхом звільнення її від нечистот і засипання землею.
Що стосується вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідачів знести зведений на її земельній ділянці бетонний паркан та металеві ворота, то такі вимоги підлягають задоволенню, оскільки є законними та обґрунтованими.
Так в судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено що зазначений паркан та металеві ворота були встановлені батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 приблизно в 1980-1990 роках.
Останні є спадкоємцями після смерті ОСОБА_8, однак вимоги позивачки про знесення бетонного паркану та металевих воріт вони не виконують, обґрунтовуючи це тим, що ці споруди були встановлені до отримання ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, і крім того знесення цих споруд та відновлення меж її земельної ділянки унеможливить вихід з належної їм частини домоволодіння на АДРЕСА_2.
Такі доводи колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що питання про можливість виїзду з належної їм частини домоволодіння по АДРЕСА_3 цими відповідачами повинно вирішуватись не за рахунок порушення прав позивачки на користування земельною ділянкою, а шляхом вирішення його з іншими співвласниками домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_3.
Зважаючи на те, що тривале порушення відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку фактично унеможливлює користування нею та призводить до її моральних страждань, колегія суддів вважає, що її вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково, в розмірі по 1000,00 грн. з кожного із відповідачів, з урахуванням ступеня їх вини та тривалості моральних страждань позивачки.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 березня 2012 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідачів знести огорожу, якою відгороджено частину належної їй земельної ділянки та відшкодування моральної шкоди, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Зобов'язати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знести бетонний паркан довжиною 10,28 м, встановлений на земельній ділянці по АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1, що відділяє частину її земельної ділянки площею 32,18 кв.м., а також металеві ворота, встановлені на межі БВ згідно абрису земельної ділянки ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди по 1000,00 грн., з кожного.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: