Справа № 22-ц/2690/12574/12

Головуючий у I інстанції: Малинников О.Ф.

Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кулікової С.В., Білич І.М.

при секретарі Кононенко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 червня 2012р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"

про стягнення страхового відшкодування,

встановила:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 103 150грн. страхового відшкодування.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 27 березня 2007р. уклав із ЗАТ "Страхова компанія "Кредо-Класик", правонаступником якої є відповідач, договір страхування КАСКО, предметом якого були майнові права, пов'язані із володінням транспортним засобом "Рено Магнум", державний номер НОМЕР_1. 10 листопада 2007р., керуючи вказаним автомобілем, з його вини сталася ДТП, у результаті якої був пошкоджений його автомобіль. В цей же день про настання страхового випадку був повідомлений представник страхової компанії у м. Дніпропетровську і за його рекомендацією автомобіль був доставлений на станцію технічного обслуговування "Гарант" для проведення автотоварознавчої експертизи.

Відповідно до звіту спеціаліста вартість відновлювального ремонту була визначена у 196 122грн. 40коп., що перевищувала ринкову вартість автомобіля, тому страховик повинен був виплатити йому повну страхову суму за виключенням франшизи у строк до 26 листопада 2007р., однак повідомлень про виплату страхового відшкодування на його адресу не надійшло.

Позивач стверджував, що за рекомендацією представника страховика почав проводити самостійно ремонтні роботи на СТО "Гарант", за які сплатив 33 240грн., а також сплатив за придбання запчастин у сумі 13 965грн., про що був повідомлений відповідач заявою від 11 січня 2008р., крім того страховик повинен сплатити 750грн. за проведення автотоварознавчого дослідження та 3 195грн. витрат, пов'язаних із проживанням, харчуванням та проїздом за період ремонту, і 52 000грн. вартість кузовної рами автомобіля, яка підлягає заміні. Однак, страховик листом від 19 лютого 2008р. відмовив у виплаті страхового відшкодування.

Рішенням суду від 5 червня 2012р. позов задоволено.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом не було взято до уваги той факт, що позивачем були порушені умови договору страхування, розпочато ремонт транспортного засобу без згоди страховика, надано страховику неправдиву інформацію стосовно суми

- 2 -

коштів, витрачених на ремонт автомобіля, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Також апелянт зазначає, що судом, при визначені суми страхового відшкодування, не врахована франшиза, зазначена у договорі страхування, а також той факт, що договором страхування не передбачено відшкодування витрат на проживання, харчування та проїзд, які пов'язані з ремонтом автомобіля.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сума заявлених позовних вимог не виходить за межі страхової суми, а відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування є неправомірною.

Однак, повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, так як вони не відповідають обставинам справи, та не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права.

З наданих суду доказів встановлено, що 27 березня 2008р. між позивачем та Страховою компанією "Кредо-Класик", правонаступником якої є відповідач, був укладений договір страхування автомобіля "Рено Магнум", державний номер НОМЕР_1.

10 листопада 2007р. з вини позивача у м. Дніпропетровську сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений застрахований автомобіль, що відповідно до ст. 3 договору страхування є страховим випадком.

Під час судового розгляду відповідач не заперечував, що позивач у визначений договором термін повідомив страховика про настання страхового випадку.

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 23 листопада 2007р. вартість матеріальної шкоди, яка завдана пошкодженням застрахованого автомобіля, становить 182 132,22грн. (с.с.9-19).

Вказане дослідження було проведено за заявою Дніпропетровської філії СК "Кредо-Класик", однак оплачено позивачем у сумі 750грн. (с.с.9 зворот).

Умовами договору страхування страхова сума була визначена сторонами у сумі 151500грн.

Відповідно до п.8.1.3. договору страхування при повному конструктивному або фізичному зруйнуванні ТЗ (розмір збитків перевищує 75% страхової суми), страховик має право на прийняття рішення стосовно сплати страхового відшкодування, а саме: страховик відшкодовує повну страхову суму, але не більше дійсної вартості ТЗ на момент страхового випадку за відрахуванням франшизи. Майнові права на ТЗ у цьому випадку переходять до страховика; або страховик відшкодовує повну страхову суму, але не більше дійсної вартості ТЗ на момент страхового випадку за відрахуванням франшизи та вартості залишків ТЗ і у цьому випадку майнові права на ТЗ залишаються у страхувальника.

Пунктом 8.5. договору страхування передбачено, що рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування приймається страховиком протягом 10 робочих днів з дня надання всіх необхідних документів.

У порушення вищезазначених умов договору страхування, отримавши заяву про виплату страхового відшкодування, висновок про вартість матеріальної шкоди, відповідач тільки 24 січня 2008р. повідомив позивача про виплату страхового відшкодування при умові передачі залишків автомобіля страховику.

Заявляючи позовні вимоги, позивач зазначав, що за згодою представника відповідача у м. Дніпропетровську, він почав проводити ремонтні роботи застрахованого автомобіля.

Надані апеляційному суду копії страхової справи свідчать, що відповідачем вказані дії позивача не заперечувалися, та відповідачем було погоджено виплату страхового відшкодування у вигляді реальних витрат, понесених страхувальником на ремонтні роботи у разі їх документального підтвердження.

Посилання відповідача на те, що позивач розпочав ремонтні роботи застрахованого ТЗ без згоди страховика, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, так як умови договору страхування не передбачають, що така згода повинна бути надана страховиком у письмовому вигляді, і відповідачем не надано доказів того, що страховик

- 3 -

заперечував проти проведення таких робіт.

5 лютого 2008р. позивачем відповідачу було надано пояснення з приводу понесених ним витрат на проведення ремонтних робіт, надані акти прийомки-передачі виконаних робіт та копії квитанцій про оплату на загальну суму 33 240грн. (с.с.202-206), а також надані калькуляції та рахунок-фактура повної вартості ремонтних робіт (с.с.207-210).

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

19 лютого 2008р. відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на надання позивачем неправдивих відомостей щодо суми матеріального збитку у порушення п. 9.1.5. договору страхування та порушення п.п. "д" п. 9.1. Правил.

Згідно п. 9.1.5. договору страхування підставою для відмови страховика у здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування є несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних причин або створення страховику перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

З наданих суду документів вбачається, що позивач своєчасно повідомив страховика про настання страхового випадку, надав всі наявні у нього документи стосовно вартості ремонтних робіт, а саме калькуляції, рахунки-фактури, а також акти виконаних робіт та квитанції про їх оплату.

При здійсненні відповідачем перевірки достовірності наданих позивачем документів, страховиком були отримані аналогічні акти виконаних робіт та рахунок-фактура (с.с.215-221), тому твердження відповідача про те, що позивачем надавалася страховику неправдива інформація з приводу вартості матеріального збитку або розміру проведеної оплати ремонтних робіт є безпідставною. Також відповідачем не було зазначено, у чому саме полягали перешкоди, які чинив позивач відповідачу у перевірці вказаних обставин.

При цьому, пунктом 9.1. Правил добровільного страхування наземного транспорту визначені обов'язки страховика, а не страхувальника, тому посилання відповідача на порушення позивачем зазначено пункту Правил є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем безпідставно було відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування у розмірі понесених страхувальником реальних витрат на проведення ремонтних робіт, які документально підтвердженні.

Стягуючи з відповідача страхове відшкодування у сумі 103 150грн., суд першої інстанції у порушення вимог ст. 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, так як позивачем такі позовні вимоги не заявлялися, а заявлена сума складалася, як з вартості ремонтних робіт, так і інших витрат, які були понесені позивачем, і які позивач має намір понести.

Відповідно до договору страхування франшиза при дорожньо-транспортній пригоді з вини водія становить 1,5% страхової суми, тому відповідач повинен сплатити позивачу страхове відшкодування у сумі 31 266грн. 50коп.

Вимоги позивач про стягнення з відповідача 13 965грн., які були сплачені ним при придбанні запчастин для ремонту автомобіля, задоволенню не підлягають, так як позивачем відповідачу не були надані документи у підтвердження даних витрат.

Колегія суддів вважає, що позивачу відповідачем підлягає відшкодуванню 750грн. сплачених за відповідача при проведенні експертного дослідження, так як дане дослідження було проведено саме за заявою страховика, однак оплачено позивачем.

Вимоги про відшкодування 3195грн. витрат, понесених позивачем за проживання, харчування та проїзд, задоволенню не підлягають, так як такі витрати не передбачені договором страхування, а крім того, позивачем не надано належних доказів оплати цих витрат, як і вартості кузовної рами автомобіля у сумі 52 00грн.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України відповідач повинен повернути позивачу

- 4 -

понесені судові витрати.

Оскільки при постановленні рішення, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів відповідно до вимог ст. 309 ЦК України скасовує рішення суду та постановляє нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 червня 2012р. скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на користь ОСОБА_2 31 266грн. 50коп. страхового відшкодування, 750грн. за проведення експертного дослідження та судові витрати у сумі 1151грн. 50коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: