Справа № 22-ц/2690/16708/12

Головуючий у 1 інстанції: Величко Т.О.

Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кулікової С.В., Білич І.М.

при секретарі Кононенко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2012р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2

про розірвання шлюбу,

встановила:

позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, який був укладений з відповідачкою 12 травня 2001р.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що від шлюбу вони мають двох неповнолітніх дітей, однак протягом чотирьох років вони з відповідачкою не підтримують шлюбних стосунків, мають різні погляди на життя, а останнім часом їх стосунки загострилися, тому він пішов жити окремо.

Заочним рішенням суду від 28 лютого 2012р. позов задоволено.

Ухвалою суду від 12 жовтня 2012р. заяву про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як її представник повідомив суд про неможливість її явки у судове засідання у зв'язку із хворобою, однак суд не взяв до уваги дане клопотання. Також апелянт зазначає, що судом у рішенні не зазначено час та причини фактичного припинення шлюбу, а також не досліджено питання щодо утримання позивачем неповнолітніх дітей. Крім того, апелянт стверджує, що в даний час, хоча вони і проживають з позивачем окремо, однак підтримують нормальні стосунки, позивач навідує дітей, допомагає матеріально, тому підстав для розірвання шлюбу не має.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 12 травня 2001р., мають двох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що шлюбні стосунки між сторонами припинені.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і

- 2 -

збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Статтею 111 СК України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

З матеріалів справи вбачається, що з листопада 2011р. сторони проживають окремо, у січні 2012р. суд надав сторонам за клопотанням відповідачки строк для примирення, який позитивного результату не дав, сторони продовжують проживати окремо, не підтримують подружні стосунки, не ведуть сумісного господарства, не мають спільного бюджету, що підтвердила апелянт під час розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права.

Твердження апелянта про те, що вони підтримують з позивачем нормальні стосунки, спільно виховують дітей, позивач їх навідує, надає матеріальну допомогу на їх утримання, не свідчить про поновлення шлюбних стосунків, а є підтвердження того, що позивач належним чином виконує свої батьківські обов'язки.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було встановлено фактичний час припинення шлюбних стосунків, а також не взято до уваги те, що не вирішено питання про утримання дітей позивачем, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позовних вимог, так як апелянт визнала, що з кінця 2011р. вони не проживають разом із позивачем, однак він продовжує надати матеріальну допомогу на утримання дітей.

Крім того, апелянт не позбавлена можливості вирішити питання стягнення аліментів з позивача у судовому порядку у разі невиконання позивачем належним чином своїх батьківських обов'язків по утриманню дітей.

Посилання апелянта на те, що суд розглянув справу у її відсутність, хоча її представник направила до суду клопотання про перенесення розгляду справи, колегія суддів вважає безпідставним, так як про день та час розгляду справи 28 лютого 2012р. відповідачка була повідомлена належним чином під розписку.

Клопотання ОСОБА_2 про перенесення розгляду справи від 27 лютого 2012р. не містить назви справи, розгляд якої вона просить перенести, хоча сама апелянт визнає, що 28 лютого 2012р. у суді відбувався розгляд двох справ за її участю, однак клопотання нею було подано тільки в одному екземплярі, тому суд першої інстанції не мав достатніх підстав вважати, що дане клопотання подано про перенесення розгляду справи про розірвання шлюбу, а не про поділ майна подружжя.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно постановив рішення про розірвання шлюбу сторін, протягом тривалого часу сторони спільно не проживають, свої шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловив, тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і криміальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: