АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
МСП-03068, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А
Справа №22-ц/2690/15974/2012
Головуючий у 1 інстанції - П»ятничук І.В.
Доповідач - Українець Л.Д.
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
21 листопада 2012 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва
В складі : головуючого - Українець Л.Д.
суддів - Шебуєвої В.А.
- Оніщука М.І.
при секретарі - Товарницькій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя
в с т а н о в и л а :
У березні 2012 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до відповідача про поділ майна подружжя.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 06 жовтня 1995 року вона перебувала в шлюбі з відповідачем, від шлюбу мають доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, проте спільне життя не склалось, тому 28.09.2011 року шлюб між ними було розірвано.
За час перебування в шлюбі ними придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу від 01.12.1999 року, автомобіль «ВАЗ 2107» державний номер НОМЕР_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 06.04.2009 року, гараж-крите машиномісце АДРЕСА_2.
З врахуванням того, що з нею проживає неповнолітня дитина, та те, що між нею та відповідачем існувала усна домовленість, що квартиру після розірвання шлюбу він залишить їй та дитині, а собі забере автомобіль та гараж, а крім того те, що відповідач фінансово не приймав участі у придбанні даної квартири, оскільки на її придбання було витрачено виключно її та її батьків кошти, просила провести поділ спільного майна, що є об»єктом спільної сумісної власності подружжя, виділивши їй в приватну власність квартиру АДРЕСА_1, визнавши ОСОБА_3 таким, що втратив право власності на 1\2 частину даної квартири, визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль «ВАЗ 2107» державний номер НОМЕР_1 та гараж за адресою АДРЕСА_2.
У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що спірна квартира АДРЕСА_1, придбана за спільні кошти подружжя, без залучення коштів інших осіб, ніяких угод щодо позики коштів на придбання квартири ні ним ні його дружиною на час придбання квартири не укладалось, а тому дана квартира є спільним майном подружжя.
З врахуванням того, що дана квартира є однокімнатною, він вважає за потрібне залишити її ОСОБА_2, стягнувши з останньої компенсацію за частину спільного майна подружжя в розмірі 199500 грн.
Також в порядку поділу майна просив виділити йому автомобіль «ВАЗ 2107», який придбано ними в 2008 році за 41540 грн., визначивши його вартість з урахуванням тривалого часу його експлуатації в 35 000 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2012 року зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 вартістю 424 538 грн.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль «ВАЗ 2107» державний номер НОМЕР_1 вартістю 35000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію за перевищення вартості спільного майна подружжя в розмірі 177 269 грн.
В задоволенні основного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду, виклавши абзац 4 резолютивної частини рішення наступним чином: «стягнути з ОСОБА_3 на її користь компенсацію за перевищення вартості спільного майна подружжя в розмірі 17 500 грн.» В решті рішення залишити без змін.
Зазначає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення ст.ст. 60,70, 71 Сімейного кодексу України, які регулюються відносини, пов'язані із майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки спірна квартира не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так як була придбана нею за її особисті кошти.
Оскільки спірна квартира АДРЕСА_1 не була об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на неї одному з подружжя не породжує обов'язку сплачувати другому грошову компенсацію.
В той же час, визнання права власності одного з подружжя на автомобіль ВАЗ 2107 д/н НОМЕР_1 вартістю 35 000,00 грн., що був об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тягне за собою обов'язок компенсувати половину вартості автомобіля другому з подружжя. Тобто з відповідача слід стягнути на її користь Ѕ вартості автомобіля, а саме : 17 500,00 грн.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06.10.1995 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб у ВРАГС Жовтневого району м. Києва, про що зроблено актовий запис №1243 ( а.с. 5).
В шлюбі сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 7).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 вересня 2011 року їх шлюб розірвано ( а.с. 6, 36).
Відмовляючи в задоволенні первісного позову та частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції підставно виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю виходячи з наступного.
З договору купівлі-продажу квартири від 01.12.1999 року вбачається, що ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 за 9300 грн. ( а.с. 9-10).
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що ОСОБА_2 не надала допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира була придбана нею за її особисті кошти з таких підстав.
Відповідно до ст. 22 КпШС України, яка діяла на час придбання квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Таким чином, на час придбання спірної квартири, законодавством було закріплено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане в період шлюбу.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім»ю України» передбачалося, що якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС).
ОСОБА_2 на підтвердження своїх доводів не надала договір дарування коштів її матір»ю на придбання квартири, як те передбачено законом.
Щодо наданої нею розписки, то з її змісту вбачається, що ця розписка написана ОСОБА_2 про те, що вона отримала від своєї матері ОСОБА_6 12 000 грн. для придбання спірної квартири. Тобто, позивач написала фактично цю розписку сама собі.
ОСОБА_3 не визнав цих обставин, посилався на те, що квартира придбана за їх спільні кошти.
Суд першої інстанції дав оцінку всім доказам, що стосуються коштів на придбання квартири і в суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави щодо їх переоцінки.
Відповідно до звіту про оцінку майна, а саме квартири АДРЕСА_1 проведеного оцінювачем ОСОБА_7 вартість квартири станом на 21.06.2012 року складає 424 538 грн. Дана обставина визнана сторонами, тому не підлягає доказуванню.
Відповідно до договору купівлі-продажу автомобіля від 06.04.2009 року, ОСОБА_3 придбав автомобіль «ВАЗ 2107» 2008 року випуску за 41540 грн. ( а.с. 12 -16).
У відповідності до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна - частки дружини та чоловіка є рівними.
Згідно до вимог ст. 71 СК України майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, та в разі коли один з подружжя виявляє бажання стати власником певного майна в натурі передбачає другому сплату грошової компенсації.
У п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
На день ухвалення рішення сторони досягли згоди щодо вартості автомобіля «ВАЗ 2107» 2008 року випуску, яку оцінили в 35000 грн.
Також сторонами не заперечувався той факт, що спірним автомобілем користується відповідач, тому судом вірно відраховано вартість автомобіля в розмірі 35000 грн. від частини грошової компенсації, яка належить до сплати відповідачу, а саме від Ѕ вартості спільної квартири (424 538 / 2 = 212 269 грн.) -35000.
Таким чином суд першої інстанції вірно зазначив, що з позивача на користь відповідача слід стягнути 177 269 грн. з урахуванням того, що у власності сторін знаходиться лише квартира та автомобіль. Гараж по АДРЕСА_2 не належить сторонам на праві власності.
З наведеного вбачається, що суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення зустрічних позовних вимог та відмову у задоволенні первісного позову, оскільки квартира АДРЕСА_1 та автомобіль «ВАЗ 2107» 2008 року випуску є спільною сумісною власністю подружжя і таке майно підлягає поділу між подружжям в рівних частках.
Суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: