Справа № 22-ц/2690/14988/12
Головуючий у I інстанції: Фролова І.В.
Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кулікової С.В., Білич І.М.
при секретарі Кононенко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2012р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", третя особа: ОСОБА_3
про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
встановила:
позивачка звернулася до суду із позовом про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору (контракту) від 15 лютого 2012р. про її звільнення, поновлення її на посаді начальника пасажирського поїзда у Відокремленому підрозділі Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 лютого 2011р. про день поновлення та 10 000грн. моральної шкоди.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що працювала на Південно-Західній залізниці з 1984р., з квітня 2008р. на посаді начальника пасажирського поїзда на підставі контракту. 27 квітня 2010р. вона та відповідач уклали новий контракт терміном на 5 років. 15 лютого 2012р. вона була звільнена з роботи на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України, а саме за порушення п. 17 "а" Контракту за перевезення безквиткових пасажирів.
Позивачка посилалася на те, що вона умови контракту не порушувала, при проведені перевірки 30 січня 2012р. поїзду ревізорами було складено акт на провідника вагону № 4 за перевезення нібито безквиткових пасажирів та акт на провідника вагону № 5 за перевезення неоплаченого багажу. Стосовно неї, як начальника поїзду, ревізорами жодного акту складено не було, тому її звільнення є незаконним.
Також позивачка посилалася на те, що складені ревізорами акти не відповідають Інструкції про проведення контрольно-ревізійної роботи на залізничному транспорті України, та жоден безквитковий пасажир не був притягнений до відповідальності за безквитковий проїзд.
Рішенням суду від 28 травня 2012р. позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ від 15 лютого 2012р. про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника пасажирського поїзда у відокремленому підрозділі вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський, поновлено ОСОБА_2 на вказаній посаді, стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 19 496,87грн. та 1000грн. у відшкодування моральної шкоди.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом були не повно встановлені обставини справи, не взято до уваги той факт, що перевезення безквиткових пасажирів було здійсне-
- 2 -
но провідником вагону № 4 за розпорядженням позивачки, що вона не заперечувала у своїх поясненнях, тому позивачка була звільнена правомірно.
Також апелянт стверджує, що судом неправильно проведений розрахунок середнього заробітку та безпідставно стягнена моральна шкода, так як позивачкою не було надано доказів її заподіяння.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта, позивачки та її представника, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
З наданих суду документів вбачається, що 27 квітня 2010р. між Вагонною дільницею станції Київ-Пасажирський та позивачкою був укладений контракт, відповідно до якого остання була прийнята на посаду начальника поїзда (пасажирського) строком до 27 квітня 2015р., а не на посаду начальника Вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський, як помилково зазначив суд першої інстанції у рішенні (с.с.6-7).
Наказом начальника Вагонної дільниці № 255/ос від 15 лютого 2012р. позивачку звільнено із займаної посади на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України (с.с.104).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка звільнена незаконно, а відповідачем не було конкретизовано, за яке саме порушення умов контракту було здійснено звільнення.
Однак, колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, так як він не відповідає наявним матеріалам справи та не ґрунтується на нормах матеріального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законом.
Частиною 3 ст. 15 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслугову-вання пасажирів, працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 15 липня 1997р. № 764, де зазначено і начальника пасажирського поїзда.
Пунктом 17 контракту, який був укладений між позивачкою та відповідачем, були передбачені підстави для розірвання контракту, зокрема, п.п. "а" визначено таку підставу, як встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової ручної поклажі.
Під час перевірки поїзду, начальником якого була позивач, 30 січня 2012р. ревізорами ЦКРУ "УЗ" виявлено серед іншого і перевезення двох безквиткових пасажирів у вагоні № 4 (с.с.11-12).
Згідно пояснень позивачки, які вона надала 30 січня 2012р., вбачається, що саме нею на прохання ревізора ОСОБА_4 було взято двох працівників залізничного транспорту по посвідченнях, але без форми 4 (с.с.98).
Аналогічні пояснення були надані провідником ОСОБА_5 (с.с.44).
Посилання позивачки у апеляційному суді на те, що дане пояснення стосувалися інших пасажирів, стосовно яких ревізорами не було складено акту, а не пасажирів, які були виявлені у вагоні № 4, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з форми зазначених пояснень позивачки вбачається, що вони надавалися по кожному пункту порушень, які були виявлені ревізорами та зазначені у рейсовому журналі, в якому відображені результати перевірки, про що свідчить власноручно здійснена позивачкою нумерація (с.с.11-12).
Крім того, позивачкою під час судового розгляду не було надано доказів того, що у поїзді 30 січня 2012р. ревізорами були виявлені інші безквиткові пасажири, або працівники залізничного транспорту, які мали право на безквитковий проїзд, однак на них не були оформлені форми №4.
Твердження позивачки про те, що ревізорами акт про провезення безквиткових
- 3 -
пасажирів був складений на провідника вагону № 4, який був притягнений до дисциплінарної відповідальності, а не на неї, колегія суддів вважає необґрунтованим, так як з акту від 30 січня 2012р. вбачається, що він був складений у присутності начальника поїзда ОСОБА_2 та провідника ОСОБА_5 і фіксує ту обставину, що у вищезазначеному вагоні були виявлені безквиткові пасажири (с.с.42).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доведеним ту обставину, що саме за розпорядженням начальника поїзда ОСОБА_2 було здійснено перевезення безквиткових пасажирів.
Висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем при звільненні позивачки не конкретизоване, порушення яких саме умов контракту нею було допущено, є неправомірним, так як суд першої інстанції належним чином не дослідив наказ про звільнення позивачки, так як останній містить посилання на порушення умов п. 17а контракту.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України сторонами були погоджені умови розірвання контракту, у тому числі і дострокового, позивачкою були допущенні порушення умов п. 17а контракту, тому колегія суддів вважає, що відповідач мав правові підстави для розірвання з нею трудового контракту на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України.
Посилання позивачки на те, що складені ревізорами акти не відповідають Інструкції про проведення контрольно-ревізійної роботи на залізничному транспорті України, а жоден безквитковий пасажир не був притягнений до відповідальності за безквитковий проїзд, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, так як зазначені акти у визначеному законом порядку незаконними не визнавалися, а притягнення безквиткових пасажирів до відповідальності не пов'язується із відповідальністю позивачки за невиконання умов контракту.
В ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 червня 2010р. висловлена правова позиція про те, що відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України припинення трудового договору з підстав, передбачених контрактом, не може вважатися дисциплінарним стягненням, тому положення щодо порядку застосування стягнень, на дані правовідносини не поширюються.
Суд першої інстанції не взяв до уваги вищезазначені норми матеріального права, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, неповно з'ясував обставини справи і прийняв помилкове рішення про порушення відповідачем трудових прав позивачки, тому колегія суддів відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України рішення суду скасовує та постановляє нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі позивачки.
Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди є похідними від вимог про поновлення на роботі, вони також задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2012р. скасувати та постановити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: