Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/1190/2886/12 Головуючий у суді І-ї інстанції Драний В.В.
Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу Доповідач Бубличенко В. П.
РІШЕННЯ
Іменем України
03.10.2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого - Бубличенко В.П.
суддів - Сукач Т.О.
Мурашка С.І.
при секретарі - Савченко Н.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа -відділ державної виконавчої служби головного управління юстиції у Кіровоградській області, про стягнення коштів, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 серпня 2012 року і
в с т а н о в и л а :
У травні 2012 року ОСОБА_3 пред'явив в суд позов до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа -відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області, про стягнення неправомірно списаних коштів.
Позивач зазначав, що 19.09.2006 року уклав з відповідачем кредитний договір про надання кредитних коштів в розмірі 32000 доларів США на споживчі цілі строком до 18.09.2009 року зі сплатою 14% річних.
30.04.2009 року Ленінським районним судом міста Кіровограда було ухвалено заочне рішення про стягнення з нього (позивача) на користь банку заборгованості за кредитним договором в сумі 111847,97 грн. та видано виконавчий лист № 2-1343 від 27.05.2009 року, на підставі якого виконавчою службою 19.07.2010 року відкрито виконавче провадження.
З травня по грудень 2009 року на виконання зазначеного рішення суду він сплатив у касу банку 12570,12 доларів США, що еквівалентно 100623,81 грн., а 30.08.2010 року звернувся до виконавчої служби з проханням списати з його особистого рахунку залишок коштів в сумі 11498,49 грн. з метою повного виконання судового рішення та погашення заборгованості за кредитним договором.
Проте, 19.10.2010 року банком за платіжним дорученням № 1430 на виконання виконавчого листа № 2-1343 від 27.05.2009 року було списано не залишок боргу в сумі 11408,49 грн., а 111847,97 грн., що з урахуванням сплачених ним коштів до каси банку призвело до подвійного виконання рішення суду. Зайво отримані кошти банк безпідставно зарахував на погашення заборгованості за іншим кредитним договором, укладеним 06.02.2007 року.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з банку на його користь 111847,97 грн. у відшкодування матеріальної шкоди і 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої безпідставним писанням коштів.
Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 серпня 2012 року позов задоволено частково. Суд стягнув з банку на користь позивача 100623,81 грн. безпідставно списаних коштів та 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача.
У апеляційній скарзі банк, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Заслухавши доповідача, пояснення представника банку Касьянова О.М., який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу ОСОБА_3 та його представника, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду у встановлених статтею 303 ЦПК України межах, колегія суддів вважає, що воно підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
З матеріалів справи вбачається, що позивач уклав з банком два кредитні договори -19 вересня 2006 року на строк до 18 вересня 2009 року і 06 лютого 2007 року до 25 січня 2010 року.
У зв'язку з невиконанням позивачем умов зазначених кредитних договорів щодо своєчасного погашення заборгованості банк звернувся в суд з позовами про стягнення заборгованості.
Заочними рішеннями Ленінського районного суду міста Кіровограда від 30 квітня 2009 року та від 23 червня 2009 року з ОСОБА_3 і ОСОБА_7 стягнено солідарно заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2006 року в розмірі 111847,97 грн. і за кредитним договором від 06 лютого 2007 року в розмірі 234941,94 грн.
Загальний розмір заборгованості за кредитними договорами, визначений судом, складає 346789,91 грн.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.17 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», роз'яснив, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526,599 ЦК.
На час ухвалення судом рішень про стягнення заборгованості дія кредитних договорів не закінчилася, а тому банк продовжував нараховувати відсотки за користування кредитними коштами та пеню по кредиту і відсоткам.
Сплачені позивачем кошти за період з 15 травня по 18 грудня 2009 року на загальну суму 100625,81 грн. були зараховані на погашення заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2006 року, що підтверджується наданими банком розрахунками (а.с.10-14, 37).
Доводи позивача про те, що кошти в сумі 100625,81 грн. він сплатив на виконання рішення суду від 30 квітня 2009 року, а не на погашення поточної заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2006 року, спростовуються наданими ним копіями меморіальних ордерів, з яких вбачається, що призначенням платежів є погашення позики за кредитним договором від 19 вересня 2006 року (а.с.10-14).
Також безпідставними є доводи позивача про те, що належні йому кошти, перераховані Ленінським ВДВС Кіровоградського МУЮ в сумі 111847,97 грн. за платіжним дорученням № 1430 від 19 жовтня 2010 року на користь відповідача, могли бути зараховані банком тільки на погашення заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2006 року, а зараховувати частину цих коштів на погашення заборгованості за кредитним договором від 06 лютого 2007 року банк не мав права (а.с.9).
Встановлено, що виконавчі провадження з виконання заочних рішень від 30 квітня та 23 червня 2009 року були відкриті державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції Мельниченко Д.В. в один день, а саме 19 липня 2010 року (а.с.32-33).
27 липня 2010 року державним виконавцем Гетьманець С.А. винесена постанова про об'єднання зазначених виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження (а.с.36).
Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції, яка була чинною у жовтні 2010 року на час перерахування виконавчою службою коштів банку) у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження.
Кошти банку в сумі 111847,97 грн. були перераховані виконавчою службою 19 жовтня 2010 року в порядку, встановленому статтею 44-1 зазначеного Закону.
На час надходження коштів до банку станом на 21 жовтня 2010 року за кредитним договором від 19 вересня 2006 року залишилися несплачені відсотки в сумі 1457,35 доларів США (а.с.37). Ця сума була зарахована банком на погашення заборгованості за вказаним договором. Решта коштів в розмірі 91332,67 грн. (що еквівалентно 11544,15 доларів США) була зарахована банком на погашення заборгованості за кредитним договором від 06 лютого 2007 року (а.с.38).
Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача щодо відсутності у банку права зараховувати отримані кошти на погашення заборгованості за другим кредитним договором, оскільки встановлено, що виконання судових рішень проводилося за одним зведеним виконавчим провадженням.
На цю обставину не звернув увагу суд першої інстанції при вирішенні справи, не застосував норми матеріального права, які передбачають підстави припинення зобов'язань та порядок виконання судових рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, тому ухвалив помилкове рішення.
Колегія суддів вважає, що оскільки дії банку були правомірними, підстав для задоволення вимог позивача про повернення коштів та відшкодування моральної шкоди (відповідно до положень ст.ст.22-23 ЦК України) немає.
Керуючись ст.ст. 209, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 серпня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про стягнення коштів.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :