РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0190/6760/2012Головуючий суду першої інстанції:Абзатова Г.Г.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Новіков Р. В.
РІШЕННЯ
"19" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіНовікова Р.В.
СуддівБерещанської І.І., Кузнєцової О.О.
При секретаріТаранець О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та скасування реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2012 р., -
ВСТАНОВИЛА:
Позивачка ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом його виселення та скасування реєстрації.
Позовні вимоги мотивовані безпідставним проживанням відповідача у квартирі, належній позивачці на праві власності відповідно до договору дарування, що завдає їй перешкод у проживанні в зазначеній квартирі та порушує її право власності.
Позивачка зазначала, що відповідача зареєстровано у спірній квартирі на умовах користування житлом попереднім власником (ОСОБА_8, тобто його бабусею - матір'ю позивачки), проте на теперішній час власником квартири є позивачка, яка ніколи не перебувала з ОСОБА_7 у сімейних відносинах і не проживала з ним однією сім'єю.
Рішенням суду у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення у зв'язку з порушенням судом положень матеріального і процесуального законів.
Зокрема, апелянт посилається на неврахування судом першої інстанції відсутності сімейних відносин сторін і, як слід, відсутності у відповідача права користування спірним житлом.
У судове засідання суду апеляційної інстанції відповідач, який був належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до вимог частини 3 статті 76 ЦПК України (л.с. 136, 137) - не з'явився, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за його відсутністю, оскільки це відповідає положенням процесуального закону: частині 2 статті 305 ЦПК України.
Заслухавши доповідача, пояснення представників позивачки, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини у справі щодо наявності права власності позивачки на спірне житло на підставі договору дарування від 27.12.2007 р. (л.с. 8, 9) та реєстрації місця проживання відповідача у зазначеній квартирі (л.с. 11), - виходив із існування між сторонами сімейних правовідносин, які припинилися лише після реєстрації позивачки у зазначеній квартирі, а тому й відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо виселення відповідача.
Але, дійшовши таких висновків, суд допустив суттєві порушення норм матеріального і процесуального законів, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому з зазначеними висновками погодитися неможливо, зважаючи на таке.
Як вбачається з матеріалів справи (і ніким не заперечується), відповідача зареєстровано у спірній квартирі 14.03.1995 р. (л.с. 11).
Позивачка є власником квартири АДРЕСА_1 (л.с. 8) на підставі договору її дарування від 27.12.2007 р., укладеного між нею та колишнім власником цієї квартири, її матір'ю ОСОБА_8, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 (л.с. 39). Право власності позивачки на зазначену квартиру зареєстровано 21.10.2008 р. (л.с. 9).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із наявності сімейних відносин сторін, які існували тривалий час, зазначаючи при цьому, що припинення сімейних відносин не позбавляє відповідача само по собі права користування жилим приміщенням.
Проте, з такими висновками суду погодитися неможливо.
Відповідно до положень частини 1 статті 156 Житлового кодексу України (далі - ЖК) з урахуванням положень частини 1 статті 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку або квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Згідно з частиною 4 статті 156 ЖК до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Положеннями частини 2 статті 64 ЖК визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Проте, матеріали справи не містять жодного доказу наявності у будь-який час сімейних відносин сторін, - як до виникнення у позивачки права власності на зазначену квартиру (після переїзду до матері, проживанні у цьому житлі до його дарування), так і після його дарування.
Навпаки, свідки, які дали пояснення по спору, повністю заперечували наявність сімейних відносин сторін, зазначаючи, що відповідач проживав після приїзду позивачки самостійно, сторони не мали спільного побуту, але суд, в порушення положень частини 3 статті 212 ЦПК, не дав належної правової оцінки цим поясненням.
Повністю відсутні в матеріалах справи і докази існування сімейних відносин сторін навіть і в минулому, до переїзду позивачки в квартиру.
Всупереч положенням статей 10, 11 60 ЦПК України самим відповідачем не надано жодного доказу наявності як в минулому, так і після виникнення права власності сімейних відносин з теперішнім власником квартири: позивачкою у справі.
Тому відповідач, який був членом сім?ї матері позивачки - колишнього власника квартири, згідно з вищевказаними нормами матеріального закону зберігав право користування житлом після припинення сімейних відносин саме з цим колишнім власником, а після відчуження нею квартири на користь третьої особи: нового власника (позивачки у справі) вже не може вважатися таким, що зберігає право користування житлом, оскільки втратив вказане право з переходом права власності на квартиру від її колишнього власника (бабусі відповідача) до іншого власника: позивачки у справі.
Таким чином, за змістом вищевказаних норм матеріального закону, у системному аналізі з положеннями частини 1 статті 156 Житлового кодексу України, статті 405 Цивільного кодексу України,- припинення права власності попереднього власника на спірну квартиру припиняє і право відповідача на користування цим житлом, оскільки таке право для відповідача було лише похідним від права самого колишнього власника. Частина 4 статті 156 Житлового кодексу України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником квартири, за умови збереження права власності на квартиру цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом як члена сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України).
Стаття 150 ЖК зазначає, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей.
Право власника квартири, відповідно до статті 383 Цивільного кодексу України і вищевказаної статті 150 Житлового кодексу України передбачає використання житла для власного проживання і проживання членів його сім?ї, інших осіб, і розпорядження житлом на свій розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України, на них і посилалася позивачка (зокрема, на статтю 391 ЦК - у позовній заяві: л.с. 6).
Саме з таких позицій виходив Верховний Суд України в Ухвалі від 18 вересня 2008 р. у цивільній справі за скаргою ОСОБА_9 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Рухівського районного суду Закарпатської області від 1 грудня 2005 р. та ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2008 р. (справа № 6-10723сво08).
Питання зняття з реєстрації є питаннями виконання рішення суду, які повинні вирішуватися в межах положень статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не шляхом відповідних позовних вимог, тому в цій частині в позові необхідно відмовити.
Таким чином, визнавши, що судом першої інстанції рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне його скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 313, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Заочне рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2012 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення та скасування реєстрації задовольнити частково. Усунути ОСОБА_6 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Берещанська І.І. Кузнєцова О.О. Новіков Р.В.
.