ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.08.2008 Справа № 6/132-08
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий –суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді –Виноградник О.М., Ясир Л.О.,
секретар судового засідання –Геворгян Е.М.,
за участю представників сторін:
від позивача –Осіпчук І.Ю.. довіреність від 01 листопада 2007 року № 32-1/1-11;
від відповідача –не з’явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2008 року у справі № 6/132-08
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛАНТА і К”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області
до Відкритого акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення 4902,08 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2008 року у справі № 6/132-08 (суддя Коваленко О.О.) позовні вимоги ТОВ “АЛАНТА і К” задоволені частково, стягнуто з відповідача –ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” на користь позивача 3381 грн. збитків, 781,02 грн. інфляційних витрат, 128,11 річних, 102 грн. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
При прийнятті рішення господарський суд виходив із неналежного виконання відповідачем зобов’язання по оплаті вартості отриманого товару, у зв’язку з чим відповідачу спричинені збитки у вигляді залишкової вартості неоплаченої продукції, які стягнуті з відповідача. Також, на підставі ст.625 ЦК України стягнуто інфляційні витрати та три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. В задоволенні позову в частині стягнення пені відмовлено на підставі ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” у зв’язку з дією мораторію у справі про банкрутство відповідача.
Не погодившись з рішенням суду відповідач –ВАТ “Центральний ГЗК”, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і винести нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі відповідач, з посиланням на ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, зазначає про безпідставність нарахування санкцій за невиконання грошових зобов’язань протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного у справі про банкрутство.
Позивач –ТОВ “АЛАНТА і К” проти викладених в апеляційній скарзі доводів заперечує, рішення господарського суду вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити. У поданому відзиві зазначає, що положення Закону про банкрутство не містить обмежень щодо звернення юридичних та фізичних осіб до судів за захистом своїх майнових прав.
Відповідач –ВАТ “Центральний ГЗК”, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (судової повістки) /а.с.61/, проте явку представника в судове засідання не забезпечив. Враховуючи те, що наявні в справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідача. Клопотання останнього про відкладення розгляду справи судовою колегією відхилено як необґрунтоване.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається із матеріалів справи, на підставі листа відповідача ВАТ “Центральний ГЗК” від 10 жовтня 2006 року вих.№ 5491/25 ДП 2738-ЧЗ-01/06 /а.с.9/ позивач ТОВ “АЛАНТА і К” передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 7152 грн.
Факт отримання відповідачем товару і його вартість підтверджується видатковою накладною від 22 листопада 2006 року № РН-000126, довіреністю від 20 листопада 2006 року серії ЯЛИ № 564221 /а.с.11, 12/ і відповідачем не заперечуються.
Фактичні дії сторін свідчать про існування між ними відносин купівлі-продажу, в результаті чого у відповідача виникли зобов’язання по оплаті вартості отриманого товару (ст.ст.11, 509 ЦК України).
Відповідач вартість отриманого товару оплатив частково в сумі 3771 грн., що підтверджується банківською випискою /а.с.10/, решту суму зобов’язаний був сплатити, відповідно до п.8 листа від 10 жовтня 2006 року № ДП 2738-ЧЗ-01/06, протягом 5 (п’яти) банківських днів з моменту поставки товару.
Проте, своїх зобов’язань по оплаті вартості отриманого товару відповідач не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 3381 грн. Факт наявності і розмір вказаної заборгованості відповідачем не оспорюється.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.ст.612, 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Враховуючи, що внаслідок прострочення відповідачем зобов’язань по своєчасній та повній оплаті вартості отриманого товару позивачу ТОВ “АЛАНТА і К” спричинені збитки у вигляді залишкової вартості неоплаченого товару в розмірі 3381 грн., судова колегія вважає правильним висновок господарського суду про задоволення позову і стягнення з ВАТ “Центральний ГЗК” на користь позивача вказаної суми.
Також судова колегія вважає вірним рішення господарського суду про стягнення інфляційних та річних.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання по повній оплаті вартості отриманого товару останній зобов’язаний відшкодувати інфляційні втрати та сплатити 3% річних від простроченої суми.
При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на невірність наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, які за період з грудня 2006 року по лютий 2008 року мають дорівнювати = 3381 грн. х 1,009 х 1,166 х 1,029 х 1,027 = 4203,59 грн. –3381 = 822,59 грн.
Оскільки господарський суд при відсутності відповідного клопотання заінтересованої сторони не може вийти за межі позовних вимог, стягненню підлягає заявлена відповідно до позовної заяви сума. Розрахунок річних в розмірі 128,11 грн. судова колегія вважає вірним.
Що стосується твердження відповідача в апеляційній скарзі про неправомірність нарахування індексу інфляції та 3 % річних під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, то відповідно до ч.4 ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань. Проте, як вірно зазначено в рішенні господарського суду, інфляційні втрати та річні не є штрафними санкціями, оскільки інфляційні втрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань та в зв’язку з цим відносити до санкцій у розумінні ст.12 вищеназваного Закону. Введення мораторію в процедурі банкрутства не звільняє боржника від виконання договірних зобов’язань та сплаті виниклого боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьома процентами річних.
Також, судова колегія вважає правильним висновок господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.
Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом Дніпропетровської області справа про банкрутство ВАТ “Центральний ГЗК” № Б15/211-06 була порушена 26 жовтня 2006 року /а.с.32/, цією ж ухвалою введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом якого, згідно п.4 ст.12 Закону про банкрутство, пеня не нараховується.
На підставі зазначеного колегія суддів вважає, що господарським судом з’ясовані всі фактичні обставини справи та надана їм належна правова оцінка, рішення господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства і підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2008 року у справі № 6/132-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” –без задоволення.
Головуючий О.В.Голяшкін
Судді О.М.Виноградник
Л.О.Ясир