ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-а/1970/2445/12

"26" червня 2012 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Чепенюк О.В.,

при секретарі судового засідання Мельник Ю.С.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Кавійчик В.П.,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Щепної І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі про визнання дій незаконними та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції (далі -другий відділ ДВС Тернопільського МУЮ, відповідач) про визнання дій державного виконавця по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.01.2012 року незаконними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.01.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.05.2012 року позивач отримала від другого відділу ДВС Тернопільського МУЮ повідомлення від 23.05.2012 року № 19/1214/02 про примусове виконання вимоги управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі (далі -УПФУ в м. Тернополі) щодо стягнення коштів у розмірі 854,46 грн. В подальшому 30.05.2012 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача та отримала 05.06.2012 року копію постанови про відкриття виконавчого проводження ВП № 30709636 від 19.01.2012 року, яку вважає незаконною з таких підстав.

Статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено перелік виконавчих документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, серед якого відсутня вимога про стягнення боргу. Така вимога, на думку позивача, не є рішенням органу державної влади, що підлягає виконанню у примусовому порядку, а органи пенсійного фонду не відносяться до органів державної влади. Відтак, відповідач зобов'язаний був відмовити УПФУ в м. Тернополі у відкритті виконавчого провадження. Позивач просить визнати незаконними дії другого відділу ДВС Тернопільського МУЮ, а саме державного виконавця заступника начальника Кавійчик В.П. по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.01.2012 року щодо стягнення коштів у розмірі 854,46 грн. та зобов'язати відповідача скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.01.2012 року.

Позивач у судовому засіданні адміністративний позов підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, письмових поясненнях від 26.06.2012 року та зазначила, що вимогу УПФУ в м. Тернополі про сплату боргу не оскаржувала. Просить позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила, що вимога УПФУ в м. Тернополі є виконавчим документом, що підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Державним виконавцем правомірно прийнятий виконавчий документ до виконання та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.01.2012 року, яка направлена позивачу кур'єрською поштою. Державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадженні». Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у їх задоволенні відмовити.

Ухвалою суду про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 20.06.2012 року залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача УПФУ в м. Тернополі.

В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача проти задоволення позовних вимог заперечила з мотивів, викладених у письмових поясненнях від 25.06.2012 року та зауважила, що вимога про сплату боргу є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою. Позивач має заборгованість зі сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування, яка виникла за період з липня по вересень 2010 року у розмірі 854,46 грн. У зв'язку з цим 28.11.2011 року ОСОБА_1 направлено вимогу про сплату боргу № 1011 від 21.11.2011 року. Оскільки заборгованість по страхових внесках не була сплачена, вимога не оскаржена, то УПФУ в м. Тернополі направило відповідну вимогу про сплату боргу до другого відділу ДВС Тернопільського МУЮ для примусового виконання. В обґрунтування правомірності оскаржуваної постанови покликається на положення Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»і норми прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, в тому числі матеріали виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.11.2011 року УПФУ в м. Тернополі направило ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу в розмірі 854, 46 грн., яка вручена адресату 28.11.2011 року (а. с. 22-23). У зв'язку з несплатою позивачем заборгованості, 16.01.2012 року УПФУ в м. Тернополі на підставі пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»подано до другого відділу ДВС Тернопільського МУЮ заяву від 13.01.2012 року № 363/11 та вимогу № 1011 від 13.01.2012 року про сплату боргу, виставлену ОСОБА_1, для примусового виконання (а. с. 24-25, 33-34).

19.01.2012 року заступником начальника другого відділу ДВС Тернопільського МУЮ відкрито виконавче провадження ВП № 30709636 на підставі вимоги УПФУ в м. Тернополі № 1011 від 13.01.2012 року та заяви стягувача, про що державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого проводження, яку направлено боржнику ОСОБА_1 (а. с. 35-36).

В подальшому державною виконавчою службою адресовано позивачу повідомлення від 23.05.2012 року № 19/21214/02 про необхідність сплати боргу за виконавчим документом УПФУ в м. Тернополі (а. с. 7). Отримавши повідомлення державного виконавця, ОСОБА_1 30.05.2012 року звернулася до другого відділу ДВС Тернопільського МУЮ з заявою про надання копій документів виконавчого провадження, які отримала 05.06.2012 року (а. с. 35), та звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені в Законі України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-ХІV з змінами і доповненнями (далі - Закон № 606-ХІV).

Статтею 17 Закону № 606-ХІV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Частина друга статті 17 даного Закону встановлює перелік виконавчих документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, до якого входять рішення органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19, частиною другою, п'ятою статті 25 Закону № 606-ХІV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документу, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, яку надсилає не пізніше наступного дня стягувачу та боржникові.

Судом встановлено, що виконанню в примусовому порядку підлягала вимога УПФУ в м. Тернополі № 1011 від 13.01.2012 року про стягнення страхових внесків за період з липня по вересень 2010 року, винесена стягувачем УПФУ в. Тернополі відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі -Закон № 1058-IV) та пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»від 08.07.2010 року № 2464-VI, чинного з 01.01.2011 року (далі -Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, стягнення заборгованості після 01.01.2011 року по сплаті внесків за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, строк сплати яких настав до 01.01.2011 року, як у спірному випадку, здійснюється за правилами статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»(тут і надалі в редакції Закону № 1058-IV, чинного до 01.01.2011 року).

Статтею 106 даного Закону передбачалось, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду. Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби.

Вимога про сплату недоїмки або рішення суду про стягнення недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

УПФУ в м. Тернополі дотримано процедуру узгодження вимоги про сплату боргу, така вимога не оскаржена ОСОБА_1, сума заборгованості по страхових внесках не сплачена, а відтак, вимога про сплату боргу як виконавчий документ підлягала направленню органам відповідної державної виконавчої служби для примусового виконання. Оскільки на момент відкриття виконавчого провадження вимога про сплату ОСОБА_1 боргу в розмірі 854, 46 грн. не була скасована, пред'явлена до виконання у межах встановлених законом строків, то у державного виконавця були відсутні підстави щодо відмови у відкритті виконавчого провадження.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частини перша, друга статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»передбачають, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Враховуючи встановлені судом обставини у справі, аналізуючи наведені положення законів, суд приходить до висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», тобто обґрунтовано та підставно, дії державного виконавця правомірні.

При цьому, суд не бере до уваги мотивацію позивача, що управління Пенсійного фонду України не є органами державної влади, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 21.05.2002 року за № 442/6730, управління Пенсійного фонду України (далі -Фонд) у районах, містах і районах у містах (далі -Управління) є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі -регіональні управління), що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, передбачено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України -Міністра соціальної політики України (далі -Міністр). Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Зважаючи на викладене, вимога про сплату боргу є виконавчим документом і в розумінні пункту 8 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження»- одночасно рішенням органу державної влади, виконання якого за законом покладено на державну виконавчу службу .

Відповідно до частин першої та другої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відповідач довів правомірність дій та оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.01.2012 року, а тому з наведених вище підстав позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Керуючись статтями 2, 11, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі про визнання дій незаконними та скасування постанови відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 27.06.2012 року.

Головуючий суддя Чепенюк О.В.