ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2012 р. м. Вінниця

Справа № 2а/0270/3343/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни,

за участю

секретаря судового засідання Оніщенка Петра Анатолійовича,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Мороза В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вінницької районної державної адміністрації

про визнання дій протиправними та спонукання у вчиненні певних дій, -

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Вінницької районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та спонукання у вчиненні певних дій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.01.2012 року позивач звернувся до Вінницької районної державної адміністрації з заявою про надання у власність земельної ділянки орієнтовною площею 3,85 га для ведення фермерського господарства на території Комарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Своїм листом від 04.07.2012 року за № 01-19/2032 Вінницька районна державна адміністрація повідомила про неможливість надання засновнику фермерського господарства ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у розмірі середньої земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства.

Позивач вважає, що правомірних підстав для відмови в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не було, оскільки ним виконані усі умови для отримання вказаного дозволу та надані всі документи, передбачені чинним законодавством.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили адміністративний позов задовольнити з мотивів, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні адміністративного позову. Зокрема зазначив, що дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1, у розмірі середньої земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства, є неможливим, з тих підстав, що засновник фермерського господарства не є його членом в розумінні Закону України «Про фермерське господарство», а саме ст.13, яка передбачає приватизацію земельних ділянок лише членами фермерського господарства. А також, правильність такої точки зору було підтверджено листом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 28.12.2009 року № 16241 «Про надання роз'яснення». В той же час, представник відповідача, відповідаючи на запитання суду, пояснив, що позивачем було надано повний пакет документів, необхідних для розгляду заяви.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких грунтуються позовні вимоги, об"єктивно оцінивши докази, які стосуються предмету доказування, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 31.08.2001 року проведено державну реєстрацію фермерського господарства "АКАМА", керівником якого являється позивач ( а.с. 23 ).

Відповідно до п.1.2 Статуту фермерського господарства "АКАМА", засновником господарства є громадянин України ОСОБА_1, що проживає за адресою с. Комарів, вул. Леніна, 62А Вінницького району Вінницької області ( а.с. 15-16 ).

Як зазначено в п.1.2.1 вищевказаного Статуту, головою фермерського господарства "АКАМА" також є ОСОБА_1.

Крім того, відповідно до п.1.3.3 Статуту, членами господарства є члени сім"ї та родичі засновника, що є громадянами України, зокрема, ОСОБА_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1

17.01.2012 року фермерське господарство "АКАМА", в особі його голови ОСОБА_1, звернулось до Вінницької районної державної адміністрації з письмовою заявою про розпаювання між членами фермерського господарства "АКАМА" земельної ділянки площею 49,8561 га, розташованої на території Комарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту, наданої ОСОБА_1, згідно Державного акта на право постійного користування землею від 05.06.2001р. ( а.с. 22 ).

В подальшому 31.01.2012 року позивач звернувся до Вінницької районної державної адміністрації з заявою про надання у власність земельної ділянки орієнтовною площею 3,85 га для ведення фермерського господарства на території Комарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту ( а.с. 9-10 ).

Своїм листом від 04.07.2012 року за № 01-19/2032 Вінницька районна державна адміністрація відмовила засновнику фермерського господарства ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у розмірі середньої земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства, мотивуючи свою відмову тим, що засновник фермерського господарства не є його членом в розумінні Закону України «Про фермерське господарство» , а саме ст. 13, яка передбачає приватизацію земельних ділянок лише членами фермерського господарства. Відмовляючи в задоволенні заяви позивача, відповідач також зазначив, що аналогічна позиція закріплена в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 28.12.2009 року № 16241 «Про надання роз'яснення» ( а.с.12-13, 24-25 ).

Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України та Законом України " Про фермерське господарство ".

Згідно із п. 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п." а " ч.1 ст.17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом.

Крім того, п. "а" ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Статтею 14 Конституції України, закріплено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 Земельного кодексу України, громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Частиною 1 ст. 32 Земельного кодексу України, передбачено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із п. «а» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Положеннями ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Частина 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначає, що районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 11 ст. 118 Земельного кодексу України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

З викладених норм законодавства вбачається вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу для виготовлення проекту землеустрою.

Надаючи правову оцінку діям відповідача щодо ненадання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд виходить також з наступного.

Відповідно до норм ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону. Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство», передбачено, що, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

З положень статті 4 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Нормами, закріпленими в ч.1, 2 ст.3 Закону України " Про фермерське господарство ", передбачено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

В статуті фермерського господарства "АКАМА"( п. 1.3.3 ) встановлено, що членами господарства є члени сім'ї та родичі засновника, що є громадянами України, зокрема, ОСОБА_1, що проживає за адресою АДРЕСА_1 паспорт серія НОМЕР_1, виданий Вінницьким РВ УМВС України у Вінницькій області від 24 грудня 2001 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

В абзаці першому частини 2 статті 7 цього ж Закону зазначено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини 4 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» у разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Як встановлено судом, Вінницька районна державна адміністрація, до компетенції якої належить розгляд питання та прийняття рішення щодо надання дозволу чи відмови у надані дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки у власність, відмовила ОСОБА_1 у наданні такого дозволу з підстав, що, згідно чинного законодавства України, право на приватизацію земельних ділянок мають лише члени фермерського господарства, а позивач не є членом фермерського господарства «АКАМА», так як являється його засновником. На підтвердження свого висновку відповідач посилається на лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 28.12.2009 року за № 16241.

З даною позицією, суд погодитись не може з наступних підстав.

По - перше, вищевказаний лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, яким керувався відповідач відмовляючи у задоволенні заяви позивача, не являється нормативно-правовим актом України, лист-роз"яснення був наданий на конкретне звернення, стосується інших обставин та в ньому викладено висновки дещо іншого змісту, ніж їх трактує відповідач.

По-друге, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є і засновником фермерського господарства " АКАМА ", і його головою, і членом господарства.

Жодне з цих правових становищ не є взаємовиключним та жодним нормативно-правовим актом не передбачено заборони засновнику господарства бути його членом.

Таким чином, позивач, являючись членом фермерського господарства "АКАМА", має право на одержання безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки ( паю ).

Однак, відповідач вказані обставини до уваги не взяв та безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки у власність у розмірі середньої земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що Вінницька районна державна адміністрація, приймаючи рішення про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, діяла не на підставах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Доказів які б спростовували доводи позивача відповідачем не надано, правомірність своїх дій не доведено, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб"єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України,-

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Вінницької районної державної адміністрації щодо надання засновнику фермерського господарства " АКАМА " ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у розмірі середньої земельної частки ( паю ) для ведення фермерського господарства, викладену у листі Вінницької районної державної адміністрації від 04.07.2012 року № 01-19/2032.

Зобов'язати Вінницьку районну державну адміністрацію повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання у власність земельної ділянки орієнтовною площею 3,85 га для ведення фермерського господарства на території Комарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Присудити з Державного бюджету України 32 гривні 19 копійок на користь ОСОБА_1 у відшкодування документально підтверджених понесених ним судових витрат по сплаті судового збору, шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби з розрахункових рахунків Вінницької районної державної адміністрації.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна